Думка. Ангел зі скутими крилами - 8 Лютого 2013 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація

Два роки триває робота навколо спорудження у Надвірній пам’ятника Борцям за волю України. На нині вона переступила у свою чергову фазу: повсякчас наголошують на тому, щоб активізувати зусилля як громади, так громадських, політичних організацій, підприємств та установ, підприємницьких і владних структур для досягнення цієї мети, та, на превеликий жаль, наяву все більше проступає тенденція до зволікання, затягування часу, відтермінування фіналу цього патріотичного задуму на пізніший час. До речі, в 2005 році уже схвалили один варіант пам’ятника Борцям за волю України, його макет, виконаний у картоні, можливо й понині перебуває у котромусь із владних кабінетів району.

Не маю наміру ставити це у вину владі. Розумію, що через причину браку коштів проблематично осилити таке будівництво, тим більше вкластися в стислі терміни. Саме тому наголос ставиться на тому, що вагомий внесок у цю справу має внести як громада району, так і численні громадські та політичні організації. Це, в свою чергу, стає причиною своєрідного тертя між ініціаторами ідеї та представниками влади, на котрих має лягти відповідальність за матеріалізацію задуму. Натомість, толока навколо ідеї все більше перетворюється на поприще змагання в лідерстві між представниками різних політичних сил місцевого ґатунку. Кидається у вічі, що при формуванні складу як робочої, так і конкурсної комісій, підбір їх кандидатів проводили за критерієм лояльності до тієї чи іншої політичної партії, тоді як інших позбавили права взяти участь у роботі.

На теренах Надвірнянщини віднайдуться люди, які не байдужі до встановлення пам`ятника Борцям за волю України, бо мало не в родоводі кожної з родин нашого краю зберігають пам’ять про звитягу пращурів. За представників діаспори судити не беруся з тієї причини, що, у своїй більшості, це люди з дещо іншим менталітетом. Та віриться, що у результаті наших спільних зусиль і прагнень пам`ятник у нашому місті все-таки постане і виконаний буде на вищому професійному та мистецькому рівні.

На превеликий жаль, незважаючи, що на обговорення варіантів пам’ятника відвели певний час, саме на цій, здавалося, ближчій до завершальної, проектній стадії, виникає низка запитань. Маю підстави гадати, що члени конкурсної комісії, при схваленні того чи іншого варіанта пам’ятника, користувалися не так як мистецько-естетичним виконанням, а більше критерієм «свій-чужий». Саме така думка окремих митців, котрі, відчуваючи, що першість дістанеться нинішньому переможцю, просто не бажали брати участь в оголошеному конкурсі.

З одного боку автор ідеї вельмишановний пан Василь Гурмак в основу майбутнього пам’ятника заклав саме «образ Ангела як символу білизни, чистоти і честі», стилізувавши цей задум у скульптурне свічкоподібне зображення. Та саме зображення постаті Ангела, вміщене в таку «свічкоподібну» форму, виглядає ніби втиснутим у своєрідний символ. Таке зображення було притаманне язичникам та поширене в поганському світі, тому для християнського світогляду є несприятливим.

Важко зрозуміти й задум автора проекту щодо завершення «свічкоподібного зображення» пам’ятника досить дивним елементом, який породжує певні дискусії. Пригадавши, що автор за основу задуму взяв стилізовану свічку, одні кажуть, що це «стилізоване зображення полум’я», інші ж вбачають у цьому тліючий гніт. Є й такі, котрі вказують на іншу схожість пам’ятника. У розмові зі мною пан Іван Степник наголосив, що цей варіант є кращим за інші, в окремі з яких закладена своєрідна форма монумента. Не хочу йому заперечувати, та більшість, за моїми спостереженнями, солідарна з тим, щоб у верхній точці майбутнього пам’ятника встановити зрозуміліший символ – хрест, тризуб тощо…

Дійсно, зараз існує тенденція до відтворення у мистецтві елементів ідолопоклонства, особливо давньослов’янської міфології, у деяких місцевостях встановлюються поганські капища, що стають культовими місцями для сучасних прихильників такої віри. Деякі творчі особистості вважають, що такий символ може служити прообразом того ж хреста. Та чи бажаним є те, щоб пам’ятник Борцям рано чи пізно постав саме у такому вигляді? Чи не стане таке своєрідне втілення образу «борців усіх часів за волю України» підтекстом для насміхань з боку недругів? За задумом автора, цей пам`ятник у Надвірній має стати одним із перших аналогічних монументів в Україні – чи не занизить його мистецьку цінність таке «втілення образу борців усіх часів за волю України»?

Із 1960-их років однією з візитівок Надвірної виступає славнозвісний пам’ятник 100-річчю надвірнянської нафти. Він був першим із серії, яку мали масово тиражувати, наскільки відомо, на одному з художніх комбінатів тодішнього СРСР, як з бетону, так і з металу із наступним встановленням їх у центрах нафтогазовидобутку. Та таке втілення образу нафтовика не витримало критики, і тому встановили всього дві чи три одиниці «виробу».

У 2012 році у Надвірній додався монумент воїнам-афганцям, увінчаний фігурою солдата, в якій кидається у вічі явна анатомічна диспропорція окремих елементів фігури. Доводилося чути, що кожен скульптор прагне закласти у власному творінні щось із власних рис, щоб таким чином увіковічнити себе у металі та камені. На початках роботи над цим пам’ятником Василь Гурмак теж запропонував один із варіантів, який має певну схожість з нині схваленим конкурсною комісією варіантом пам’ятника Борцям за волю України.

Своєю пропозицією і роздумами аж ніяк не маю на меті не дооцінювати працю Василя Гурмака. Мені доводилося у 2005 р. працювати з ним щодо придбання для нашого міста скульптури Матері Божої. У той же час очолюваному ним авторському колективові варто б звернути увагу на композиційне вирішення подібних проектів, створених раніше, доповнити свій варіант додатковими елементами. Загалом, одним із рішень може стати те, щоб зображення постаті Ангела вивести зі стиснутого («зародкового», як у нинішньому варіанті) вигляду і подати його з більш випрямленими крилами. Хочу, щоб мої думки, пропозиції сприйняли доброзичливо, з обговоренням, а не «у штики».

P.S. Надвірна – не Париж, але як у кожному місті, у ньому достатньо своїх історій. Цікавим є те, що в 2006 році з районного бюджету виділили 45 тис. грн. для спорудження пам’ятника Іванові Франкові у Надвірній. Наскільки відомо, кошти перерахували на оплату 600-800 кг спеціального ливарного сплаву. За діючим на нині цінами, вартість однієї тонни такого сплаву може знаходитися у діапазоні від 80 до 200 тис. грн. за тонну – залежно від компонентів, якості, чистоти виплавки тощо. Відомо, що роботи з даного пам’ятника призупинили за браком коштів. Є інформація, що цей сплав перебуває на відповідальному зберіганні у скульптора Василя Гурмака. Та чи не було б раціональніше скористатися цим сплавом для виготовлення елементів новозапланованого пам’ятника Борцям за волю України? Стартовий капітал лежить під ногами, варто лише прибрати його до рук, не кажучи вже про явну економію коштів. Дивує і те, що у схваленому варіанті пам’ятника перевагу надали виконанню його в камені за походженням із далекого Казахстану і практично відмовилися від використання металу.

Пригадується як у 1998 році ініціативна група фанатів футболу почала збирати кошти на спорудження пам’ятного знака на відзначення 100-річчя «першого футбольного матчу у Надвірнянщині». Така гра дійсно відбулася між командою англійських спеціалістів, котрі будували в ті часи залізницю до Вороненки, та командою місцевих робітників. Мені довелося бачити ескізний проект монумента та його пластилінову модель, котрі виконали на досить високому мистецькому рівні. Уявіть собі скульптурну групу: довготелесий англієць у шортах та шипастих бутсах і босоногий гуцул у кептарі та гатях (був варіант у постолах, та його відхили) змагаються за володіння м’ячем у вирішальний момент. За переказами, перемогу здобули футболісти з місцевих гуцулів. Автором такого пам’ятного знака, наскільки мені відомо, був студент одного з вищих навчальних закладів (це його курсова чи дипломна робота). Вартість монумента у бронзі мала скласти від 40 до 70 тисяч доларів. Відомо, що багатьом надвірнянцям притаманний футбольний фанатизм, тому певну суму коштів була зібрана за досить короткий проміжок часу, та, на превеликий жаль, подальша доля цих грошей невідома.

Щодо місця, вибраного для встановлення пам’ятника Борцям за волю України, то в 2005 р. помічалося протистояння навколо цієї земельної ділянки. Група підприємців бажала побудувати великий торговий центр, та цей задум не зустрів розуміння з боку керівництва податкової адміністрації, котра бажала отримати земельну ділянку в постійне користування. Пересіклися інтереси досить впливових груп. Як з одного боку, так і з другого виступало потужне лобі від тодішніх обласної та районної влади. Врешті, враховуючи запевнення, що ДПІ залучить капіталовкладення в облагородження території, шальки терезів схилилися на користь останньої.