Четвер, 25.04.2024, 12:08:29

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Квітень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930
 
Архів новин
Головна » 2017 » Квітень » 14 » «Іде сербен по зарінку...»
17:10:46
«Іде сербен по зарінку...»

На Прикарпатті збереглося чимало унікальних великодніх традицій. Наприклад, у рівнинних бойківських, опільських чи покутських селах прославляють воскреслого Христа головно розмаїттям гаївок, у гуцульських Березовах на Косівщині — яскравим театралізованим хрещиком, і лише у покутському Чортівці на Городенківщині і ніде інде — чоловічим сербеном і т. д. і якщо гаївки співають чи латкають, а хрещика водять, то сербен, навіть попри те, що має елементи співу і танцю, — статечно іде.

І. Вагилевич, О. Кольберг, М. Кучірка, С. Волчук, В. Баран, М. Болотенюк, Л. Стражник, Я. Левкун, І. Соловка — не одне століття жителі Чортівця, науковці, етнографи, краєзнавці, журналісти та ін. насолоджувалися великоднім сербеном і намагалися розгадати його унікальність. Та й досі ще ніхто не сказав усього про сербен, тож кожен дослідницький пошук чи інтерпретація мають право на життя. Бо, на наш погляд, унікальність цього великоднього сільського дійства прослави Воскресіння Господнього у Чортівці якраз і захована у непізнаності. «Як піду сербена, то буду цілий рік жити», кажуть у селі і з покоління в покоління — від старого до малого, переказують легенди про дивовижний сербен, оспівуючи його у веснянках про білоданчика чи славлячи у дивовижному чоловічому танці.

 

Береги єднання

Село Чортовець на Городенківщині, що принишкло серед покутських чорноземів, має чимало дивовиж. і те, що головою Чортовецької сільської ради є колишній парох сільської церкви Пресвятої Трійці УГКЦ о. Теодор, — також свого роду першина. Піджартовують, що так Господь захотів, зваживши на неоднозначність назви села.

Отець Теодор ОРОБЕЦЬ, голова Чортовецької сільської ради:

— Є у селі невеличка річечка Чортовець, яка розділяє село на дві нерівні частини і яку люди називають Сага. Колись село було велике — п’ять тисяч людей, і була у ньому одна церква Пресвятої Трійці, якій тепер вже 220 років. Одного храму не вистачало — і люди збудували нову велику дерев’яну церкву. і відтак між священиками почалися тертя і непорозуміння. Тож селяни зійшлися на схід і вирішили, що поділ буде по річечці: більша частина села ходитиме до більшої церкви, а менша — до меншої. і так відбувається й досі, хоч конфесії — різні. Церква Святої Трійці, де парохом о. Віталій, — УГКЦ, а церква Святого Миколая, де правлять отці Василь і Володимир, — УПЦ КП. Дякувати Богу, що сьогодні у селі нема чвар і непорозумінь між конфесіями. Ми провадимо разом водосвяття на Йордан, церковні громади ходять одна до другої на храмові свята — священики і вірні з процесіями йдуть на спільну Службу Божу. Тож Сага не ділить село, а єднає. Свого часу, коли я був на парохії греко-католицькій, нам з покійним православним священиком о. Степаном Мойсеєм вдалося втримати традицію єднання і толерантності між конфесіями.

 

«...Гей би танець і не танець»

Сербен, який уперше описав 1882 року поляк Оскар Кольберг як військовий чи ритуальний танець, і сьогодні у Чортівці вважають візитівкою села, а то й «світовою культурною спадщиною». Про нього створено чудові фільми на обласній і столичній кіностудіях. А свого часу незмінний ведучий сербена іван Палагіцький, оповідаючи, що сербен придумав один панич-серб, і характеризуючи його унікальність, наголошував: «Це щось таке, гей би танець і не танець». Дехто його називає навіть хороводом. Та кожна доба залишає свій відбиток на всьому, зокрема і на переказах про сербен.

Валерій ЧОРНОПИСЬКИЙ, житель села Чортовець:

— Свого часу мій покійний стрий іван Соколюк заперечував версію, що назва нашого села може бути пов’язана з нечистою силою. Бо для української мови, пояснював, не характерне вживання слова «чорт» для означення злого духа тощо. Він розповідав, що при монастирях були монахи-літописці, яких називали «чертами». А ще, можливо, від слова «черта» — помежів’я земель, які не завоювали татари. За радянських часів село називалося Назаренкове, але люди наприкінці 70-х років знову повернули селу давню назву Чортовець.

Щодо походження сербена існує багато версій, але ніхто професійно цього не досліджував. Навіть є версія, що дійство походить ще з часів язичництва. Малоймовірно, що сербен міг бути бойовим чи ритуальним танцем. Спеціально цього дійства ніхто в селі не вчить, а передають сербен за традицією. Ми навіть свого часу завдяки о. Теодору організували у селі районний фестиваль «Сербен». Звісно, стрижнем дійства був сербен, який ішов від церкви до церкви. Тому що у нас традиційно щороку почергово сербен починається — то від однієї церкви, то від другої. Сербена в часі фестивалю йшли всі — спочатку хлопчики-дошкільнята, відтак — молодші школярі, далі — старшокласники, а наостанок — юнаки і дорослі чоловіки. Сербен у нашому селі ходить три дні Великодніх свят, а завершується у Провідну неділю. На Великдень — після Служби Божої і чину освячення гробів на цвинтарі — люди сходяться біля церкви і починають сербен. Жінки сідають під церквою або стоячи латкають, співають веснянки чи гаївки, а чоловіки рушають навколо церкви і тричі її обходять. З роками інтонація, мелодія і рухи сербена не змінилися. Дійство супроводжується постійними переспівами. Співають і жінки, і чоловіки. І навколо церкви, і уздовж села. Ведучим сербена у нашому селі традиційно був Іван Палагіцький. Як на мене, то кульмінація дійства — у часі завершення сербена, коли і чоловіки, і жінки разом співають. Енергетика багатоголосся — потужна.

...На Великдень сербен триває біля церкви довго — від п’ятої до дев’ятої години після обіду, а інколи й до шести годин. А у Провідну неділю іде селом. Є супровід сопілкаря. Перед початком танцю чоловіки ставали пліч-о-пліч, утворюючи довгий ланцюг. За закликом ведучого «Раз, два, три — брі!» в темпі 2/4 такту танцювальники під супровід сопілки і бубна робили два кроки вперед, один — убік. Етнограф Оскар Кольберг, перебуваючи у Чортівці у другій половині ХIХ ст. і вважаючи сербен військовим танцем, так описав основні його кроки: «Перший посував праву ногу наперед і ставив ступню на бік від себе, другий підставляв до неї ліву ногу, третій спочатку підносив праву ногу, а відставляючи її назад, притупував об землю. Ступаючи вперед, танцюючі нахиляли голову, а відходячи назад, підносили її вгору...» Куди йшов ведучий — туди й сербен.

Сербен — радість

Вчителька історії Чортовецької ЗШ I-III ст. Марія МОЛЯВЧИК—МОЙСЕЙ розповіла, що її маленький чотирирічний син Давид попри те, що його спеціально ніхто цього не вчив, вивчив два куплети пісні про сербен і заявив якось, що хоче вишиванку, щоб іти на Великдень сербена. А ще вона, наголошуючи, що сьогодні всі намагаються йти сербена у вишиванках, має свою версію-легенду походження цього танцю:

— Колись, коли нападали завойовники, то люди збігалися в замок в урочищі «Мочарки» і палили сигнальні вогнища. Всю територію навколо замкових мурів заповнювали водою. А коли ворога перемагали, то селяни з радості бралися за руки і танцювали сербена. А жінки у часі танцю співали веснянки про білоданчика. У шкільних підручниках описується, що українські козаки свого часу активно використовували придуману ними тактику бою — «галасу», поєднуючи співи і рухи. То чи не був це наш чортовецький сербен? У школі на уроках краєзнавства у 5-х чи 11-х класах ми використовуємо відомості про традиції нашого села та їх історію. Проте сербен передається з покоління в покоління генетично, і діти, яких ще називають хвостом сербена, ідуть сербена не з примусу, а з радістю. Ряди починають співати перший куплет почергово — від першого до останнього, відбувається своєрідне пісенне і водночас хореографічне перегукування чи багатоголосся. Якось жителька нашого села Олена Тригуб’як розповідала, що її бабуся давним-давно водила білоданчика, тато будував церкву Святого Миколая і був у ній старшим церковним братом, а чоловік упродовж багатьох років грав на сопілці, як ішов сербен.

«То була сила народуѕ»

Олена ТРИГУБ’ЯК, жителька села, 87 р.:

— Ціле життє — з молодого хлопці мій чоловік Василь грав на сопівці, як ішов сербен, а я співала. Прославляли Воскресіння Господнє, як свого часу робили наші діди і прадіди. Переказуют, що як розпаласі панщина, то люди сі дуже втішили і злапалисі за руки та пішли навколо церкви. Так появивсі сербен. Йшли самі чоловіки, а жінки позад церкви співали. Тепер вже співают перед церквов. Як сербен кінчєвсі, то ставав навколо жінок. Послухайте (Співає. — Авт.):

Гоню коні від води, від води,

А мій милий на кони, на кони.

Хустинков сі повтирав, повтирав

Тай гіренько заплакав, заплакав...

То була сила народу — до п’єдисіть і до сто жінок разом співало. і ще повний паркан. Дзвони грают. Спочатку співати починала одна жінка, а так друга, трета ... і хлопи з нами співали. Сербен починавсі словами «ішов сербен по зарінку, За ним, за ним дівка в вінку...», а закінчувався так:

Ой, сербене, сербеночку,

Не смуть мені головочку,

Бо вона вже засмучена,

Із нелюбом заручена.

І тепер у сербені нічого не змінилосі. На Великдень ідут хлопи селом від церкви до церкви, а за ними — і жінки, і діти. І священики йдут сербена, як годні. А в кінци всі вклікают і молітсі. Радість коло церкви була велика. Мій чоловік не раз аж плакав, так просивсі у бригадира йти сербена — грати на сопівці. Бо за комуністів у колгоспі трактористів і на Великдень заставлєли робити.

ѕНавіть попри те, що наші співрозмовники разом із сільським головом о. Теодором виконали для нас низанку унікальних великодніх переспівів і показали танцювальні рухи сербена, ми зрозуміли однозначно: про сербена писати — то нічого не сказати. Треба на Великдень їхати у Чортовець і йти сербена.

Ігор ЛАЗОРИШИН


Переглядів: 489 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024