Якщо зважити на той факт, що від давньоруського часу до сучасності не збереглося ікон із храмів Галицько-Волинської Русі, то можна уявити, яке значення мало відкриття, зроблене ленінградським реставратором М.Перцевим у фондах сакрального живопису Київського державного музею українського мистецтва. Сталося це на початку 60-х років минулого століття. Від працівників музею М.Перцев довідався, що старовинну ікону привіз до Києва у 1920 році відомий український дослідник і колекціонер Данило Щербаківський. На звороті іконної дошки він зробив запис: «Покров Пресвятої Богородиці – образ древнього типу. Анголи підіймають Влахернську ризу Богоматері. Східна Галичина. ХІV вік». Ікона має розміри: 79,5x47,5 см. Намальована вона на суцільній смерековій дошці, яка була вкрита лляною паволокою, левкасом (затверділа суміш крейди і клею) і виконана в техніці яєчної темпери. Реставратора вразила композиція пам’ятки. Адже на всіх Покровських іконах, починаючи із псковських і новгородських, які датуються ХІV ст., і до нашого часу іконографи зображували Богородицю у повний ріст, яка тримає в руках покров-рушник, або ж його зображують над фігурою Пресвятої Марії. В такому випадку, божественні небожителі – ангели тримають омофор (святий покров). Головною особливістю галицької ікони є те, що на лоні Богоматері зображено Дитятко, Яке правою рукою благословляє віруючий люд, а лівою тримає сувій тексту Священного Писання. Отже, зрозумів ленінградський реставратор, що цей образ є набагато старший за всі відомі ікони з Русі, намальовані на Покровську тему. М.Перцев пригадав собі, що ще на початку XX ст. уславлений український історик Михайло Грушевський опублікував у Львові в «Записках Наукового Товариства імені Шевченка» олов’яні печатки галицького єпископа Косми (1157-1165), на титульній стороні яких зображено Богородицю Знамення (Велика Панагія) у молитві з Дитям. Пізніше такі печатки віднаходив на своїх розкопках археолог Ярослав Пастернак. Ікона з постаттю Пречистої Марії, зображеної зі Словом Божим на грудях, збереглася на центральній апсиді Крилоської Успенської церкви (ХVI ст.). А походить вона зі старого катедрального собору, побудованого на Крилоській горі у 1157 році князем Ярославом Осмомислом. Російський дослідник не помилився у своїх здогадах. Розчистка ікони від тришарових записів дала можливість відновити первісне зображення, яке поновлювалося в ХV, ХVІ, ХVІІІ та XIX ст. Відреставрований образ розповів про чудесну подію, яка сталася у Влахернському храмі в Константинополі, коли в часи правління Льва Мудрого (886-912) святий Андрій Салос («юродивий у Христі», раб-скіф) разом зі своїм учнем Епіфанієм мали видіння, наче Богородиця покриває цілий світ «велетенським покровом, більшим від неба». Омофор, зображений на галицькій іконі, також незвичайним. Він має вигляд завіси із приспущеними кінцями, яка піднялася догори і тільки неймовірні зусилля ангелів не дають їй зависнути в повітрі. Цікаві мистецтвознавчі відкриття чекали на реставраторів у нижній частині ікони, яка найбільше постраждала від часу. Поруч із фігурами Андрія Юродивого та Епіфанія було виявлено силует церковного співця, зображеного в ковпакоподібній шапці на голові. Зліва від образу Богородиці стоять два священослужителі, один з них у хрещатій ризі, а другий – у стихарі. Дияконська одежа (стихар) впевнила мистецтвознавців у думці, що саме з галицької іконографії започатковується традиція зображувати на іконах «Покрови» образ святого Романа Солодкоспівця. Таким чином, і спосіб оформлення іконної дошки, і застосовані живописні прийоми, і палеографічний аналіз написів дали підстави датувати пам’ятку домонгольським часом, початком XIII ст. Київська дослідниця Людмила Міляєва пов’язує походження ікони, як і утвердження празника святої Покрова на Русі, з іменем творця Галицько-Волинської держави, «самодержця всієї Русі» Романа Мстиславича, якому було потрібне заступництво Божої Матері при реалізації далекосяжної внутрішньої і зовнішньої політики. Опіка Богородиці мала вказувати сусіднім народам і державам на боговибраність Галицько-Волинської Русі, яка стала спадкоємницею Давньокиївської держави. Професор Прикарпатського університету, відомий мистецтвознавець Михайло Фіголь у своїх численних дослідженнях довів, що ікона «Покрови» походить з Покровського монастиря в Галичі, зруйнованого в період походу на Русь Батия. Ігор Коваль, доцент кафедри релігієзнавства і теології Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника |
