Вівторок, 21.05.2024, 06:21:14

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Січень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
 
Архів новин
Головна » 2021 » Січень » 26 » Дзвони кличуть до Неба. У Калуші створюють музей дзвонарства
16:24:52
Дзвони кличуть до Неба. У Калуші створюють музей дзвонарства

Як видається, в Калуші, створюючи музей дзвонарства й реалізуючи цей задум з нагоди 210-річчя започаткування в місті дзвоноливарства, активно намагаються позбутися своєї багатолітньої некомфортної візитівки міста хіміків і відновити давній статус столиці дзвоноливарства на Прикарпатті.

Віктор Павлів біля експозиції дзвонів у Краєзнавчому музеї Калущини Музейно-виставкового центру Калуської міської ради.

У «Калуші туристичному» – путівникові міської ради, виданому управлінням економіки, – є стисла інформація і про давню дзвоноливарню Фельчинських: «З 1808 р. у Калуші починає свою діяльність ливарня дзвонів братів Фельчинських. У 1913–1923 рр. тут споруджено адміністративний офіс. Зараз це будинок №7 на вул. Дзвонарській поблизу ринку (до 1939 р. вулиця Дзвонарська мала назву Сівецька, а в 1939–1991 рр. – Семанишина). На меморіальній таблиці вказано, що це будинок братів Фельчинських, у якому був розташований офіс підприємства. Неподалік, на місці сучасного м’ясного павільйону, розміщувалися майстерні ливарні, де виготовляли славнозвісні дзвони. Згадані споруди зведено в 20-х рр. ХХ ст. У радянські часи в майстернях розміщувався торговий павільйон ринку, який існує до сьогодні. Наприкінці 90-х рр. ХХ ст. тут була кав’ярня з тематичною назвою «Вечірній дзвін». Сьогодні в цьому приміщенні діють торговельні заклади. Спершу фасад будівлі прикрашала фреска із зображенням святих, які дивляться на дзвін. У радянський період малюнок замінили барельєфом із зображенням троїстих музик». Тридцять років тому – рішенням Івано-Франківської обласної ради від 28.06.1991 року – ця будівля була зареєстрована як пам’ятка архітектури. Охоронний №589».

Серед тих активних рушіїв, які намагаються оновити краєзнавчий портрет Калуша, зокрема дзвоноливарні традиції міста, і яких я, без перебільшення, хочу означити подвижниками Калущини, – і Віктор Павлів, головний спеціаліст відділу з питань інвестицій та міжнародної інтеграції управління економічного розвитку міста Калуської міської ради. Попри те, що він свою працю у сфері дослідження дзвонарства пов’язує головно з краєзнавчими, а не із суто сакральними акцентами, на наш погляд, кожен, хто ступає цією дорогою – збереження і популяризації традицій дзвоноливарства на Калущині, без сумніву, торує собі дорогу до Неба.

– Як сталося, пане Вікторе, що Ви так активно і глибоко перейнялися ідеєю дзвоноливарства у Калуші, зокрема і заснування у місті музею?

– Цією темою я дуже зацікавився відтоді, як прийшов працювати головним спеціалістом з розвитку в Калуську міську раду. І коли ми почали розробляти туристичну програму розвитку міста, то задумалися над тими атракціями, якими Калуш міг би бути привабливим. Щонайперше – над історією добування калійних солей, по-друге, традиціями дзвоноливарства і, по-третє, пивоварінням. Але калійну сіль у Калуші вже давно не добувають, двоноливарства нема – «перебралося» до польського Перемишля, а залишилося хіба що пивоваріння. Я дуже хочу залишити якийсь поважний слід після себе, тож створення музею дзвонарства вважаю своєю місією. Якби я був мільйонером, то, не задумуючись, збудував би його і подарував місту. Тож коли порушив цю тему, то задум підтримали і до його реалізації активно долучилися мої добрі друзі Василь Фіцак, Олександр Коваль, наукові співробітники Краєзнавчого музею Калущини.

Також я познайомився з учителькою історії у школі №4 Калуша Світланою Загребельною, яка створила шкільний краєзнавчий музей, де є і куток про родину Фельчинських, та достеменно дослідила їхній родовід і т. ін. Загалом багато небайдужих людей відгукнулося. Не залишилося осторонь і місцеве духовенство – перший дзвін нам подарували із церкви мікрорайону «Загір’я». Провадимо перемовини і з іншими церквами, де є пошкоджені дзвони, про передачу їх до музею на збереження. Бо дуже шкода, щоб ті дзвони потрапили на брухт чи на чорний ринок.

Словом, відновлюємо історичну справедливість – хочемо нагадати і калушанам, і загалом прикарпатцям, що Калуш – то не тільки місто хіміків і зона екологічного лиха. Плануємо організувати експедицію з пошуку пошкоджених дзвонів у селах. Люди переказують легенди про сховані дзвони, але не можуть самотужки їх розшукати. До речі, як і про найбільший дзвін із ливарні Фельчинських – «Михаїл», який важив майже тонну і який нібито колись закопали десь біля церкви Архистратига Михаїла УГКЦ у Калуші. Цього дзвона немає у списку вилучених совітами, тож усе може бути. Потрібна потужна апаратура для пошуків.

Чимало дзвонів кілька років тому розкопали на Тернопіллі, зокрема у Коропці, і віддали нібито на реставрацію. Вони дуже схожі на роботу ливарні Фельчинських. Потрібно досліджувати, чи ті дзвони повернулися з реставрації. Адже спеціалісти кажуть, що тріснуті дзвони вже не піддаються реставрації. Надіюся, що зберемо кошти на їх придбання, створивши резервний фонд для того, щоб мати можливість будь-коли викупити віднайдені дзвони. Маю перелік різноманітних пропозицій. Коли люди дізнаються, що ми купуємо дзвони не для приватної колекції, а для громадської справи – для музею, то й дешевше правлять за них. Ось чому було б добре мати у Калуші хоч кімнату-музей дзвонів.

– А як в ідеалі, на Ваш погляд, мав би виглядати музей дзвонарства у Калуші?

– Я бачу такий музей як будівлю у вигляді дзвона, щось схоже на те, як створено Музей писанки у Коломиї. Адже Калуш свого часу був столицею дзвоноливарства на Прикарпатті – у місті були дві дзвоноливарні і ще майстерні з ремонту дзвонів. У 1939 році, коли прийшли совіти, Фельчинські зібрали готові дзвони і всіх майстрів, сфотографувалися зі своїми виробами і переїхали до польського Перемишля. Тільки на архівній світлині налічується понад сто дзвонів, то загалом могло бути і декілька сотень. Доля їх невідома. Може, частину закопали на території ливарні. Сьогодні вона збереглася на вулиці Дзвонарській.

Назва вулиці – історична. Тут не лише лили дзвони, а й торгували готовою продукцією. До речі, сьогодні у мікрорайоні «Хотінь» Калуша мешкає один із нащадків знаної родини Фельчинських – Михайло Фельчинський. Цей чоловік дуже цікавий. Ідею створення музею дзвонів він перед керівництвом міста порушував ще на початку 90-х років минулого століття, та ініціатора не почули. Майстер навіть має свою ливарну формулу дзвонів, якою може подовжувати їхнє звучання, і мріє вилити дзвін, який би у двох тональностях лунав понад дві хвилини. До речі, нащадки родини Фельчинських у Польщі лиють дзвони ще давнім дідівським способом і з дотриманням родинних технологій, секрети яких нікому не розкривають. Тож і в майбутньому музеї в Калуші ми плануємо започаткувати ливарні сувенірні майстерні, наукові студії дослідників тощо. До речі, згадані В. Фіцак і О. Коваль уже зробили повний реєстр усіх дзвонів Калущини, вилитих родиною Фельчинських, і т. ін.

– Зрозуміло, що описана Вами ідея потребує ще багато часу і фінансів для реалізації... А що реально маєте намір зробити найближчим часом?

– Тепер Мар’яна Думенко, працівниця виконкому Калуської міської ради, розробляє грант для подання в австрійський культурний фонд заявки про створення у Калуші локального музею дзвонарства. Якщо вдасться його виграти, то до кінця року, думаю, ми вже створимо кімнату-музей у ЗШ №3 Калуша, де, до речі, вже є скульптура братів Фельчинських, яку створив свого часу як дипломну роботу, навчаючись у Львівській художній академії, калушанин Сергій Грицанюк. До речі, згаданий Михайло з роду Фельчинських каже, що в калуському дзвоноливарстві правильніше казати не про «братів…», а про «родину Фельчинських».

Активно співпрацюємо і з прикарпатським ученим Богданом Кіндратюком та науковою співробітницею музею дзвонів з Луцька Галиною Марчук. Є ще багато краєзнавчої роботи.

– Попри все і дзвони, і дзвоноливарство таки найбільше асоціюються з Церквою, із сакральним мистецтвом... Що для Вас, Вікторе, означає створення у Калуші музею дзвонарства? Чи можна сказати, що то є Ваша дорога до Неба?

– Реалізацію ідеї заснування музею я головно сприймаю у краєзнавчому вимірі... А чи є ця справа моєю дорогою до Неба? Ніколи не задумувався над цим, але можливо, що й так...

...Відома Міжнародна десятиденна піша проща родин мігрантів «Самбір –Зарваниця», яка вже понад півтора десятка років діє під патронатом Пасторально-місійного відділу УГКЦ, не раз обіймала своїми молитвами місто Калуш та калуські терени загалом. І щоразу на вулицях вранішнього міста сотні прочан дзвінко виконували одну зі своїх найулюбленіших духовних пісень – «Дзвони». Є у ній і такі слова: «Церковний дзвін зі сну нас будить і кличе всіх у Божий храм...». І, як один із колишніх координаторів цієї десятиденної пішої прощі, можу засвідчити, що навіть після тижневого переходу із Самбора на Львівщині до Калуша, коли кожен з нас після багатоденної дороги вже відчував велику втому через спеку і натоптані ноги, зачувши голос церковних дзвонів Калуша, ніби прокидався зі сну, а натомість наповнювався потужними духом і силою. Тож я переконаний, що навіть на етапі творення задум музею дзвонарства вже не одного калушанина збудив зі сну. Бо ж дзвони кличуть до Неба.

Довідка.

Дзвоноливарний промисел дуже давній. У Калуші він з 1808 року, відтоді, як засновник ливарні Михайло Фельчинський, приїхавши у місто з польської Познаньщини, у кустарних умовах провадив у Калуші дзвоноливарство. Ми знаємо локалізацію його ливарень. Перша була десь у районі школи №1, відтак майстерні перемістилися у центр міста – в район ринку, де й нині є споруда колишнього головного офісу ливарні Фельчинських. Збереглися на ринку і цілі ряди майстерень, де відбувався колись ливарний процес. Але крім родини Фельчинських, з 1846 року в Калуші діяла ливарня Антонія Серафина, яка також була дуже популярною, виливала високоякісні дзвони і, можна сказати, була конкурентом. Як і продукція ливарні Фельчинських, так і дзвони Серафина виборювали поважні місця на різноманітних конкурсах. Нащадок родини Михайло Фельчинський, 1938 р. н., хотів відновити дзвонарство у Калуші ще 1997 року – є лист, яким він звертався до мера міста, щоб у технічному училищі №7 відкрили окреме відділення для навчання учнів дзвоноливарної справи. Він мав намір відновити піч на своєму подвір’ї і вилити свої останні дзвони. Його дзвони відрізняються від дзвонів його відомих родичів Фельчинських особливістю кріплень. А Михайлів батько Казимир Фельчинський мав свою ливарню в Тернополі. Є в нашому музеї і дзвони, які з часом стануть окрасою новоствореного музею дзвонарства, а також деякі історичні документи і матеріали. Сьогодні ще є діючі дзвони Фельчинських – наприклад, у Мислові та інших селах Калущини. Відновлення традицій дзвоноливарства в Калуші змінило би іміджеві акценти нашого промислового міста – краєзнавчі і культурологічні акценти їх однозначно збагатили би та сприяли розвиткові туризму. Але для реалізації великого проєкту з будівництва сучасного музею потрібні і великі капіталовкладення, і солідні інвестори. (Іван ТИМІВ, провідний науковий співробітник Краєзнавчого музею Калущини Музейно-виставкового центру Калуської міської ради.)

Ігор ЛАЗОРИШИН


Переглядів: 173 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024