Той, хто любить свій народ і шанує свої традиції, завжди з повагою й гідністю ставиться до представника іншої національності. Українці вміють шанувати і поважають представників етнічних груп, які проживають поруч з ними. І, відповідно, прагнуть поважного ставлення до своєї мови, історії, духовності. Про це нещодавно йшлося й на парламентських слуханнях на тему: «Етнонаціональна політика України: здобутки та перспективи», де було звернуто увагу на діяльність громадських об’єднань національних меншин, збереження їхньої історії, культури, традицій з метою збагачення культури України. Саме матеріали парламентських слухань повернули мою пам’ять у 2004 рік, коли у Галичі було відкрито Музей караїмської історії і культури. Мені довелося бути свідком тієї урочистої події. І саме тоді випало журналістське щастя спілкуватися з двома старенькими караїмками, на превеликий жаль, не пам’ятаю їх прізвищ. Відверто скажу, що увійти в довіру до людей, у чиїй ментальності цілі століття релігійної ізоляції, завдяки якій нащадки давніх кочових хозарів зберегли свою ідентичність до наших днів, а таємниці з їхнього кола не вимітаються, мов сміття з хати, було нелегко, та все ж старенькі розповіли мені історію, яка має пряме відношення до порушеної вище теми. Караїми завжди зберігали самобутні, лише їм притаманні риси культури, мови і релігії. Зрештою, караїмізм — не юдаїзм, вони дотримуються лише Тори, без Талмуду. Власне релігія відігравала роль берегині, дозволяла зберігати впродовж віків самобутність нечисленного народу. Осередком духовності галицьких караїмів була збудована у 1836 році кенаса. Під час пожеж у 1913 та у 1916 роках дерев’яна будівля зазнала значних пошкоджень. В кінці двадцятих років минулого століття зусиллями караїмської громади кенаса була відновлена. У 1959 році караїмську кенасу в Галичі спіткала історія більшості храмів та капличок району. Ліквідація культових споруд з ідеологічних міркувань «совєтской власті» призводила до конфіскації храмового майна, серед якого було чимало золотих і срібних виробів сакрального мистецтва, які, начебто забирали згідно опису, проте вони безслідно зникали. Однак при закритті кенаси у Галичі сталася неординарна ситуація. Випадково це, а чи ні, за кілька днів до «експропріації» один iз керівників адміністрації, а був це Галущак Іван Амброзійович, попередив громаду про закриття храму. Саме він і запропонував галицьким караїмам таємно винести все цінне. Вони взяли з кенаси священні сувої Закону, підсвічники, вишивки, атрибутику. Найоб’ємнішим був чотирьохметровий вівтар. Його розібрали і возами уночі перевезли на околицю Галича та заховали в будинку караїмки Зайончковської (Іцкович) Сабіни Самойлівни, що на вулиці князя Ярослава Осмомисла, 60. За тодішніми радянськими законами такі дії були кримінальним злочином. Впродовж 35 років караїми жили у страху. Влада робила спроби розшукати втрачені реліквії. Але до честі галичан, які знали про цей випадок, слід сказати, що жодна людина не сповістила органи про «злочин» караїмів, ніхто із жителів Галича їх таємниці не викрив. Незабаром у приміщенні кенаси було розміщено склади райспоживспілки, пізніше – Галицький РЕМ. А у 1985 році під видом спорудження багатоповерхівки караїмський храм було зруйновано. Та на цьому історія не завершилася. У 1990 році у місті Євпаторії караїмам, а там проживає найбільша громада – 800 осіб, було повернуто Малу кенасу. У 1994 році караїми Криму провели перемовини з галицькою громадою і домовились про передачу вівтаря кенаси та окремого храмового майна у Євпаторію. У цьому караїмам допоміг київський журналіст Олексій Зотіков. І саме тут ще раз підтвердилася взаємоповага караїмів і християн. Делегація з Криму зустрілася із заступником керівника району Федорняком Володимиром Петровичем, а пізніше з головою адміністрації Круком Василем Григоровичем, які дали дозвіл на відправку цінностей у Євпаторію. Щоби винести вівтар із будинку пані Зайончковської, довелося розібрати стіну. А окрім вівтаря до Криму було передано ще 44 предмети культового майна кенаси та бібліотеку газана З.М.Зараховича. Ввечері 31 жовтня 1994 року КАМАЗ завантажений майном храму з Галича відправили до Євпаторії. У 2001 році 10 предметів з кенаси було передано в Музей караїмської історії та культури в Галичі. У 2004 році його відкриття збіглося в часі з відкриттям караїмського храму в Євпаторії. Галицькі караїми зуміли зберегти традиції свого народу, праведність і терпіння дозволили їм пройнятись почуттям виконаного обов’язку перед народом, підсилили взаєморозуміння, взаємоповагу і єднання з галичанами, які склалися впродовж віків з часів Данила Галицького. Сьогодні відбудовану в Євпаторії кенасу прикрашають цінності, які довгі роки таємно переховували у Галичі. А сама кенаса в старому місті додала кримському туризму привабливих етнічних кольорів. У Європі етнотуризм – це родзинка, тому є надія, що й Галич не стоятиме осторонь, а нарешті додасть до цієї родзинки свого екзотичного смаку. Ярослав Поташник | 
