Кожен з давніх будинків Івано-Франківська має свою непросту історію. Є споруди, відомі архітектурою, зовнішнім виглядом, а є цікавіші мешканцями, які там жили чи працювали. Спробуємо трохи віднайти «скелетів у шафі» будинку по вулиці Чорновола, 23.
Робінзони-Козаки На початку ХХ століття вулиця Чорновола називалась Голуховського і була забудована одноповерховими будиночками з прилеглими городами. Мешкали в них переважно «городяни юдейського віросповідання», які тоді складали більшість населення Станиславова. Один з них, Шмерль Робінзон, мав щастя володіти тут земельною ділянкою. І була в нього донька (хочеться сказати єдина і любима, але точно не знаю) Соломія, яка обрала професію гінеколога. Соломія Робінзон мала чоловіка. Як не дивно, він був українцем і звався Михайло Козак. Його біографія варта уваги. Народився пан Михайло у 1888 році у Винниках (тепер передмістя Львова), вчився в університетах Львова та Відня, де здобув престижну освіту лікаря-хірурга. В часи ЗУНР він був сотником УГА, а після війни одружився та у грудні 1921 року відкрив у Станиславові приватну медичну практику. Справи у молодого хірурга пішли настільки добре, що вже у 1925 він вирішує збудувати якусь власну приватну клініку. Земельну ділянку знайшли одразу – нею володів тесть Козака, вельмишановний пан Шмерль. Цікаво, що турботливий татусь не подарував, а продав власній доньці свій клаптик землі за дев’ять тисяч злотих. Спорудження будинку обійшлося ще у 126 тисяч. Аби впоратись із будівництвом, подружжя навіть взяло позику в банку. І ось у 1928 році у пресі з’являється оголошення про відкриття у Станиславові гінекологічного санаторію доктора Соломії Робінзон-Козакової. При санаторії діяло пологове відділення, в якому не одна мешканка славного міста відчула радість материнства. Там же народила сина і сама лікар Соломія. Крім пологів, клініка займалась і менш привабливою, але не менш вигідною справою. Йдеться про аборти, які хоча й не афішувались, але робились. Звісно, не безкоштовно.
Усе закінчилось у гетто А як тоді виглядав будинок новозбудованого санаторію? У принципі, так само, як і нині. Ось як описує його краєзнавець Михайло Головатий: «Будинок цегляний двоповерховий з напівпідвалом і мансардою, у плані П-подібний, до вулиці звернений вузьким фасадом. Вхід з бічного фасаду. За стилістикою еклектичний: барокове оформлення мансарди, основи еркера* та балкона, модерністська асиметричність фасаду та форми еркера, конструктивістське оформлення вікон». До речі, мешканці міста одразу підмітили, що ліпнина балкону дещо нагадує великі статеві органи із додатками. Це стало причиною багатьох жартів і солених анекдотів. Але повернемось до наших Робінзонів. За другої Речі Посполитої клініка процвітала, а її рекламу можна було зустріти навіть у львівських газетах. «Золотий вересень» 1939 року інтернаціональну лікарську родину дещо злякав, але справжня трагедія чекала їх попереду. Восени 1941 року німці виселили Робінзонів-Козаків із престижної квартири (яка, до речі, розміщувалася на другому поверсі клініки) та перевели до гетто. Там вони тулились у маленькій кімнатці поруч із такими ж вигнанцями. Незважаючи на те, що лікар Михайло Козак був етнічним українцем, до яких німці ставились більш-менш лояльно, він не покинув дружину та сина й добровільно пішов з ними до гетто. Подружжя загинуло від рук нацистів, але якимось чином їм вдалося зробити головне – врятувати сина. Хлопця змогли переправити за кордон і після довгих митарств він оселився в Америці. До речі, якщо Україна таки вступить до Євросоюзу, то він матиме всі права на будинок батьків. Сучасним власникам споруди є над чим задуматись.
Крісло, рушниця, логотип Після війни у будинку знову відкрили пологовий. Коли йому стало тісно, і він перебрався до нового приміщення, там залишилося міське гінекологічне відділення, яке існувало до кінця 1980-х років. Зоря незалежності України принесла будинку нових господарів. У 1993 році туди в’їжджає «Укрсоцбанк». Його співробітник Зеновій Жеребецький згадує, що будова була в аварійному стані, а в кімнатах панували хаос та запустіння. На горищі працівники банку знайшли старе гінекологічне крісло, яке, можливо, ще пам’ятало перших власників (і клієнтів) клініки. А ось у підвал взагалі було страшно спускатись. Там водилися величезні щури, які навіть на дорослих чоловіків справляли незабутнє враження. Серед гнилих дощок і битого скла у підземеллі знайшли рештки австрійської гвинтівки. Можливо, її привіз з фронту та заховав «на чорний день» колишній сотник УГА Михайло Козак? Хтозна. Нові власники зробили ремонт, а також встановили грати з логотипом банку. Почалася буденна робота, але досить скоро працівники зауважили певну особливість. В одній із кімнат першого поверху, вікна якої виходили на внутрішнє подвір’я, працювалось якось некомфортно. Люди швидко втомлювалися, починала боліти голова, робота не клеїлась і взагалі на душі було якось паскудно. Серед персоналу банку, особливо це стосувалось молодих працівниць, поповзли чутки. Розповідали, що саме в цій кімнаті колись робили аборти, місце сповнено гріхів і вночі тут блукають привиди невинних немовлят, які шукають своїх матусь… Цікаво, що пізніше у цій кімнаті розташувалось офісне приміщення благодійної фундації імені короля Юрія, яка відома багатьма благочинними справами, серед яких і підтримка знедолених дітей. У 2001 році «Укрсоцбанк» переїхав до нового приміщення, а тут з’явився інший господар – банк «Надра». Можливо, з поваги до попередніх власників надровці вже багато років не знімають решіток з логотипом «Укрсоцбанку».
Артклуб у підвалі Справжній ренесанс будинок пережив у 2004 році, коли у підвальному приміщенні відкрився клуб-кафе «Химера». За пару років заклад перетворився на своєрідний творчо-богемний осередок. Тут відбувалися презентації книжок, концерти відомих і невідомих музикантів, виставки живопису та художньої фотографії, навіть працював клуб авторського кіно, який пропонував відвідувачам виключно «непопсові» роботи. У серпні 2010 року «Химера» раптово закрилася. Чи то не витримала конкуренції з КМЦ «Є», чи то просто змінила власників. Після капремонту там відкрився новий заклад – кафе «Мармуляда», яке також позиціонує себе як артклуб і час від часу там проводяться мистецькі акції та концерти. Хоча є й перегляди футбольних матчів під пиво. ІВАН БОНДАРЕВ, "Репортер" | 
