Звести представників цього роду у якусь одну родинну лінію мені вдалося нелегко. І все ж діяльність окремих діячів, які носили прізвище Фацієвич вартує того, щоб про них знали у значно ширших, аніж родинні кола. Зрештою, на сьогодні маємо не так уже багато їх носіїв. За даними генеалогічного товариства «Рідні», 101 житель України носить прізвище Фацієвич. Найпоширеніше воно на Львівщині. Там, до речі, місцеві жителі, нащадки білих хорватів, вважають, що це прізвище має хорватське походження і на цій мові «фаціо» означає «працьовитий».
Перший із них - отець Василь Фацієвич (1847- 1921) - галицький церковний і громадсько-політичний діяч, священник УГКЦ.
Народився у 1847 році. У 1871 році був висвячений на одруженого священника (овдовів у 1887 році). Після висвячення виконував обов'язки адміністратора (1871-1874) і капелана (1874-1883) парафії Перенесення мощей святого Миколая в селі Фрага Ходорівського деканату Львівської архієпархії УГКЦ. В.Фацієвич був крилошанином і членом митрополичої консисторії у 1883-1887 рр.
У 1887 році о. В. Фацієвич перейшов до новозаснованої Станиславівської єпархії. Тут став членом єпархіальної консисторії Станиславівської єпархії у 1887-1910 роках: у 1888 році він цензор, архидиякон (9 січня 1887-1891) і архипресвітер (з 5 січня 1891-1910) Станиславівської катедральної капітули. У 1891 році взяв участь у Львівському синоді. Ще з квітні 1888 р. коли було розподілено обов’язки крилошан і референтів консисторії. В.Фацієвича відповідав за прийняття і відпустки священиків з єпархії, проблеми церковного майна та землеволодіння тощо.
З 17 січня 1901 року до 18 травня 1904 року був адміністратором вакантної Станиславівської єпархії. Як відомо, тоді чотири роки Станиславівська дієцезія не мала владики, бо тоді змагалися за кандидата на єпископа. Генеральний вікарій о. В. Фацієвич теж розглядався як кандидат, але він був вдівцем і за церковним правом не міг стати єпископом. Але у той час о. В. Фацієвич фактично керував єпархією. Також він був послом-вірилістом Галицького крайового сейму VII і VIII скликання. У час його управління збудовано будинок для духовної семінарії. В 1902 році посвячено наріжний камінь, а 1903 року закінчено будову.
Отець В.Фацієвич написав статтю «Мѣсто Станиславвъ і єго церкви», що була надрукована в «Шематизмі… греко-кат. Епархіи Станиславовской на… 1902», Станиславів, 1902, стор. XV—XVIII. Він був добрим оратором і часто виступав із промовами на велелюдних зібраннях у Станиславові. Як правильно підмітив історик Іван Бондарєв: «Виглядає, що без нього не обходилося жодне міське торжество». У травні 1912 р. о. Фацієвич заснував «Пресове товариство св. Йосафата» для «позитивної роботи» і поширення католицької преси.
Після цього він зрезиґнував з адміністративних обов'язків і деякий час мешкав при церкві святої великомучениці Варвари у Відні. Помер 26 лютого 1921 року в селі Яблунів (нині Гусятинський район Тернопільської області), де його син Йосиф Фацієвич був парохом.
Другий – це отець Юліян Фацієвич - польовий духівник при Українських Січових Стрільцях. Народився 1876 року в Пійлі, повіт Калуш. Походив зі старої, з-понад 200-літньою традицією священичої родини. Батько, о. Кирило Фацієвич, а мати Наталія з роду Маліцінська. Мати померла в молодому віці, маючи всього 24 роки. Малий Юліян залишився під опікою батька і своєї бабуні Теклі, з роду Левицьких-Маліцінської, що була рідною сестрою кардинала Михайла Левицького.
Народну школу закінчив Юліян в Войнилові, де парохом був його дід о. Маліцінський, а гімназію в Перемишлі. По закінченні гімназії студіював теологію в університеті у Львові та у Відні. По закінченні теологічних студій висвятив його митрополит Андрей Шептицькиїі. Перше його душпастирське призначення було сотрудництво при батькові у Стрілищах Нових, повіт Бібрка з 1904 року. 14 серпня 1904. у місті відбулись установчі збори «Сокола», на яких до товариства записались 60 членів. Керівником було обрано о. Юліана Фацієвича.
У 1910-1911 роках він був парохом у с. Миклашеві, а тоді переведений на сотрудника до собору святого Юра у Львові. В 1912 році його перенесено на парафію Кнігиничі, повіт Рогатин. Отець Ю. Фацієвич продовжував працю свого попередника о. Андрія Пеленського, який зробив Княгиничі національно свідомим селом.
Прийшла Перша світова війна. В рядах австрійської армії стало до бою українське військо – Українські Січові Стрільці. До того війська зголосився добровільно в 1916 році о. Юліян Фацієвич, як польовий духівник, і цілий час аж до кінця війни перебував на фронті.
Цікаво, що у 1914 році на потреби формування зародку української армії добровольчих загонів січових стрільців, вчителька Осипа Фацієвич (дочка о.Фацієвича) зі Стрілищ подарувала золотих ви¬робів на суму 100 корон. Відомо, що вона була доброю українською патріоткою і в школі по суботах (коли на заняттях не було жидівських дітей) навчала дітей історії України, вчила їх ставити вистави і сама готувала для них костюми.
В 1920 році батько о. Юліяна та Осипи — о. Кирило Фацієвич помер. Митрополит Андрей призначив на місце батька парохом у Стрілищах Нових о. Юліяна. Тут збудував він дім під читальню т-ва «Просвіта», якою керував багато літ, заснував кооператив і почав будову нової церкви. В самому розгарі будови, в червні 1928 року, о. Юліян Фацієвич несподівано помирає.
Як сказано вище, батьком о. Юліана був парох Стрілищ о. Кирило Фацієвич, 1850 р.н., висвячений у 1874 році, який перейшов у це містечко з Дуліб у березні 1895 року. Через рік о. К.Фацієвич, який був великим любителем музики, заснував церковний хор. Його диригентом був студент львівського університету Лозинський, який давав лекції дітям отця і тим підзаробляв собі. Багато праці він доклав для пробудження національно-патріотичного духу своїх прихожан. Помер о. Кирило Фацієвич 1920 році.
Цілком вірогідно, що батьком о. Кирила є о. Йосиф Фацієвич (1820-1883) – парох с. Дуліби Ходорівського деканату, член «Народного Дому», який помер на 63 році життя і 40 році священства («Діло» 1883 р., 19 (31) березня). О. Й.Фацієвич є автором колядки «Темненькая нічка тьмою світ закрила, / На небеснім полі зорі запалила...», яку він написав у середині ХIХ століття. Також у нього був брат Фацієвич Михайло (1822-1907) – парох у Ліщині Стрілиського деканату, консисторський радник, що помер 2 липня на 85 році життя («Діло» за 3 липня 1807 року).
Ось такими є найвідоміші представники давнього роду Фацієвичів. Як бачимо, у давніх священичих родинах зберігалися традиції та плекалася українська культура, що випромінювала на оточення в громадах, де священники працювали. В тому середовищі й виростали українські інтелігенти, що ставали пізніше у проводі народу.
Іван ДРАБЧУК | 
