Минуло вже чимало часу, а з пам’яті не йде розмова з продавцем одного із магазинів м. Галича. Перепитавши мене, чи справді працюю в Національному заповідникові «Давній Галич» і отримавши ствердну відповідь, жінка почала. Цитую майже дослівно: «А чи були ви на Галицькому замку, чи бачили, у якому він стані, скільки там сміття та повалених дерев, що роблять ваші співробітники, які отримують такі високі зарплати, чому не прибирають територію?.. Я спробував, було, пояснити своїй співрозмовниці, що чисто не там, де прибирають, а там, де не смітять, що завдання науковців нашої установи не наводити лад на Галицькому замку, хоча цього ми ніколи не цураємося і дуже часто прибираємо територію святині. А це майже десять гектарів. І в тому, що зарплатні у наших співробітників порівняно високі, нема нічого поганого, адже частина податків, які ми сплачуємо, залишається у районі. Та й соромно повинно бути, насамперед, не нам, а тим, з дозволу сказати, галичанам, які смітять на території святині, смажуть тут шашлики, влаштовують авторалі тощо. Та, схоже, жінку це не цікавило. Вона, швидше за все, переймалася зарплатнею співробітників нашого Заповідника, а не чистотою та порядком на Замковій горі. На жаль, так думає чимало мешканців нашого міста. Такі розмови можна почути і у владних кабінетах. Тож давайте спільно поміркуємо над тим, як вирішити цю проблему, що виникла ще задовго до того, як було створено Національний заповідник «Давній Галич». Як на мене, усе від того, що ми, на жаль, не знаємо, а інколи не хочемо знати своєї історії. Галицький замок – це, без перебільшення, візитна картка нашого міста, у нього славна минувшина. І, даруйте, «гадити» на цьому святому місті – це великий гріх. У своїх роздумах з приводу Галицького замку хочу насамперед розповісти про історію цієї святині, про її славне минуле. Може, це хоч якось вплине на тих, хто намагається перетворити це святе місце на пікнік, після якого тут можна залишити гори сміття, пляшок, іншого непотребу!. ІСТОРІЇ ЗАМКІВ ІСТОРІОГРАФИ НЕ ПИСАЛИ Вітчизняні історіографи ще донедавна вважали, що замки XIV-XVII століть у Галичині існували як оплот іноземних загарбників. Тому історії їх виникнення, спорудження, використання та й, зрештою, руйнування ніхто не писав. Сьогодні ми, на жаль, не маємо ґрунтовних наукових праць, присвячених цій проблемі. Щоправда, результати новітніх і вже більш об’єктивних досліджень свідчать про те, що оборонні твердині Галичини виконували набагато більше функцій, і важко не погодитися з цього приводу з думкою директора Львівського центрального державного історичного архіву Ореста Мацюка, який майже 30 років вивчав історію фортець і замків України, про те, що «...існування численних населених пунктів України було можливе лише під захистом міцних мурів замків та інших оборонних споруд, і хто знає, як склалася б їхня доля в минулому, якби не ці твердині». Е. Руліковський у своїх історичних розвідках з цієї теми подає жахливу статистику. Вчений-історик, зокрема, говорить про те, що в XVI-XVIII ст. внаслідок хижацьких татаро-турецьких нападів щодвадцять років кожне село, кожен населений пункт, які були на шляху ординців, щезали з лиця землі!.. Очевидно також, що замки, фортеці, укріплені монастирі в минулому не тільки захищали населені пункти від набігів завойовників, але й відігравали величезну роль в історичному житті краю, були визначними архітектурними, мистецькими пам’ятками, об’єктами оборонного зодчества. З ІСТОРІЇ ЗАМКУ НАД ДНІСТРОМ Згідно з письмовими джерелами, Галицький замок споруджено в середині XIV ст. Однак його попередник — давній Галицький замок вперше згадується 1114 року уже як сильно укріплена цитадель. Археологи вважають, що спочатку це була дерев’яна споруда слов’янського поселення, яка згодом переросла у міцний замок галицьких князів (XII-XIV ст.). Результати архітектурно-археологічних розкопок, які провели на Замковій горі 1991 року львівські науковці Ю. Лукомський, В. Оприск та В. Петрик засвідчують те, що культурний шар тут сягає восьми метрів. Дослідники припускають, що освоєння Замкової гори в Галичі розпочалося ще в період культури фракійського гальштату. Під час цих розкопок на глибині шести метрів археологи виявили також залишки та сліди укріплень княжої доби. Наявність культурного шару того періоду вказує на існування на Замковій горі поселення часів літописного Галича, і це не випадково, адже оборонна фортифікація займала дуже вигідну стратегічну позицію. Вона містилася на високій горі неподалік того місця, де Луква впадає в Дністер. Галицький замок був добре захищений самою природою. Цілком можливо, як вважає академік В. Грабовецький, що тут був Судиславів Двір, який згадується у Галицько-Волинському літописі, або ж княжий замок. Про те, що ще в княжі часи на Галич-горі був замок, розповідає і польський історик Є. Геленіуш у своїй праці «Розмови про Польську Корону»: «Галич над самим Дністром має замок старовинний, про початки якого не говорять ні хроністи, ні традиції...», а далі стверджує, що із занепадом столиці «один тільки замок над Дністром нагадував давнє значення міста...» Хто і коли знищив княжий дерев’яний замок, нам невідомо. Можли-во, це сталося під час татаро-монгольського нашестя. Знаємо тільки, що відбудову замку як оборонного форпосту Галицького староства розпочали у середині XIV ст., після того, як Галичина і Західна Волинь відійшли до Польщі. Ймовірно, це пов’язано з тим, що Галич отримав статус міста на магдебурзькому праві. Одні історичні джерела приписують будівництво дерев’яно-земляного замку Казимирові Великому, інші стверджують, що твердиню спорудив волинський воєвода Любарт у 1350-1352 рр. У кожному разі точно відомо, що Галицький замок відбудовували майже сто років і наприкінці XIV ст. він був одним із найбільших у Галичині. Тоді його залога налічувала понад тисячу вояків. У замку було кілька десятків малих гармат, чимало вогнепальної зброї тощо. У РОКИ ЛИХОЛІТЬ У 1370 році Галич опинився під владою угорського короля Людовіка Анжуйського. Через 17 років польський король Ягайло захоплює Галич, і відтоді місто разом з його укріпленим замком стає власністю польської корони. Поляки у 1378 році, коли Галич став центром Галицького староства, переносять до замку свою резиденцію, міський і зе-мельний суди. Відомо, що 1490 р. Галицький замок штурмувала селянська армія під проводом Мухи, у 1620-1621 роках його намагалися здобути татари. Під час визвольної війни українського народу (1648-1654 рр.) галицьку твердиню тримала в облозі армія С. Височана, а влітку 1649-го фортецю здобули війська Б. Хмельницького. Після цих війн Галицький замок потребував негайної реконструкції. Ґрунтовно перебудував замок у ХVІІ ст. галицький староста А. Потоцький, який виділив на це 42 тисячі злотих. У постанові сейму від 1658 року зазначається, що А. Потоцький приступив до повної перебудови замку і власним коштом відреставрував його: «Від землі спорудив нові мури і обвів їх шанцями і редутами чужоземним способом». План реконструкції розробив італійський інженер Франсуа Корразіні. У 1658 році будівництво було завершено. Перебудований замок був трикутної форми, охоплював територію 1,7 га, мав дві тераси, три муровані башти по кутах, дев’ять комор, архів міських і земельних актів, канцелярію, приміщення суду. В замку містилася каплиця Св. Катерини. Наступного нищівного удару Галицький замок зазнав під час турецько-польської війни 1676 р. Військо Ібрагіма Шайтана-паші взяло твердиню. Залога, що нею керував комендант Лаховський, майже без бою віддала замок, який турки пограбували і висадили в повітря частину оборонних стін та веж. Пізніше замок відбудували, але у зв’язку із розбудовою нового міста-фортеці Станиславова галицька твердиня поступово втратила оборонне значення і прийшла в запустіння. У 1767 році частину вцілілих мурів розібрали, а матеріал використали для будівництва міста біля пристані. ...Руїни, що залишилися від давньої фортеці (частина наріжної південно-західної вежі, рештки південного зовнішнього муру), бовваніли над Галичем аж до кінця XX ст. РОСТУТЬ СТІНИ ЗАМКУ Нині Галицький замок знаходиться під опікою держави. В рамках концепції державної програми «Замки України» тут ідуть реставраційні, а точніше – реабілітаційні роботи. Проводять їх на науковій основі з використанням автентичних креслень замку 1627 року. Проектну документацію розробив Львівський інститут «Укрзахідпроектреставрація». Але відродити тут музейне містечко (наш замок оборонний і з іншою метою його використовувати ми не маємо права) зможемо лише тоді, коли археологи повністю проведуть свої дослідження, коли ми зробимо геофізичну зйомку Замкової гори, зрештою, коли для цього буде фінансове підкріплення. Слід наголосити, що через недостатнє фінансування роботи на Галицькому замку просуваються вкрай повільно. Кілька років поспіль вони взагалі не фінансуються. А що стосується відродження музейного містечка на Замковій горі у Галичі, то воно почалося з реабілітації південно-західної вежі, яка вже накрита і зведений її контур. Нині відтворена вже оборонна стіна між вежею і фундаментом каплиці Св. Катерини. У перспективі в оборонній вежі замку планується відкрити Музей історії зброї, а у відбудованій каплиці Св. Катерини – Музей галицької ікони. До речі, каплиця в майбутньому буде екуменічною з правом почергового Богослужіння всіма конфесіями, що знаходяться в місті. А на четвертому ярусі відреставрованої вежі (її висота 17,6 м) міститиметься оглядовий майданчик, з якого екскурсанти та гості міста оглядатимуть панораму давнього і сучасного Галича. У планах генеральної дирекції Національного заповідника «Давній Галич» – поставити на замку гармату, яка своїм пострілом о 12-тій годині кожного дня сповіщатиме галичанам точний час. ЗАМІСТЬ ПІСЛЯМОВИ Така коротенька історія Галицького замку. Маємо й іншу, так би мовити, новітню. Ось кілька штрихів до неї. На жаль, не пощастило нашій святині під час підготовки до відзначення 1100-річчя Галича. Кажуть, що після приїзду до нас одного із прем’єрів вже була навіть готова Постанова Кабінету Міністрів України про виділення шести мільйонів доларів на реставрацію замку. Але з відомих причин цього не сталося… Свого часу Галицька міська рада без вагань (поза всяким сумнівом, аби зняти з себе відповідальність за порядок на замку) передала його і прилеглу територію Заповідникові. Пригадую і такий факт. Якось після чергового прибирання території, ми поставили при в’їзді на замок шлагбаум, аби сюди не заїжджали всі, кому заманеться. Згодом один із тодішніх очільників району віддав команду знести його… Скажіть, а чи бачили ви на замку міліцейський патруль, особливо у вихідні та вечірній час? Усе веду до того, що Галицький замок – це наша святиня і берегти її, прибирати, наводити тут лад і порядок – це не тільки завдання Національного заповідника «Давній Галич», але й влади міста, району, усіх нас. Бо поки територія не буде огороджена, поки тут не буде достатньо охоронців (одного, хай і озброєного, на 10 гектарів замало!), поки ми не перебудуємо свою свідомість, свідомість жителів міста й наших екскурсантів, чистоти на території Галицького замку годі сподіватися. А ще замку загрожує ерозія. Потрібні кошти для обрізання дерев… Наголошую на тому, що святиня потребує нашої допомоги – і влади, і міської громади, зрештою, усіх, кому не є байдужою доля Галицького замку. Володимир ДІДУХ |
