Прикарпатські краєзнавці стверджують, що віддалене бойківське село Ілемня колись було столицею забутого Карпатського князівства. Розбита численними лісовозами дорога, на якій можна витрясти душу, вкриті густим лісом Горгани, де легко заблукати — ось це і вся „столиця”. Принаймні, таке перше враження від поїздки до гори Гулянка, що в селі Ілемня Рожнятівського району. Натомість автор версії про бойківську столицю, краєзнавець з міста Долина Ігор Сеньків та з десяток ілемнянців, які супроводжували мене до колишнього князівського осідку, мали іншу думку. „Згідно переказів, колись Ілемня була центром Карпатського князівства білих хорватів, племені, що утворилося у ІІІ-V столітті внаслідок змішування етнічних груп слов’ян і даків, — розповідає Ігор Сеньків. — Набіги іншого давнього племені — аварів — змусили частину хорватів кочувати на південь, проте багато з них залишилися у Карпатах і на Дністрі, тобто на батьківщині. У Х столітті хорвати уже перебували у складі окремих племінних князівств, яких було щонайменше чотири: присяни, теребовляни, поборяни, дядошани. Князівство останніх займало територію теперішніх Долинського і Рожнтівського районів Івано-Франківщини та Сколівського і Стрийського районів Львівщини. Центр князівства знаходився в районі Дідушичів (тепер Стрийський район), а пізніше з невідомих причин столицю було перенесено в Ілемню”. На правому березі річки Ілемки, під горою Гулянка, височів колись князівський замок. Це місце було вибрано не випадково. Висока гора, обнесена природною кам’яною стіною, робила замок при нападах важкодоступним. У західній підвищеній і звуженій до 6 метрів частині знаходилося капище, на місці якого, після прийняття християнства, було побудовано церкву. Ще донедавна можна було бачити її залишки. В іншій частині села знаходився інший замок, про що свідчить сучасна назва кутка „Хоромище” (на честь того, що там стояли князівські палати, хороми)”. Вкрита густим лісом гора, до якої через недавні дощі неможливо навіть підійти, таємничо манила свіжою зеленню і невідомістю. „Діти завжди тут знаходили багато залишків якогось давнього посуду, якісь монети та ще багато чого,—каже ілемнянка Христина Дмитрук. – Проте хто в селі на таке увагу звертає? Принесли до школи, а там воно десь через кілька років пропало. А науковці до нас взагалі не їдуть, хоча всі ми переконані, що тут їм було би багато роботи”. Наразі, за словами Ігоря Сеньківа, більше відновити історію виникнення, існування та занепаду Карпатського князівства з осідком в Ілемні можна було би тільки за допомогою Вознесенського літопису, який був написаний монахами однойменного монастиря, що знаходився у місті Долині. На жаль, літопис пропав ще в часи Першої світової війни. Є свідчення, що його спалили солдати росіської армії, які в 1914 році захопили Долину. Науковець-історик Ігор Пилипів, уродженець Ілемні, говорить, що припущення про те, що Ілемня колись була столицею Карпатського князівства має право на існування. Але тільки як версія, або як одна з легенд. Якщо будуть знайдені чіткі наукові докази у письмовому вигляді (а таке цілком можливо), тільки тоді можна з упевненістю говорити про бойківську столицю. Працюючи над дисертацією у польських архівах, пан Пилипів натрапляв на документи, в яких сказано тільки, що приблизно в другій половині ХVІ століття в Ілемні проживало понад 12 тисяч людей. За тодішніми оцінками, це прирівнювалося до статусу великого міста, в якому, до речі, була розвинена промисловість. Адже на території нашого села діяло дві гамарні, в яких виплавляли залізо, дві склоплавильні печі та три вугільні шахти. Після численних татарських набігів село із гір перенеслося на в долини. Тому, якщо проводити археологічні розкопки, то треба це робити в горах за Ілемнею. Можливо, у такому випадку відкриється таємниця ще одного стольного граду Прикарпаття. Сабіна РУЖИЦЬКА, журналіст |
