Живемо в непростий час. З сумнівами, тривогами та очікуваннями. Реалії змінюють одна одну і cтворюють відповідний інформаційний фон. Шостий рік триває війна з Росією, змінюється черговий уряд в державі, зубожіння триває і починаємо жити в нових обставинах – з черговою загрозою у вияві вірусу Covid19, який швидше всього може отримати іншу назву за найкращого вирішення ситуації (Covid19 – 20).
Місто над Дністром – Галич – мабуть, бачив усе. Війни, зміну влад, пожежі, повені, буреломи і безперечно епідемічні захворювання. Тема розвитку та становлення медицини в місті, її працю на користь мешканців заслуговує окремої ґрунтовної розвідки, тож подамо тепер основні моменти з загрозами, які пережили наші попередні покоління в другій половині ХІХ – першій чверті ХХ ст. у період володарювання в краї Австро – Угорської монархії.
Основними найнебезпечнішими хворобами того часу були холера та тиф. Вони виявлялися в Галичі, як в окремих випадках, так і в епідеміях.
У вересні 1866 р. мешканець Галича В.Волінський повідомляв у засобах масової інформації, що він захворів на холеру. Для власного оздоровлення, не звертаючись до лікарів, він вживав краплі з аптеки Ебенбергера у Львові, міцно зігрівався і багато відпочивав. Чи дійсно він врятувався завдяки такому рецепту чи це був рекламний хід в інтересах львівської аптеки – історія мовчить… Тепер ми знаємо тільки загально використовуваний лікарський підхід: «Самолікування шкідливе для вашого здоров’я”.
Ймовірно, що в 1866 р. епідемія холери була масовішою і тривала шість тижнів. В будь якому випадку, після її завершення в Галичі відбулося кілька цікавих і важливих подій. Часопис про це писав: «… З Галича повідомляють нам, що і місцеві мешканці охолонувши дещо з тривоги перед холерою… відправили 21 ц.м. урочисту відправу для подяки Богу з причини номінації Його Ексцеленції гр. Голуховського Намісником краю, ухвалили адрес до Його Ексцеленції, встановили на пам’ять прийняття ним влади краю, стипендію для одного учня…».
Тогочасний спосіб життя, матеріальне забезпечення, стан медицини були на такому рівні, що спалахи хвороби були періодичними. Так, згідно урядових рапортів цісарсько – королівського Намісництва у Львові, в листопаді 1872 р. в багатьох містах і селах краю була холера. Зокрема, від 1 до 15 листопада її було зафіксовано в Галичі та Дубівцях.
Наступного року – 1873, історія повторилася. Змінився тільки період захворювань. В період від 1 до 15 серпня 1873 р. було зафіксовано холеру в 441 - ій місцевості Галичини, в т.ч. у місті Галичі.
Відносний спокій і безпека тривали недовго, оскільки вже в листопаді 1890 р. на засіданні крайового сейму у Львові послів інформувалося про те, що «…холера з’явилася на лінії Галич, Єзупіль і посуваючись наперед, дійшла до Львова…».
У серпні 1892 р. Станиславівська повітова рада ухвалила придбати 7 бочок карболевого квасу (який тоді використовували, як засіб боротьби з холерою) для роздачі разом з сумою 300 зл. між найубогішою людністю станиславівського повіту. І квас, і кошти мали розподіляти спеціально визначені делегати. Одним з них був повітовий суддя в Галичі Т.Заячковський.
У 1894 р. в Галичі було зафіксовано кілька смертей від холери. Первинно, в середині року , все виглядало цілком добре, дописувач з Галича у жартівливій формі повідомляв: «…Холери тут немає, тож її не боїмося. Не маємо часу думати про неї, бо кусень хліба потрібно важко заробити; хто відмовляється від місцевого пива, вина і горівочки (це все тут досконале!), то не тільки від холери, але на злість погрібникам не помре…». Як бачимо, ситуація є подібна з сьогоденням – хто не перебуває на карантині, змушений працювати задля забезпечення власного добробуту, не зважаючи на загрози. Мабуть, шкода що сучасник не може попробувати тогочасного «досконалого» алкоголю – раптом, це дійсно були не погані ліки…
Жарти жартами, але у вересні ситуація виглядала вже менш веселою. Трапилося це 10 вересня. В офіційному повідомленні говорилося: «…Вибухла і тут холера і перший випадок з’явився на «Запарканні» (назва міської дільниці – А.Ч.), захворів молодий парубок, який повернувся з поля і в ночі помер. На першу телеграму прибув зараз ц. к. повітовий лікар, пішов на місце випадку і приписав перші заходи обережності. Померлий мав всякий можливий порятунок лікаря.
Вчора помер другий хворий – якийсь мазур, що йшов з Калуша на роботу до Галича; його дружина захворіла і зараз з дітьми в лікарні. Тепер захворів учень другого класу в школі. Через це довелося дезинфікувати школу – провідник зачинив школу чоловічу та жіночу, до того часу поки все не обстежиться. Хворий є під наглядом дієвого і працьовитого міського лікаря і дасть Бог, що бідна дитина буде врятована. Батько хлопчика ходив поруч згаданого парубка і вся родина ізольована.
До теперішнього дня не виявився жоден новий випадок, всі можливі заходи застосовано, є надія, що на цьому закінчиться, бо і люд освічений і міщанство, хоча убоге, рятується і охоче порятунок приймає, незважаючи на дурні поголоски. У випадку подальшого розвитку захворювань, дуже необхідним буде другий лікар…».
Це повідомлення досить цікаве використовуваними засобами для лікування. Виглядає, що сучасна медицина використовує старі перевірені методи – адже ще в 1894 р. в Галичі було закрито школу (карантин), здійснено дезінфекцію її приміщення, хворі ізольовувалися від інших. На той час обслуговував все місто один лікар…
Станом на 4 жовтня в Галичі померла 1 особа (в повіті 18), станом на 10 жовтня – 2 особи. Загалом, у місті померло троє осіб.
Гумор не втрачався. Трагедія і курйозні випадки співіснували у щоденному житті жителів Галича. 17 жовтня станиславівський часопис поінформував своїх читачів про два моменти з міського життя Галича: «…Хто тільки запросив до себе тут лікаря, зараз несе фама, що захворів на холеру. Певний єгомість отримав чиряк, який йому при бюрці дуже докучав і прохав доктора про пораду. Побачив те якийсь чоловік і розійшлася поголоска, що цей пан добродій (такий титул він отримує часто завдяки своєму об’єму) вмирає «на холеру». Після того, як лікар пішов, за годину з’явився власник чиряка на мості і вражав своїх знайомив своїм поверненням з того світу.
Але галицька холера теж вперта! Не дає після спаду перемогти себе: 13 ч. м. захворів у «Вербах» (тепер неіснуючий присілок Галича на лівобережжі ріки, на захід від нового мосту – А.Ч.) міщанин Пуницький і помер на другий день. Це наробило багато страху, місце було ізольовано, а лікарська допомога була – як завжди сумлінна і належна – проте, маємо надію, що це вже останні «ривки» холери…».
Такі згадки про окремі методи (ізоляція) свідчать про певний рівень лікарської опіки в Галичі.
Траплялися випадки, що в околицях міста від хвороби помирали приїжджі (подібно, як тепер повертаються туристи чи заробітчани з – за кордону). У лютому 1895 р. професор гімназії у Львові п. М., зять пароха в Залукві, кс. Л.Лаврецького, прибув зі Львова з молодою дружиною на малі канікули до родичів, промерз в дорозі, або набрався слабкості, захворів і помер тут впродовж кількох днів від плямистого тифу. «…Можна собі уявити необмежену гіркоту родини і розпач дружини по втраті чоловіка, з яким жила рік! Був то чоловік дуже працьовитий і належав до тієї категорії вчених людей, які поруч з освітою, несуть світло релігійності і любові до вітчизни. Поховання відбулося пишно, кондукт вів кс. кан. Енцінгер, який під час хвороби небіжчика надав йому Святі Тайни. Кожен вчитель це пожертва, повний посвяти для близьких, такий був небіжчик. Покой його душу!...».
В серпні цього ж року у краї було зафіксовано два випадки азіатської холери – один в Галичі, другий в Тернополі.
Останнім роком тривог від епідемічних хвороб наприкінці ХІХ ст. для Галича став 1896 р. Ймовірно, для міста обійшлося без втрат, так як інформатор висловлював радість з урожаю огірків і жартував над холерою:
«…Галич, 30 липня 1896. Холера і салат… Звичайно, коли невинний огірок з нічого став прославленим і від нього цілий сезон носить свою назву, є про що писати, а зокрема про «мізерію», яка (незважаючи на те, що не боїмося холери), зовсім нам не шкодить, хоч по цілому краї вештається.
Що холера може нам зробити в огірковому сезоні – коли загальна «мізерія» поруч нас безсильна – безпредметна! Так звикли до неї, що спільно в майбутнє дивимося і здається, що навіть холера перенеслася в Єгипет тільки тому, що її мізерія в нас може замінити…».
Цього ж року, в листопаді 1896 р., Галич прощався з лікарем (його перевели в інше місто), який дбав про мешканців в найсуворіші часи. Це був д-р Авг. Кришталович. В подячних словах щодо нього говорилося: «…В період існуючої тут епідемії, мешкав справді серед хворих, бо бачили його в шпиталі і в кожній найубогішій хаті…».
Нове ХХ століття стало важким випробовуванням для міста і його мешканців. Проте, вони ще не знали яким воно буде, про наступні втрати і руйнування Першої світової війни; вони ще жили в період Прекрасної Епохи і продовжували боротися з традиційними епідемічними захворюваннями.
На початку 1903 р. у офіційному звіті говорилося: «…Здоровельний стан міста добрий, епідемій не існує, що в головному залежить від наявності доброї води для пиття…», але вже в період від 27 травня до 6 червня в місті було зафіксовано 1 випадок плямистого тифу. Як не дивно, ним захворів міський лікар др. Тінц.
Вчергове випадок холери було зафіксовано в Галичі в 1910 р.
З початком Перщої світової війни і всіма обставинами, які притаманні війні, найбільше хворіб та смертей було зафіксовано в Галичі у літній період 1915 р. – після звільнення міста від російської армії. Розпочалася епідемія, наслідком якої стала евакуація населення міста у липні місяці.
Санітарний департамент міністерства внутрішніх справ Австро – Угорської монархії повідомляв, що азіатською холерою в місті захворіли 24 особи, в основному військові.
За повідомленням на 19 вересня 1915 р. в місті захворіло 138 осіб, виздоровіло 88, померло 50; наступна інформація від 25 вересня наводила наступну статистику: в Галичі захворіло 344 особи, померло 141. Слід сказати, що епідемія холери на той час була поширена в 51 повіті краю.
В період цієї епідемії померло кілька членів громади караїмів. Їх було поховано не на традиційному кладовищі караїмської громади в с. Залуква, а на підвищенні пагорба східніше від сучасної Замкової гори (в районі сучасного мототреку).
Галичани хворіли на тиф чи холеру не тільки в рідному місті, а й на заробітках, у лавах війська, в ув’язенні. Серед галичан – в’язнів австрійського концентраційного табору Талергоф (частина з яких була справедливо ув’язнена за співпрацю з російськими структурами, а частина тільки за підозрою яка була властива періоду війни) 8 осіб померли від тифу.
Завершувалася війна, але не завершувалися буремні часи, минало володарювання в краї Австро – Угорської монархії. Ще в січні 1918 р., коли місто вже жило сьомий місяць мирним життям, повідомлялося: «…ситуація зі здоров’ям з кожним днем щораз гірше, вже появився плямистий тиф, який має тут значні можливості розвитку, тим більше, ще немає жодної аптеки…».
Так було. Як буде – не знаємо; одне точно – про наш час теж колись напишуть.
Не втрачаймо оптимізму, дбаймо за себе і за своїх близьких. Нам є для чого і для кого жити і працювати. Все буде гаразд!
Почесний краєзнавець України
Андрій Чемеринський | 
