Наше місто завжди було багатонаціональним, але спершу таки польським. Його заснували на землях Речі Посполитої польські магнати Потоцькі. Коли Галичина відійшла до Австрії, поляки продовжували грати першу скрипку в житті міста. Потім був міжвоєнний період у складі відновленої Польщі. Але у 1939 році Станиславів став радянським, і в наступні десятиліття з пам’яті мешканців усіляко витравлювали «польські сліди».
Сучасний Франківськ безумовно є бастіоном українського патріотизму, але відлуння минулої епохи досі є, пише Іван Бондарев у Репортері.
Пам’ятник, що пережив три війни
Польських слідів у нас достатньо. Інша річ, що для виявлення більшості з них потрібна допомога гіда чи краєзнавця. Вони скажуть, що ця вулиця колись називалась іменем короля Казимира Великого, у цьому будинку мешкав пан Ковальський, а місцеву гімназію колись закінчило другорядне світило польської літератури. Втім, нас більше цікавлять об’єкти, які туристи можуть знайти самостійно, без фахового супроводу.
Найпомітнішим «слідом» є пам’ятник Адаму Міцкевичу. Це найбільш шанований польський поет і в пантеоні тамтешньої літератури він займає те саме місце, що в українців Тарас Шевченко. Він ніколи не був у Станиславові, але польська громада його дуже поважала.
У 1898 році, з нагоди століття з дня народження поета, громада поставила йому пам’ятник із білого каррарського мармуру. Під час польсько-української війни скульптуру пошкодили, тож у 1930 році міська влада замінила її бронзовою копією. Відтак, отой бронзовий Міцкевич є найдавнішим пам’ятником міста, ще й стоїть посередині однойменної площі.
Вулиці митців і битви
Площа Міцкевича – не єдиний топонім Івано-Франківська, що нагадує про старі часи. За Австрії багато вулиць і площ носили імена видатних діячів польської історії. У міжвоєнний період назв суттєво побільшало, але з приходом совітів почалась кампанія з масового перейменування. З карти міста зникли майже всі історичні та державні діячі, втім, залишилось трохи митців.
Так, неподалік Валів збереглася невеличка вулиця, названа на честь видатного польського композитора Фридеріка Шопена. На одному з тамтешніх будинків є барельєф з чоловічим профілем, який деякі дослідники ідентифікують зі славетним музикантом.
Недалеко від неї є вулиця Коперника – фізика, астронома й математика XVI століття. Саме цей уродженець Торуня є автором геліоцентричної теорії побудови Сонячної системи.
Такі важливі магістралі, як Коновальця й Чорновола, сполучає вулиця Матейка. Так звали чи не найвеличнішого польського живописця, який прославився своїми історичними полотнами. Одна з його найвідоміших картин присвячена битві під Грюнвальдом, де у 1410 році об’єднані польсько-литовські війська розгромили лицарів Тевтонського ордену. Через 500 років на честь славетної битви назвали новопрокладену вулицю. За німецької окупації її перейменували на Губернаторську, але совіти повернули історичну назву. Нині вона належить до найгарніших вулиць Франківська.
Храм на Вовчинецькій
Поляки ніколи не складали більшість населення Станиславова, але завжди посідали друге місце, після євреїв. Але у 1946 році майже всі вони виїхали до Польщі – залишатись у «більшовицькому раю» охочих було небагато.
Тоді ж совіти позакривали їхні костели. І не лише їх, але й усі греко-католицькі храми, залишивши пару церков московського патріархату.
У 1989 році римо-католицькій громаді передали колишній костел Христа Царя на вулиці Вовчинецькій, який до того використовувався як склад. За активної фінансової допомоги з Польщі храм відновили, а у 2010 освятили відремонтований орган. На сьогодні це єдиний костел міста, який гуртує навколо себе поляків і… шукачів карти поляка.
Кам’яниці ще є
Стару міську забудову можна умовно поділити на австрійські й польські будинки. До останніх відносяться кам’яниці, споруджені у міжвоєнний період. Більшість з них виконана у популярному тоді стилі функціоналізму.
Їх важко з чимось сплутати. Строгі будинки, позбавлені будь-чого «зайвого» й від того не менш гарні. Архітектори міжвоєнної доби довели пропорції до досконалості й перетворили сірий бетон на витвір мистецтва.
Під час Першої світової центр міста сильно постраждав від артилерійських обстрілів. Відтак, за Польщі середмістя активно забудовувалось новими кам’яницями, які становили «елітне житло» тодішнього Станиславова.
Недарма символом нашого міста є ратуша, зведена у 1935 році. Між іншим, це єдина магістратська споруда України у стилі функціоналізму. А ще у плані вона нагадує орден Virtuti Militari – найпочеснішу бойову нагороду Другої Речі Посполитої. Може, тому нашу ратушу намагались підірвати нацисти?
Меморіальний цвинтар
Люди старшого покоління досі називають Меморіальний сквер за готелем «Надія» польським цвинтарем. Насправді, суто польським він ніколи не був і там ховали представників усіх християнських конфесій Станиславова – українців, німців, вірмен, італійців, чехів, угорців. Але, оскільки саме поляки становили більшість серед християн міста, їхні поховання там домінували.
Старожили розповідали, що старий некрополь був справжнім музеєм під відкритим небом і давні світлини підтверджують їхні слова. На жаль, часи помінялись, і кам’яні мадонни з ангелами стали муляти очі партійним босам.
На початку 1980-х старий цвинтар безжально знищили, залишивши лише кілька надгробків. Серед пам’ятників, які вціліли, є кілька польських поховань. Наприклад, учасника антиросійського повстання 1830 року Мауріція Гославського, героя Паризької комуни Кароля Свідзінського, головного лікаря Станиславова Зігмунда Мрочковського, власника парової лазні Францішка Гуравського, а також Юзефи Дзвонковської – другого кохання Івана Франка.
*****
Роки польського панування та тривале проживання пліч-о-пліч з поляками вплинули на повсякденну культуру і побут мешканців міста. Навіть сьогодні, аби в цьому переконатись, достатньо зайти в будь-яку кнайпу Івано-Франківська. Журек, голонка (не рулька!), льоди (не пломбір) з трускавковою поливкою, сливова мармуляда, через яку свого часу згоріла половина Станиславова…
Єдине, чого нема у сучасному Франківську, це вулиці імені його засновників – Потоцьких.
Іван Бондарев | 
