Так історично склалося, що Галич є невід’ємною складовою життя представників трьох поколінь родини Гузарів — кожне з них мало різний за тривалістю зв’язок із цим містом. Дід Лев прожив половину свого життя тут, помер і похований на місцевому цвинтарі. Його син Ярослав у Галичі бував частково, а онук Любомир, колишній глава УГКЦ, навідувався епізодично. Після смерті останнього виникла потреба простежити значення родини Гузарів для цього міста не тільки з метою відтворення історичної ретроспективи, але й гідного пошанування цих людей та збереження їхніх імен на мапі пам’яті Галича.
Лев Гузар (26.12.1858 – 29.07.1923) – нотаріус Галича, громадсько-культурний діяч, активний член «Просвіти». Народився у с. Завалові на Тернопільщині у родині о. Дмитра Гузара. Навчався у Бережанській гімназії та Львівському університеті. У студентські роки був активним у суспільно-громадській діяльності та гарно співав у хорі (мав хороший тенор). Свою службову кар’єру починав у Яблунові, Печеніжині та Станіславі, де був активним членом місцевої «Просвіти». Сьогодні не можливо точно встановити час, коли він перебрався до Галича. Найвірогідніше, це були перші роки початку ХХ століття. Тут він також включився у роботу просвітянського осередку, а згодом протягом деякого часу навіть очолював його – діяльність у Галичі припала власне на період Першої світової війни. На жаль, документів з того періоду майже не збереглося.

У 1910 році нотар Лев Гузар з дружиною у складі групи наших краян відвідав Італію. Подорожуючі побували у Неаполі, Венеції та Римі. В італійській столиці мали аудієнцію у римського папи Пія Х.
У 1915 році Галич окупували війська царської Росії. Зупиняючись на постій у будинках городян, російські вояки чинили грабунок серед місцевого населення. Не став винятком і будинок Гузарів (родина на період воєнних дій тимчасово покинула Галич і, можливо, проживала у Львові). Господарі, коли повернулися додому, то побачили тільки обшарпані стіни свого колись багатого та гарного помешкання.
Очевидно, Лев Гузар мав змогу залишитись у Львові. Але все-таки повернувся до Галича, який став йому рідним. У ті переломні часи він розумів, що його присутність тут була більш необхідною. А той факт, що під час установлення в місті влади ЗУНР йому була запропонована посада комісара Галицької округи, свідчить про його великий авторитет у місті.
Лев Гузар був патріотом свого краю та Галича. Після закінчення війни, яка забрала його молодшого сина Олександра-Дмитра (1899 – 1918), він прожив усього кілька років. Кінцевий період життя доживав самотнім, бо дружина перебувала у Львові. Коли помер, газета «Діло відгукнулася на цю сумну подію великим некрологом, розміщеним на першій сторінці. Там знаходимо слова про те, що Л.Гузар був «для наших людей не так урядником, як щирим порадником». А вже згодом у тій же газеті з’явилася стаття подяки. Згідно неї отримуємо уявлення про те, якою важливою для цього містечка була постать нотаря Лева Гузара і якою пошаною він користувався.
Оскільки цей документ публікується вперше, подаємо його без скорочень і з незначним редагуванням:
«Подяка. Подобалося Всевишньому навістити нас важким ударом і покликати до себе нашого найдорожчого мужа і батька бл. п. Льва Гузара, нотара в Галичи. В тім великім горю одинокою потіхою були для нас вияви глибокого співчуття, яких ми дізнали від многих наших знайомих. Також величавий похорон покійного був знаком правдивої пошани для нього. Тому, не будучи в силі кождому з осібна подякувати складаємо на цьому місці прилюдну щиру подяку всім, що взяли участь в похороні і поспішили з усними та письменними заявами жалю.
В першій мірі сердечно дякуємо Впр. о. Катихетови Лободичеви з Галича за щире заняття урядженням похорону та за Його до глибини душі проникаюче нагробне слово виголошене в церкві. Всесвіт. о. Мітратови Гордіевському зі Станиславова за провід в похороні, а дальше Впр. Отцям за ласкаву участь, о. Деканови Дудровичови з Яблонова, о. Винницькому совітникови і парохови з Галича, о. Мотюкови а Маріямполя, о. Ставничому з Комарова, о. Дудинському з Межигорець, о. Барановському з Темеровець, о. Гошовському з Крилоса, о. Дольницькому з Тустаня, о. Стекови з Єзуполя, о. Абрагамовичеви Ч. Студитів з Унева. Рівночасно складаємо щиру подяку Впр. о. деканови лат. обр. Ангерови, парохови Галича, як також о. Гвардіянови зі Св. Станіслава, що причинились до звеличання похоронного обряду.
Крім того почуваємося до обов’язку подякувати за слова потіхи і за поміч в тій тяжкій хвилі Вп. Панству Макарушкам, пані Муликовій-Яворській, Мельниковичам, Хмілевським, Терпилякам, Лисакам, Стебновському і Клапоущакови. Окремо дякуємо Вп. Панови меценатови Олесницькому зі Станиславова і Вп. Панови Трачеви зі Суботова за зворушаючі нагробні слова на цвинтарі. В кінци складаємо щиру поярку за звеличання похоронів Церковним Братствам Галича і Залукви та Громадянам Галича, Залукви, Станиславова та околиць за участь і труди в звеличанню сумного похоронного обряду, зокрема дівчатам з Залукви за спів в часі похорону. Галич, в серпні 1923. року. Жена Вільгельміна , син Ярослав» («Діло № 102 від 09.08.1923 р.).
Могила Л. Гузара збереглася на старому галицькому цвинтарі і є однією з небагатьох відреставрованих і добре збережених. Це є свідченням великої поваги сучасних галичан до цієї історичної постаті.
Ярослав Гузар (26.11. 1897 - 02.12.1963) - інженер, учасник визвольних змагань і один із провідних діячів хорового мистецтва. Народився у м. Станиславові. Під час навчання у Станіславській гімназії брав участь у гімназійному хорі й оркестрі, яким часто сам і диригував. У 1915 p. його взяли у ряди УСС, потім перевели до гарматного полку під командою сотника Воєвідки. У часи Першої світової війни, після закінчення старшинського вишколу в Братиславі та після розвалу Австрії у 1918 році, як старшина зголосився до Української Галицької Армії. Тут його направили до третього гарматного полку УГА під командою сотника Ю.Шепаровича.

У серпні 1920 p. Ярослав Гузар виїхав до Відня на «студії заграничної торгівлі», де зразу включився у студентське життя «Віденської Січі». Належав до хору, з яким виїжджав до Лінцу для відправ богослужінь в Катедрі. Після навчання у Відні в 1925 p. повернувся до Львова. Через рік одружився з Ростиславою Демчук у Кальнім, родиннім селі молодої, де її батько – о. Лука Демчук, був парохом. Незабаром Я.Гузар одержав посаду книговода в Українському Земельному банку у Львові. Там же записався до хору «Сурма».
Про перебування Ярослава Гузара у Галичі в офіційній його біографії немає ні слова. Але він тут бував – просто не міг не бути, адже тут тривалий час проживали його батьки. В історичних матеріалах ми натрапили на інформацію про те, що під час Листопадового зриву у Львові (1918 р.) Лев Гузар разом зі своїм сином Ярославом — хорунжим УСС, десятником УСС Василем Мироном, гімназистом Богданом Макарушкою та селянами Василем і Романом Дирдами організували тимчасовий комітет, який перебрав у свої руки владу в Галичі.
У 1925 році він керував кооперативом «Народний дім». На загальних зборах «Просвіти», які відбулися 14 листопада 1926 року, Ярослава Гузара було обрано головою місцевого відділу. Паралельно він очолював також осередок «Рідної Школи». Проте одруження і переїзд до Львова не дали можливості молодому керманичеві просвітніх товариств розгорнути активну роботу. Діяльність «Просвіти» у Галичі послабилася.
Після закінчення Другої світової війни в 1945 p. перебував у Австрії поблизу Лінцу. Як адміністратор мистецької групи «Муза» організував близько 120-и концертів у тодішніх зонах: американській, англійській і французькій. Після приїзду до Нью-Йорку у 1949 p. став засновником хору «Думка». В останні роки свого життя займав посаду касира Союзу українських хорів Америки. Крім хорової діяльності, якій присвячував усе своє життя, був активним членом громадських організацій. Ярослав Гузар помер у 1963 року в Детройті.
Любомир Гузар (23.02.1933 – 31.05. 2017) — єпископ Української греко-католицької церкви, кардинал Католицької церкви; з 28 січня 2001 року Верховний архиєпископ Львівський, з 25 серпня 2005 року до 10 лютого 2011 року Верховний архиєпископ Києво-Галицький — глава Української греко-католицької церкви.

Народився у м.Львові, де закінчив народну школу та перший клас гімназії. Перед приходом більшовиків у 1944 році родина Гузарів тікає на Захід. Спочатку вони перебували у Австрії, а звідти перебралися до США, у м.Детройт. Л. Гузар здобув середню освіту в малій духовній семінарії у Стемфорді, а Богословські студії закінчив у Католицькому університеті у Вашингтоні. Ієрейські освячення отримав З0 березня 1958 p.
У 1969 p. переїхав до Риму, де тісно співпрацював з Патріархом Йосифом Сліпим. У квітні 1977 p. вступає до монастиря Студійського Уставу в Кастель-Гандольфо біля Риму, де Патріарх Йосиф висвячує о.Любомира в єпископи, призначає його архимандритом.
Після відновлення діяльності УГКЦ в Україні Владика Любомир почав працювати духівником у Львівській духовній семінарії Св.Духа. У 1995 p. заснував монастир Святого Теодора Студита в с.КолодіївкаТернопільської області.
У 1996 р., через три роки після його повернення до України, папою Іваном-Павлом II визнаний повноважним архиєреєм. Того ж року він був призначений спочатку Екзархом Києво-Вишгородським, а потім єпископом-помічником кардинала Мирослава-Івана Любачівського з делегованими правами глави УГКЦ. 25 січня 2001 р. Владику Любомира Гузара вибрано Главою-Патріархом, а 28 січня 2001 р. папа Іван-Павло II проголосив його кардиналом.
Про своє галицьке коріння Кардинал Л. Гузар ніколи не забував, вважав Галич символічним місцем для УГКЦ. «Сьогодні ми хочемо певним чином піднести важливість Галича в історії нашої Церкви, — наголошував Владика Гузар. Осередком Глави нашої Церкви є Київ, але потрібно вшанувати місто Галич, яке відіграло важливу роль в нашій історії». Саме з метою відродження його духовної величі Владика започаткував щорічні велелюдні прощі, які сьогодні продовжує його наступник Святослав Шевчук. Саме завдяки Любомиру Гузару Крилос (Давній Галич) став тісно пов'язаний з Главою УГКЦ.
Вперше до Галича Любомир Гузар завітав 15 січня 2006 року. Це був напівофіційний візит, але у той день Глава УГКЦ вперше поспілкувався з греко-католиками Крилоса-Галича. Він відправив Архиєрейську Службу Божу у крилоській церкві, провів зустріч із керівниками місцевої влади та Заповідника, пізніше помолився на могилі свого діда у Галичі та відвідав церкву Різдва Христового у місті. Перебуваючи у Галичі, він наголосив, що має особистий зв’язок з цим містом. «Пригадую, – розповідав Владика, – як я малим хлопцем бігав уздовж Дністра, коли приїжджав до бабуні на канікули, милувався красою давнього міста». Його бабуся Вільгельміна Гузар (1871 – 1954) проживала у Галичі до Другої світової війни. У 1939 році вона продала частину свого обійстя лікареві М. Шекеті, де той побудував будинок, який стоїть донині. А в будинку Гузарів у радянські часи розміщувався рентгенкабінет місцевої лікарні. На жаль, колишній маєток розібрали у 1996 році.
Вдруге Любомир Гузар приїхав до Крилоса-Галича 28 серпня того же року на свято Успіння Пресвятої Богородиці – день давніх відпустових прощ на Крилоській горі. Того дня була відправлена Архиєрейська Божественна Літургія на фундаменті літописного Успенського собору княжого Галича та коронована Крилоська Чудотворна ікона Божої Матері.
Утретє Владика побував у Галичі 28 серпня 2007 року, коли у с.Крилос Галицького району відбулась ювілейна проща до чудотворної ікони Матері Божої Галицької, приурочена 850-річчю з часу заснування Успенського катедрального собору та 20-річчя виходу УГКЦ з підпілля. Любомир Гузар відправив Архиєрейську Божественну літургію на місці Успенського соборі, яка тривала близько двох годин. «Сьогодні у нас з вами великий і особливий празник, — звернувся він тоді до присутніх, — бо 850 років тому наші предки сказали один одному слова прославляння Господа Бога. 850 років тому вони також заманіфестували в особливий спосіб свою прив’язаність до Богородиці, коли оцей катедральний собор освятили в її честь. Ми хочемо сьогодні навчитися в Богородиці насамперед молитися — без молитви нам годі йти вперед».
По закінченні святкової Літургії Любомир Гузар, як і зазвичай, відвідав могилу свого діда. Разом із патріархом на кладовищі побувала також його свита та галицькі посадовці. Саме міська влада перебрала на себе догляд за могилою, адже нікого з родини вже не залишилося. Після вшанування пам’яті померлого та покладання квітів та вінків, Любомир Гузар побував у церкві Різдва Христового у середмісті. На пам’ять про відвідування Галича Любомир Гузар сфотографувався біля пам’ятника королю Данилу Галицькому, що у центрі міста. Під час візиту Л.Гузар наголосив, що Галич «це місце важливе для нас як місце національної пам’яті і свідомості».
На жаль, свого часу Галич втратив шанс мати Музей родини Гузарів, коли був розібраний їхній будинок. Зараз на місці колишньої осілості цієї родини планується побудувати реколекційний катехитичний центр УГКЦ. Його ескіз уже підготовлений з ініціативи Галицького деканату УГКЦ та за підтримки Галицької міської ради. Ним передбачається побудова церкви Вознесіння, яка колись стояла на цьому місці. В іншій частині планується створити музей, облаштувати бібліотеку та недільну школу. Крім цього у будинку мають розмістити адміністративний корпус Галицького деканату УГКЦ, що включатиме її осередок управління, житло для священика та невеликий готель. Також планують встановити поряд пам’ятник Любомиру Гузару та перенести фрагменти пластичної композиції зі старого будинку Гузарів на фасад центру. Однак невідомо, коли Галич зможе його побудувати. Проте, безумовно, що він міг би стати справжньою окрасою міста, його новою візитівкою.
Владика Софрон Мудрий свого часу сказав: «Служіння кардинала Гузара — це великий дар Божий для народу і нашої Церкви». Праця родини Гузарів для Галича була надзвичайно потрібною і важливою. Тому було би добре, щоб і одну з вулиць у Галичі назвали іменем цієї родини. Але біда в тому, що нові вулиці у Галичі не утворюються, бо місто не може вирватися із періоду суцільного занепаду, який, як видається, дуже затягнувся…

Іван ДРАБЧУК, співробітник Національного заповідника «Давній Галич»