Вже кілька десятків років тому (аж незвично так писати), коли я дитиною, а згодом юнаком перебував у свого діда на Заріці, з бесід його гостей почав відкладати у своєму розумінні назви окремих місцевостей чи дільниць / мікрорайонів Галича.

Товариство, яке збиралося в діда, було досить цікаве і різновікове. Тут були і старезні діди, які служили в цісарському війську, і молодші, котрі пройшли дорогами Другої світової війни. Вони любили оповідати і про життя за бабці Австрії і за Польщі. Вже згодом, працюючи в архівах, я знайшов документальне підтвердження багатьох їхніх оповідок, які спершу здавалися мені фантазійними.
Серед іншого вдалося знайти і документи про те, що мої предки згадувалися в міських документах ще у XVIII cт., і поселилися на терені Галич - Заріки не пізніше середини XIX ст. …

У своїх бесідах старші чоловіки, коли говорили, що йдуть «до міста» (тобто, з північного берега на південний), завжди мене дивували – адже було розуміння, що вся територія на обох берегах Дністра є містом. Так, люди що проживали на околицях, під визначенням «місто», мали на увазі сучасний центр Галича. І хоча з того часу минуло більше трьох десятиліть, досі галичани з Заріки чи Гори, говорять «іду до міста»…

Вже пізніше, коли захоплення міською історією стало професією і життєвою справою, стало зрозуміло, що для вивчення минулого населеного пункту є дуже цінною топоніміка. Це дисципліна, яка вивчає походження географічних назв та їхнє сутнісне походження.
Слід зауважити, що для певного історичного періоду локальної історії були характерні свої назви; з роками одні втрачалися і забувалися; інші з’являлися; певні назви трансформувалися – в залежності від того, наскільки місцеве населення вимовляло їх польською чи німецькою мовами.

…Зарів’я з городами, Биків, Заліп’я, Василенків горб, долина Заложніка, Липчиці великі і малі, Горб за Козелківським, Загорода в толоці над Вікном,
Заборов’я, Загорода вища між островом і клином над Дністром, Мутвиська, Загорода над Сегіном, Загорода нижча над Дністром, Бикова Шия, Кропивиська, Лазовиська, Підкамінь, Город на Заринку від Війтівства, Блоні на Залукві, Кепа Підкамінь нижче Острівця, Город при Марусєвичу, Кривоносова долина, Кущі від Пітрицького кордону, Бахурівка, Від окопу Гошовського, Під Княжим Лазом, На Оболоні, На Калинівці, Між Щуцьким, Оболоні над Дністром, Коло Миклашевської, Коло Ворони, На Толоці, Вал при Врублевському, Кавалок під Валом, Давня вулиця коло Масляка, Кавалок на Оболоні, Вал при Наталі – це далеко неповний перелік назв місцевостей Галича, який характерний для одного періоду історії міста (першої декади ХІХ ст.)...
Чи сучасні галичани чули ці назви, чи змогли б показати ці місцевості, чи могли б пояснити чому саме таке назовництво? Мабуть, ні. Ймовірно, що й більша частина дослідників не могли б цього зробити. Спершу, це були назви характерні для побутового користування, інколи їх використовували при оформленні кадастрової документації, проте з плином часу, війнами, втратою історичної пам’яті, багато з цих назв сьогодні цілком забуті…Це великий жаль, оскільки за кожною назвою може бути дуже багато подій та осіб.

Звичайно, післявоєнне покоління, та й сучасники зможуть перерахувати певні галицькі топоніми, які ще не втратилися. Часом можна почути - Верби, Лози, Заріка, Гайц, Зарампа, Губінь, Сегіни, Лазарівка, Куфльовщизна, Залип’я, Запаркання, Меживіддя, Королівка…

Для сучасного Галича характерне введення певних топонімів в офіційне використання (щоправда, при цьому допущено ряд помилок – коли окремі вулиці, включено до складу мікрорайонів до яких історично ніколи не належали). Це закріплено рішенням Галицької міської ради №44 від 11 квітня 2016 р. Таким чином, адміністративно – територіально Галич поділено на 5 мікрорайонів: «Центр», «Гора», «Гора – Кут», «Меживіддя», «Заріка».

Повертаючись спогадами в дитинство та до теми повідомлення, пригадую що коли питав діда про околиці нашого обійстя, він казав, що здавна цю місцевість називали «Гамарнею». В його уявленні це була територія, яка охоплювала сучасну західну сторону вулиці Львівської (орієнтовно починаючи від місця, де знаходиться пам’ятник воїнам – афганцям і продовжуючи після повороту - вздовж вулиці С.Бандери – в напрямку колгоспу).

Нещодавно під час однієї з дослідницьких мандрівок околицями міста (в раніше згаданій місцевості) серед різноманітного грузу вдалося знайти дуже цікаву знахідку для міської історії.
Це – частина розбитої цегли, яка містить залишки штукатурки з написом «Hamarnia”. Предмет належить до австрійського періоду володіння містом (на підставі розмірів цегли). Ймовірно, знахідка походить з руїн споруди, від якої навколишня територія могла отримати відповідну назву.

Постало питання – звідки така незвична назва околиці і від чого вона походить?
Згідно, тлумачення Івана Франка, під гамарнею розумілося «металоплавильну майстерню або металотопний завод». Подібне розуміння дають і інші джерела. Терміном «гама́рня» називали ковальський цех, молотовий верстат або водяну кузню.
Походження назви є або з польської мови (hamernia) або німецької (Hammerwerkstatt). Це вже застарілі назви, які на даний час не використовуються.
Таким чином, наявність такого топоніму серед назв міських дільниць Галича засвідчує існування підприємства даної спеціалізації.

За картографічними джерелами, датованими 1877, 1896, 1906, 1911, 1921, 1923, 1927, 1941 роками – як Гамарня (Hamarnia) позначена вся місцевість, яка знаходиться ліворуч від вулиці Львівської (в напрямку на Львів). Поруч позначено корчму або заїжджий заклад (W. H.).

Наявна на даний час інформація не дає повного обсягу знань. На основі офіційних даних та спогадів старожилів, можна висловити тільки певні припущення щодо цього об’єкта або навіть кількох об’єктів (які щоправда, розміщувалися на певній відстані один від одного).

1. У місцевості, яка позначена на мапах, як Hamarnia, могла знаходитися кузня. За спогадами старожилів, «за Австрії і за Польщі», на місці де були в період УРСР склади сільгосптехніки (тепер приватна територія п. Гальовського) «підковували коней».
Є згадки, що «підковувало коней військо». Інформація про те, чи це була приватна кузня чи відомча військова (оскільки в період ІІ Речі Посполитої неподалік знаходився пляц для навчань кавалерії) відсутня.
Вірогідно, що кузня могла бути самостійним підприємством; разом з тим, могла функціонувати в комплексі з корчмою – для зручності обслуговування подорожуючих; тобто, одна особа могла мати у власності і корчму, і кузню.

2. З розвитком та становленням залізничного транспорту, з 1866 р. Галич поступово ставав залізничним вузлом, який обслуговував пасажиро та вантажопотік в трьох напрямках: на Львів, на Тернопіль, на Чернівці.
Для обслуговування рухомого складу залізниці в Галичі були споруджені залізничні майстерні (депо). Назва їхнього обладнання (Hammerwerkstatt / hamernia) через тогочасне використання термінології польською чи німецькою мовою, могло відобразитися у назві об’єкта від якого отримала назву вся місцевість.

Звичайно, питань більше, ніж відповідей, проте тепер додатково до картографічного матеріалу, маємо незвичний експонат з відтиском старої назви місцевості, в околицях якої її знайдено. Для когось на вигляд, як будівельне сміття, а насправді - цеглинка з історії міста...

Андрій Чемеринський,
Почесний краєзнавець України