Франківський пантеон - 13 Квітня 2012 - НСКУ: Івано-Франківська обласна організація

За традицією, в час Великодніх свят на Галичині заведено провідувати могили своїх рідних, наводити лад біля пам'ятників, поправляти надгробки. Відвідуючи кладовища, багато хто з міських старожилів не обмежується самим тільки візитом до місць захоронення родичів, але й відвідує могили людей, про яких досі згадують у місті, які залишили яскравий слід в його історії, стали взірцем для наслідування.

Ідея створення франківського пантеону - місця для захоронення видатних людей міста - виникла ще чотири десятиліття тому, коли припинилися поховання на старому цвинтарі на вулиці Київський. Всередині сімдесятих років під нове міське кладовище було виділено ділянку біля села Чукалівки і на ньому одразу ж було визначено ряд так званих "почесних поховань", розташованих півколом наприкінці центральної алеї. Тут під вічнозеленими туями і сьогодні можна побачити різного ґатунку (і скромні, і помпезні, але однаково радянські) надгробки на могилах військових, вчених, лікарів, які жили й померли в Івано-Франківську. Уже на початку третього тисячоліття на цьому почесному місці цвинтаря з'явився ще один ряд поховань видатних івано-франківців, імена яких, щоправда, пересічному мешканцеві міста, на жаль, скажуть небагато.

Натомість, щоб розшукати на міському кладовищі могили, як тепер кажуть, "медійних персон" - людей, імена яких впродовж їхнього життя постійно були на слуху, треба докласти певних зусиль. Простіше вести пошуки відомих медиків, письменників та науковців - їх хоронять на тій же центральній алеї, вдаючись часом до випробуваного франківськими забудовниками в центрі міста методу ущільнення.

Праворуч на краю головної алеї, ближче до центральної частини кладовища, стоїть надгробок на могилі заслуженого лікаря України, хірурга Лідії Дмитрів, яка в операційній залі міської лікарні врятувала тисячі життів івано-франківців. Про те, якою повагою вона користувалася за життя, свідчить той факт, що на виборах до обласної ради у 2002 році вона (безпартійна) набрала найбільше голосів виборців. Як громадська діячка та депутат обласної ради пані Лідія відзначалася принциповістю у відстоюванні інтересів громади, зокрема в галузі охорони здоров'я. Вона померла у 60-річному віці три роки тому. Громада віддала посмертну шану своєму лікареві, облаштувавши намогильний пам'ятник з добрим смаком, але без зайвих надмірностей. Біля могили Лідії Дмитрів можна посидіти на лавці, вмонтованій у пам'ятник, і це сприймається, ніби посмертний вияв уваги до пацієнтів.

Значно скромніший вигляд має надгробок на могилі ще одного нашого видатного земляка, який присвятив своє життя служінню місту та громаді, - професора Володимира Полєка. Цей чоловік був не тільки науковцем-філологом, але й краєзнавцем-енциклопедистом, за сорок років своєї наукової та громадської діяльності заклав основи наукового краєзнавства, його путівник "Майданами та вулицями Івано-Франківська" відкрив сучасним мешканцям міста невідомі сторінки історії Станиславова, а залишені ним архіви все ще потребують ґрунтовного опрацювання. Професор Полєк помер 75-річним у 1999 році, за життя заслуживши повагу у своїх студентів та колег. Саме коштом Прикарпатського університету було облаштовано надгробок на його могилі.

Спроба розшукати могилу ще однієї франківської знаменитості, авторки кулінарних бестселерів Дарії Цвєк була, на жаль, безуспішною. Отримати довідку щодо поховання в працівниці міського кладовища, яка пильнувала за в'їздом транспорту на цвинтар та видавала на прокат інвентар, не вдалося. Прізвище славетної франківчанки було їй знайоме, але зорієнтувати відвідувачів у пошуках вона не змогла.

"Прийдіть вранці, коли тут будуть люди, які відають журналом записів, скажете дату смерті, і тоді спробуємо вам допомогти", - порадила працівниця кладовища. Як кажуть люди, які намагалися скористатися таким методом пошуків захоронень, цвинтарна книга обліку дасть можливість звузити коло пошуків до конкретного поля поховань, але щоб знайти потрібний надгробок, доведеться ще поблукати поміж могил.

Івано-франківцям, які не мають приватного автотранспорту, відвідувати міське кладовище непросто. Дістатися сюди можна маршрутними автобусами №55, 70 і 84, однак до самого цвинтаря маршрутки їдуть лише під час вихідних та святкових днів, коли займатися наведенням ладу на могилах не випадає. У будні ж доводиться спершу їхати до Чукалівки, а потім пару кілометрів іти пішки засміченим узбіччям. Тим, хто приїжджає вперше, доводиться ще й розпитувати дорогу в селян через відсутність будь-яких вказівників.

Такі ж незручності з добиранням існують і для людей, які відвідують поховання на кладовищі в урочищі Дем'янів Лаз. Без власної автівки доводиться робити пішу мандрівку від автостанції на Пасічній, яка є кінцевим пунктом пасажирських маршруток та тролейбусів. Правда, напрямок руху тут бодай вказують таблички з написом "Дем'янів Лаз", встановлені на кожному роздоріжжі у приміському мікрорайончику елітних садиб. До речі, поховання у Дем'яновому Лазу, як кажуть, також первісно задумувалися як "елітні". Але й тут створення місцевого пантеону до кінця реалізувати не вдалося. Наразі тут поховані, зокрема, такі відомі івано-франківці, як художник та дисидент Опанас Заливаха і бард Станіслав Щербатих (Тризубий Стас). Обидва померли п'ять років тому. На могилі Тризубого Стаса одразу було встановлено надгробок, стилізований під гітару. На могилі Заливахи досі стоїть простий, але гарно уквітчаний березовий хрест.

На жаль, могили багатьох видатних людей, які творили історію нашого міста, не збереглися на старих цвинтарях. За радянської влади найдавніший міський некрополь, закладений ще у 1782 році, було зруйновано, а згодом перетворено на парк - Меморіальний сквер. Тепер тут залишилися лише поодинокі надгробки на могилах славетних людей, які закінчили свій життєвий шлях у нашому місті. Серед них - могила польського поета і повстанця Мауриція Гославського, яка наприкінці ХІХ століття стала місцем проведення маніфестацій патріотично настроєних молодих поляків-станиславівців. Привертає також увагу намогильний пам'ятник у вигляді бандури, встановлений на місці поховання славетного композитора Дениса Січинського, кошти на який збирали всією українською громадою, продаючи листівки із зображенням проекту надгробку, і поставили його в 1943 році, попри німецьку окупацію міста. Вигляд готичного собору має гробниця, в якій похований лікар міського шпиталю Зиґмунд Мрочковський, який рятував мешканців міста під час епідемії тифу 1888 року і сам помер від цієї недуги.

А от місце поховання засновників міста - крипти колегіального костелу (тепер тут Музей мистецтв Прикарпаття - авт.) - уже півстоліття стоїть порожнім. Відомо, що тут були поховані Андрій Потоцький та його загиблий під час облоги Відня турками син Станiслав, на честь якого, за однією з версій, назване наше місто. У розкішному саркофазі 1751 року тут також поховали останнього власника міста Юзефа Потоцького. Фамiльнi поховання Потоцьких перебували в крипті костелу до 60-х рокiв минулого століття, поки у храмi ще відбувалися богослужіння. У 1964 роцi радянські атеїсти вирiшили розмiстити в цiй спорудi музей геологiї. Тут провели реконструкцiю, повнiстю змiнили iнтер'єр костелу, забрали скульптури святих, портрети родини Потоцьких, костельне начиння i вичистили з пiдвалiв "непотрiб", яким повважали i людськi кiстяки...