Феномен Валеріана Крицінського - 7 Вересня 2012 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація

З невідомих причин його імені не подано в жодному з дотеперішніх словників мистців України та мистецтвознавчих видань. Але серед різних інформативних матеріалів про художника, які з’являлися в різних часописах кінця ХIХ ст., особливу увагу слід приділити статті Богдана Мардиросєвича «Школа гончарна у Коломиї», опублікованій в журналі «Світ» 1891 року.

Після більш як столітнього забуття імені Крицінського у 2005 році вийшло наукове видання «З Коломиєю у серці» (творчість художників у поштовій листівці), упорядниками якого були директор Коломийського педагогічного коледжу Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника засновник серії «Українське мистецтво у старій листівці» В. Ковтун та київський філокартист С. Полегенький. У цьому альбомі представлено творчість художників, мистецька і життєва доля яких пов’язана з Коломиєю, до них належав і В. Крицінський. Матеріали про них подав кандидат філологічних наук, доцент кафедри гуманітарних дисциплін Коломийського інституту ПНУ М. Васильчук.

Народився В. Крицінський 15.04.1852 року в добропорядній багатодітній сім’ї. Його батьками були Олександр Крицінський та Елеонора Шкляновська. Родина проживала з 1852 р. в с. Каролінові біля міста Яворова Львівської області. Батько працював приватним учителем на околицях Львова, але змінив посаду, коли діти працедавця підросли. Під кінець ХIХ ст. одна частина родини Крицінських проживала в околицях Кракова, а друга залишалася в Каролінові аж до Другої світової війни.

Після навчання в реальних школах Тернополя і Львова В. Крицінський студіював у Краківській школі образотворчих мистецтв (1872—1875) під керівництвом професорів Владислава Лушкевича та Фелікса Шиналевського. Після закінчення працював художником у Технічно-промисловому музеї в Адріана Баранецького у Кракові.

З 1875 р. навчався у Відні: спочатку — в Академії мистецтв, згодом — у Віденській художньо-промисловій та Архітектурній школах. Від 1878-го виставляв свої твори у Кракові та Відні. Уже в 1877 р. міністерство торгівлі Австро-Угорщини запропонувало В. Крицінському очолити Коломийську гончарну школу, але на той час він відмовився від цієї пропозиції, щоб не переривати навчання.

Період розвинутого капіталізму (друга половина ХIХ ст.) на Гуцульщині та Покутті характеризувався швидким зростанням торговельних зв’язків, прокладанням залізниць та шляхів у гори. Село залучалося до капіталістичного ринку. Гончарі попри це все ж таки зберігали добрі традиції. Вироби цього періоду високоякісні за естетичними ознаками і повноцінні за ужитковими. Наприкінці ХIХ ст. щораз більше можна побачити у продажу на ринках дешеві фабричні вироби з кам’яної маси, фаянсу, а також металевий посуд. Через несприятливі прикордонні умови звужувався збут в Румунію та на Буковину. Так поступово почався занепад гуцульського й особливо коломийського гончарства.

У 70-х роках ХIX ст. частина інтелігенції стала на захист народних мистецьких промислів, у тому числі й художніх. Причини цього занепаду та питання їх збереження все частіше обговорювались у різних колах. Тому для відродження та вдосконалення «домашніх промислів» із середини 70-х рр. у Галичині було запроваджено урядову програму поширення фахової освіти.

Гончарна школа, заснована у Коломиї в грудні 1875 року, мала давню й непросту історію і функціонувала майже 38 років. Ця школа була чи не одним із найстаріших гончарних закладів Галичини та яскравим прикладом втілення в життя різних новаторських ідей (іноді не завжди послідовних), спрямованих на збереження і розвиток художньо-виробничих традицій місцевого гончарства.

28-річний Валеріан Крицінський приїхав до Коломиї 1880 р. саме під час проведення в місті етнографічної виставки з метою розпочати тут свою педагогічну діяльність. З 1884 року став професором рисунка реальної гімназії, а також почав викладати малюнок у Коломийській гончарній школі. Під час оглядин етно¬графічної виставки мистець був захоплений багатством виробів домашніх промислів, особливо його зацікавили керамічні твори народного майстра з Косова Олекси Бахматюка і твори майстрів з Пістині. Вироби Коломийської гончарної школи було представлено творами (кахлями) лишень одного коломийського майстра — Кароля Словіцького. Тому відгуки громадськості про гончарну школу були дуже негативними.

В. Крицінський, маючи прекрасну професійну освіту і досвід, зрозумів головну причину занепаду місцевого гончарства та керамічного шкільництва, тому на громадських засадах почав плідно працювати над реорганізацією Коломийської гончарної школи. Він піддав нищівній критиці діяльність ўрерора Бехера, її першого директора, який не лише не мав спеціальної художньої освіти, а й повністю ігнорував місцеву гончарну глину і традиції народного коломийського гончарства, примушував учнів використовувати західноєвропейські гончарні форми й орнаменти. Протягом його шестирічного керівництва у школі їх не вчили ні малюнка, ні моделювання, ні теоретичних дисциплін. Залишки діяльності

Г. Бехера можна було побачити на коломийському ринку: строкаті орнаменти й «мармуровані» горщики і миски тих гончарів, які його наслідували. Розуміючи, що школа без мозолів і науки «мармурує» посуд, гончарі перестали декорувати свої вироби стилізованими листочками, крапками, квітками, геометричним орнаментом, технікою ріжкування, а почали безсистемно «хляпати» мармуруванням.

В. Крицінський доклав величезних зусиль, щоби повернути втрачену віру місцевих гончарів у можливість поставити шкільну науку на високий фаховий рівень. Він працював невтомно й методично і у скорому часі знайшов золоту середину між народними гончарними традиціями та його власним художнім баченням щодо розвитку промислової кераміки.

Високо оцінили діяльність В. Крицінського громадські діячі, професори: Людвір Вербицький (етнограф), Агатон ўіллєр (історик, письменник, журналіст), Ян ўнєвош (підприємець, письменник, публіцист, видавець, колекціонер польського живопису) і доктор Тадеуш Рутовський (економіст, редактор журналу «Мистецтво», публіцист, ініціатор заснування Львівської картинної галереї). Керівництво міста і гончарі, заохочені В. Крицінським, звернулися до крайового відділу з просьбою підтримати школу. З 1886 р. школа перейшла у відання крайового галицького уряду, а 8 травня цього ж року її директором призначають В. Крицінського. Цією школою він керував упродовж 1886—1890 рр. Кожну найдрібнішу нагоду він використовував для того, щоб не лишень поставити школу на належний рівень, але й зробити для неї відповідну славу та розголос. Його діяльність на ниві гончарного промислу і твори Коломийської гончарної школи відзначали на всіх великих виставках Галичини, а також на міжнародних у містах Пешті (1885), Кракові (1887), Відні (1890).

У 1885 і 1892 рр. В. Крицінський за допомогою коломиян, викладачів малюнка гончарної школи Станіслава-Мечислава Дембіцького (1866—1924) та Станіслава-Леопольда-Максиміліана Дачинського (?—1886) виконав фігурно-орнаментальні стінописи церкви Св. Михаїла, на яких було зображено ісуса Христа, що благословляє св. Ольгу, свв. Кирила та Мефодія, чотирьох євангелістів під склепінням купола і хор ангелів. Усе це було ррунтовно перемальовано після 1946 р. У 1894—1896 рр. В. Крицінський за власними проектами приступив до виконання настінних декорацій фойє, театрального і бального залів колишнього будинку ощадної каси (тепер будинок міського відділу культури «Народний дім»). Розписи представляли різноманітні сцени: оркестр, персоніфікація пори року «весна», портрети композиторів Миколи Лисенка, Яна-Непомуцена Камінського і Станіслава Монюшки. У театральній залі розміщувався портрет композитора Олександра Фредра з авторським підписом «В. К.1894».

До найкращих архітектурних па¬м’яток м. Коломиї кінця ХIХ — початку ХХ ст., де основною темою декоративного оздоблення споруд виступають керамічні композиції у ви¬гляді фризів роботи В. Крицінського, належать молодіжний центр (вул. С. Петлюри, 11), будинок старої пошти (просп. В. Чорновола, 49), житловий будинок (вул. А. Чайковського, 35), будинок житлово-торгового призначення (вул. Мазепи, 10) та арочне підкреслення вхідних дверей будинку колишньої Коломийської гончарної школи (вул. М. Верещинського, 59). Тепер приміщення використовують як житлове і стан його збереження далекий від ідеального.

У Національному музеї народного мистецтва Гуцульщини та Покуття зберігається грамота загальних зборів товариства «Шкільна поміч у Коломиї» від 31 січня 1895 р., якою був нагороджений др. Теофіл Дембіцький з малюнком В. Крицінського, та репродукція його графічної роботи, на якій зображено дерев’яну синагогу в Яблунові.

Недавно колекція музею поповнилася мідним рельєфним пластом із сакральною тематикою «Богородиця з Дитям» із монограмою В. Крицінського. Цей пласт подарували музеєві шанувальники народного мистецтва, сім’я коломийських колекціонерів Косович-Григораків. За час існування Коломийської гончарної школи такі пласти використовувалися як форми для виготовлення керамічних ікон, а випускник школи С. Патковський користувався ними при створенні керамічних іконостасів на Полтавщині, які експортували в країни Європи та Америки.

Велику частину творчої спадщини В. Крицінського становлять проекти декору килимів, тканин, кераміки, книжкова ілюстрація, ужиткова графіка дипломів, адресних книг, плакати, широкий асортимент керамічних виробів для Коломийської гончарної школи, від часу створення якої торік у грудні минуло 135 років.

Хоча Валеріан Крицінський не належав до корінних коломиян, але він, безперечно, був патріотом міста. Особистість Валеріана Крицінського заслуговує великої поваги і вшанування. Якщо б мистець жив у теперішній час, то він, безумовно, заслуговував би на звання почесного громадянина міста Коломиї.