Нелегко писати про визначну людину, бо закрадається сумнів: чи зумієш відміряти їй належне? Саме такі почуття опановують мене, коли згадую розповіді мого вуйка Михайла Дерев’янка про о. Миколу Вонсуля. Його авторитет для жителів селища Солотвин був незаперечний. Він уважно ставився до кожної людини у своїй парафії та завжди був готовий помогти добрим словом, порадою, розрадою в горі. Не пройшов ніколи попри гурт людей, чи то старших, чи молоді, або навіть дітей, щоб не привітатися, не заговорити, не сказати кілька слів, над якими варто задуматися. Не минуло багато часу, як він навів порядок не лише в церкві, а й у громадському житті міста. Найбільшою чеснотою о. Вонсуля була любов – до Бога і до людей. На відміну від попереднього пароха, який, крім церковних обов’язків, нічим не цікавився, він увійшов у кожну клітинку життя містечка. Найбільш
...
Читати далі »
Переглядів:
868
|
Додав:
limnytcja
|
Дата:
09.09.2011
|
Про живописну святу місцину у лісі біля села Бишів не забувають люди. Щороку в останню неділю травня йдуть до місці з’яви Божої Матері, випрошуючи у Пресвятої Діви ласк та перепрошуючи її як за власні гріхи, так і за гріхи безбожників у недавні сумні часи. Зміст об’явлення знаходить відгук у серцях все нових і нових християн... Молитва, покута, піст, жертва, добре християнське життя... Просто і доступно... Як і всі інші веління Богоматері у різних частинах світу – Фатімі, Люрді, Меджугор’ї. І, звичайно ж, у Бишеві, який святкуватиме 18 вересня 570 літо від першої згадки про населений пункт.
Я, можливо, й не взявся б за цей матеріал, але надто привабливим видався маршрут вихідного дня, який розпочався для мене і моїх
...
Читати далі »
Переглядів:
829
|
Додав:
Dnister
|
Дата:
09.09.2011
|
У багатьох містах Європи заклади, які себе поважають, мають власні легенди. Поступово ця мода дісталась і до нашого міста. Свою легенду має кав’ярня «Золотий дукат». У 1873 році донька австрійського цісаря принцеса Гізела започаткувала у Станиславові благодійний грошовий фонд для бідних дівчат. За статутом, раз на рік серед малозабезпечених наречених проводився розіграш посагу, який становив не мало, не багато – 200 корон. До конверту із грошима додавався кофейний сервіз, бо німці були переконані, що найголовнішими цінностями у житті жінки є діти, церква та кухня. Дивна статистика, але шлюби, які благословлялися посагом цесарівни, були напрочуд міцними, щасливими й, переважно, багатодітними. Під час реставраційних робіт у старому підвалі, що на Бачинського, 2, знайшли дві срібні ложечки із того самого цісарського сервізу. Їх охоче демонструють відвідувачам кав’ярні. Кажуть, якщ
...
Читати далі »
Переглядів:
760
|
Додав:
Dnister
|
Дата:
09.09.2011
|
Кожен з давніх будинків Івано-Франківська має свою непросту історію. Є споруди, відомі архітектурою, зовнішнім виглядом, а є цікавіші мешканцями, які там жили чи працювали. Спробуємо трохи віднайти «скелетів у шафі» будинку по вулиці Чорновола, 23.
Робінзони-Козаки На початку ХХ століття вулиця Чорновола називалась Голуховського і була забудована одноповерховими будиночками з прилеглими городами. Мешкали в них переважно «городяни юдейського віросповідання», які тоді складали більшість населення Станиславова. Один з них, Шмерль Робінзон, мав щастя володіти тут земельною ділянкою. І була в нього донька (хочеться сказати єдина і любима, але точно не знаю) Соломія, яка обрала професію гінеколога. Соломія Робінзон мала чоловіка. Як
...
Читати далі »
Переглядів:
771
|
Додав:
Dnister
|
Дата:
09.09.2011
|
Здавалося б, дивна назва для такої вулиці. Ну, що на ній особливого? Базар, школа, кафе. Ну, ще є один старенький будинок на перехресті вулиць Дзвонарської, Ковжуна та майдану Шептицького. До чого тут дзвони? Але, добре придивившись до будинку під №7, можна побачити охоронну табличку. На ній зазначається, що це — будинок братів Фельчинських. А якщо бути точнішим, то сучасною мовою тут був розташований офіс чи адміністративне приміщення підприємства. А приміщення сучасного м’ясного павільйону ринку є тим місцем, де виливалися дзвони, які отримували гран-прі міжнародних конкурсів у Парижі (Франція) — у 1927 році та у Льєжі (Бельгія) — у 1928 році, медалі на виставках у Стрию та у Львові. Та, врешті, саме калуські дзвони здобули світове визнання, ставши запорукою успіху сучасного бренду "Дзвони Фельчинських".
Переглядів:
1079
|
Додав:
Dnister
|
Дата:
09.09.2011
|
Науково-культурологічний проект «Коломийська бібліотека» три роки тому стартував у писанковому місті. Ініціював його заслужений працівник освіти і науки України, директор Коломийського педагогічного коледжу Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника, відомий краєзнавець та філокартист Валерій Ковтун. Допомагають втілювати в життя велике захоплення вченого такі ж ентузіасти-коломиєлюбці, як Микола Савчук, Микола Васильчук, Степан Андріїшин, Мирослава Кочержук, Василь Нагірний та Мирослав Ясінський. Сьогодні вже вийшли друком 10 унікальних видань книжкової серії про Коломию. Останнє — "Недавні історії давнього міста". В основу книги лягли телепрограми відомого журналіста, історика, краєзнавця Василя Нагірного.
...
Читати далі »
Переглядів:
664
|
Додав:
Dnister
|
Дата:
09.09.2011
|
Верховинцю Кумлику – 62 роки. Він ніби трохи соромиться свого віку, але весела вдача й таланти не додають років, а віднімають. «Думаю, похмурі люди взагалі не родяться. Все залежать від сім’ї, діда, баби, прадіда, – говорить Роман Кумлик. – А найголовніше – любити людей. Бо не головне, що ти пристроївся до когось і розказуєш йому, який він срібний і золотий. Ні. Вздрів мусульманина – люблю його, вздрів угорця – люблю його теж. Усі люди зроблені з одного матеріалу. Якщо людина так собі думає, то вона і заробляти буде доста, та й узагалі в її житті все буде гарно». Така життєва філософія гуцульського етнографа, музиканта, танцівника і педагога Романа Кумлика. Як думає, так і живе. Та й інших заохочує на добро та радість. Каже, що навіть коли хтось нагрубив, треба взяти то на сміх. Тоді грубіян побачить, що немає сенсу розкручувати, та й відчепи
...
Читати далі »
Переглядів:
821
|
Додав:
limnytcja
|
Дата:
08.09.2011
| |
