Початки історії Галича губляться у глибині тисячоліть. Його територія, як свідчать матеріали археологічних досліджень, була заселена значно раніше, ніж виникло місто. Сліди перших поселень людей давнього кам’яного віку, виявлені на території давнього городища та в його околицях, доводять, що люди селилися тут вже 25 тис. років тому. В добу неоліту на цих землях жили племена культури лінійно-стрічкової кераміки, які поряд з традиційними збиральництвом, полюванням почали освоювати скотарство, землеробство, гончарне виробництво та примітивне ткацтво. Значний слід на території краю залишили племена трипільської культури, що жили тут у ІV-ІІІ тисячоліттях до н. е. У бронзовому віці (І-ІІ тисячоліття до н.е.) край заселяли племена культури шнурової кераміки та комарівської культури, яку вчені вважають праслов’янською. Від ранньозалізного віку (І-ІІ ст. н.е.) залишилися пам’ятки липицької культури – місцевий гончарний посуд, залізні знаряддя праці, бронзові та срібні прикраси. Привозний скляний посуд та римські монети свідчать про зв’язки цих племен з римськими провінціями на Дунаї. У ІІІ-ІV ст. н. е. територію від середнього Подністров’я до Карпат заселяли представники черняхівської культури – одного з найбільших соціально-економічних та етнокультурних утворень Південно-Східної Європи. До цього часу належить і перша писемна згадка про Галич. Готський історик Йордан у своїй праці "Getica” під 290 роком розповідає про битву племен гіпідів і готів біля міста Galtis (Галич) на ріці Ayha. У давній верхньогерманській Аа, Aha, Aach, Ache означає «вода». Можливо, так готи називали ріку Дністер, яка протікає через місто. У V-VІІ ст. н.е. на Верхньому Дністрі вже існували багаточисельні поселення слов’ян-склавінів. Значне і стале, можливо, укріплене поселення, яке дало початок Галичу як місту, виникло десь у VІІІ-ІХ ст., коли ці землі належали племінному об’єднанню літописних білих хорватів. Підтвердженням цьому служить запис в угорській хроніці анонімного нотаря короля Бели. Згідно з цим записом, у 898 році в Галичі перебували угри, що пробиралися через слов’янські землі у Паннонію (сучасна Угорщина). Хорватські князі брали активну участь у політичному житті Центральної Європи. Вони тривалий час зберігали політичну і релігійну автономію стосовно влади київських князів і сусідніх королівств. Наприкінці Х ст. Галицька земля сформувалася в удільне князівство, що ввійшло до складу Київської Русі. Близькість Галичини до країн Західної Європи і Візантії, віддаленість від половецького степу сприяли її бурхливому економічному і культурному розвитку. Швидко зростали міста, що ставали визначними, серед них були Перемишль, Звенигород, Теребовль, Галич. Останній мав потужну фортецю на підвищенні між річкою Луквою і Мозолевим Потоком. Із півдня її оточували дві системи подвійних і потрійних земляних валів та ровів. Місто розкинулось вздовж лівого берега Лукви до самого Дністра, де містилась торговельна гавань. Побудований на великій річці й у родючій місцевості на торговельному шляху, що з’єднував Київську Русь із Заходом, Галич розвивався особливо швидкими темпами. У кінці ХІ ст. Галицька земля, де князювали правнуки Ярослава Мудрого – Рюрик, Володар та Василько Ростиславичі, відокремилась від Києва. Спочатку тут виникло кілька князівств із центрами у Перемишлі, Теребовлі, Звенигороді, Галичі. У 1141р. князь Володимирко Володаревич об’єднав князівства в одне зі столицею в Галичі. За часів князювання Володимирка Галич значно розширюється і зміцнюється, стає великим політичним і культурним осередком Південно-Західної Русі. В цей період в Галичі існували бібліотека і скрипторій-майстерня для переписування книг. До наших днів дійшла цінна пам’ятка місцевої літературної школи – Галицьке євангеліє 1144 року. Особливої могутності Галицьке князівство досягає за часів правління Ярослава Осмомисла (1153-1187). В цей час розвиток науки і культури ще більше зростає. Після смерті Ярослава Осмомисла князівством деякий час правили його сини Олег та Володимир. У 1199 році Галичем оволодів енергійний волинський князь Роман Мстиславич. Він об’єднав галицькі та волинські землі в єдине Галицько-Волинське князівство. Роль Галича знову зростає. Він стає наймогутнішою твердинею на піденно-західних давньоруських землях. Після смерті Романа Мстиславича (1205) в Галицько-Волинському князівстві спалахує феодальна війна. Протягом сорока років син Романа Данило Галицький бореться за відновлення єдності Галицького і Волинського князівств. Дальший розвиток Галича припинила монгольська навала. Політичний центр Галицько-Волинського князівства перенесено спершу в Холм, а потім король Данило засновує нову столицю, яка в честь його сина була названа Львовом. З 1303 року Галич – місцеперебування Галицької митрополії. На означення вищого духовенства на чолі з єпископом вживали грецьке слово «клерос», яке з часом переросло в Крилос – назву села, заснованого на території давнього княжого замку. В часи правління нащадків Данила Галицького посилюється феодальна роздробленість князівства. Галич поступово втрачає своє політичне значення. Добу княжого Галича яскраво представляє білокам’яна архітектура. Крім величного Успенського собору (1151-1157), фундаменти якого до сьогодні дивують своїми розмірами, і храму святого Пантелеймона (1194), у місті знаходилось біля трьох десятків літописних церков. Використавши архітектурні здобутки Києва, Візантії, Угорщини, Німеччини, Польщі, галицькі майстри створили самобутню школу, яка поставила монументальне будівництво в ряд найвидатніших культурних досягнень давньоруської епохи. З 1349 року галицькі землі перейшли під владу польських королів. У зв’язку з частими нападами на Галичину татарських, молдавських та угорських феодалів польський сейм вирішив укріпити Галич. У 1367 році розпочалося будівництво замку на горі, над Дністром і Луквою. Тоді ж Галич отримав магдебурзьке право, право пропінації та вільної торгівлі. Староство у Галичі було закладене в 1378 році як опорна база просування на схід польських колоністів. У ХV ст. ядром Галича стає Ринкова площа, у центрі якої знаходилися дерев’яна ратуша і церква Різдва Христового (60-ті рр ХІV ст.). Шляхта Галицької землі збиралася на сеймики, що відбувалися у приміщенні костьолу св. Марії Магдалени. У замку на Галич-Горі засідали міський і земський суди. У 1490 році замок здобули повстанські загони під проводом Мухи. Великої шкоди Галичу завдали татарські напади, найнищівніші з яких були в 1474, 1498, 1590, 1594 роках. З 1590 по 1653 рік татари штурмували Галич 29 разів. Під час визвольної війни 1648-1654 років Галич виконував функції головної опорної бази польсько-шляхетських військ. Влітку 1649 року козацькі війська під проводом Семена Височана (вихідець із села Вікторів теперішнього Галицького району) здобули місто Галич. У 1658 році галицький староста Андрій Потоцький провів грунтовний ремонт фортифікаційних споруд міста, пошкоджених під час штурму Галича військами повстанців. 24 вересня 1676 року місто і замок на Галич-Горі дощенту зруйнували і спалили татарсько-турецькі загони Ібрагіма Паші. Втрата Галичем обороноздатності зумовила переїзд галицьких старост у новозбудовану фортецю Станиславів. Галич втратив значення міста як крайового центру. Після першого поділу Речі Посполитої у 1772 році Галичем заволоділа Австрія. Галич був віднесений до категорії муніципальних міст. Місто залишалося центром повіту. Через деякий час австрійський уряд передав Галич у спадкове володіння нащадкам останніх галицьких старост Потоцьких. У 80-их роках ХVІІІ – першій чверті ХІХ ст. його власницею була магнатка Катерина Коссаковська з родини Потоцьких. У 1811 році вона продала Галич разом із Залуквою греко-католицькому митрополиту Антонові Ангеловичу, котрий приєднав їх до митрополичих маєтностей у Крилосі. З кінця ХІХ ст. життя в Галичі дещо пожвавлюється. Цьому сприяло будівництво в 1866 році залізниці Львів-Чернівці із залізничною станцією у Галичі, а в 1897 році – двоколійної залізниці Галич-Тернопіль. Протягом 1910-1912 рр було споруджено металевий міст через Дністер довжиною 312 м. У 1912 році поблизу впадіння у Дністер Гнилої Липи відкрився річковий порт із ремонтною майстернею для суден. У роки Першої світової війни місто було дуже зруйноване. Почався голод, завмерла торгівля, розпочалася епідемія холери. 85 % будівель було зруйновано, підірвано міст через Дністер. У 1915 році Галич окупували війська царської Росії. Новий уряд заарештував активістів українських організацій, закрив читальню «Просвіти» й осередок заснованого на початку війни товариства «Рідна школа». Після відступу з Галича росіян і приходу австрійської армії жорстоких переслідувань зазнали москвофіли. 127 осіб були заарештовані й заслані в концтабір Талергоф, повернутися звідки вдалося одиницям. Влітку 1919 року Галич захопила Польща. І все ж, незважаючи на утиски австрійської та польської влади, в Галичі розвивалася і міцніла національна культура, росла національна самосвідомість галичан. Національне відродження на галицьких землях започаткували у ХІХ ст Антін Могильницький, Рудольф Мох, Юліан Романчук. Просвітницьку естафету з їх рук прийняли Роман та Леонід Заклинські, Володимир Масляк, Костянтина Малицька, Іванна Блажкевич. Уродженець с. Медуха Галицького району Дмитро Вітовський був організатором військових подій 1918 року у Львові, а потім був призначений полковником УГА, військовим міністром ЗУНР. На початку 30-х років минулого століття у Галичі виник осередок, а згодом екзекутива ОУН. Члени Організації Українських Націоналістів внесли вагомий вклад у боротьбу за незалежність своєї держави. Після встановлення в місті радянської влади Галич отримав статус районного центру (грудень 1939р.). 2 липня 1941 року Галич окупували гітлерівські війська. За роки війни від їхніх рук полягло у місті 1272 мирних жителів. В другій половині 40-х років ХХ ст. Галич віднесено до міст, в яких здійснення проектно-планувальних і будівельних робіт знаходилось під особливим контролем. З середини 50-х років цього ж століття в Галичі розвивається переробна промисловість, яка базується на сільськогосподарській продукції та виробництві будівельних матеріалів. Події знаменного 1990 року сколихнули життя галичан. У березні 1990 року тут відбувся велелюдний мітинг, основним питанням якого були відродження національної культури та необхідність здобуття Україною нележності. 4 листопада 1994 року створено Національний заповідник «Давній Галич», головне завдання якого – збереження історії та культурної спадщини давнього Галича. У липні 1995 року в місті відбулася Міжнародна науково-практична конференція «Галичу – 1100», а згодом вийшов у світ перший номер газети «Дністрова хвиля», засновником якої стали НЗ «Давній Галич» та Галицька організація спілки журналістів України. В березні 1998 року Галич увійшов в Асоціацію малих і середніх міст України. У вересні 1998 року відбулося святкування 1100-літнього ювілею міста Галича, яке проходило з великими урочистостями за участю визначних державних осіб. У 2001 році Галич стає членом Асоціації міст західного регіону по розвитку туризму і ремесл. В 2005 році Галицька міська рада розпочала співпрацю за Програмою розвитку ООН, основне завдання якої запровадити муніципальну програму врядування і сталого розвитку. В 2011 році Галицька мерія співпрацювала з Програмою Посольства Республіки Польща в Україні, в рамках якої Польща запропонувала допомогу на розвиток Галича. Марія Костик, завідувач історичного відділу Національного заповідника «Давній Галич» | 
