Невеличкому придністровському селу Бовшеву судилося потрапити на сторінки давньоруського літописання в тиху для природи і чорну для Галича ніч 1153 року, коли зі сцени історії навіки зійшов князь Володимирко Володаревич, а вже перед ранком сонце слави сходило для його сина, філософа і книжника Ярослава Осмомисла. А на початку 60-х років минулого століття, коли розпочалося будівництво Бурштинської електростанції, львівські археологи Володимир Баран, Лариса Крушельницька і Роман Чайка вирушили від середньої течії Гнилої Липи і крок за кроком, добираючись аж до устя ріки, пильно вивчали кожну ділянку землі. Неподалік від села Бовшева дослідники виявили в різних урочищах три давньоруські поселення ХІІ-ХІІІ ст. Під час розкопок одного з них, в господарському об’єкті, задокументованому в експидиційних звітах під номером 13, науковці відкрили на глибині 1,90 м бронзову іконку з біблійним сюжетом Благовіщення. Для вчених було багато чого не зрозумілого в іконографії сакрального твору, адже радянська освіта не давала ніяких знань про релігію та християнське мистецтво. І тоді вони згадали про своїх львівських колег Володимира Вуйцика і Володимира Овсійчука, які самотужки до найдрібніших деталей вивчили візантійську, давньоруську та українську іконографію. Довідавшись про археологічне відкриття в Бовшеві, В. Вуйцик разом з В.Овсійчуком негайно ж зібралися в дорогу. В автобусі їхні думки роїлися у спогадах про твори дрібної кам’яної, глиняної і металопластики. У львівських музеях, де зберігалися старожитності з княжих міст Галича, Белза, Звенигорода, Пліснеська і Теребовлі, їх було зовсім небагато: кілька бронзових медальйонів із зображенням Юрія Змієборця, кам’яна іконка з образом святого Миколая, кам’яна матриця для відливання Ікони з Богородицею-Воплочення та ще декілька десятків фрагментів хрестів-енколпіонів. За роздумами маршрутом зі Львова до Бурштина вони так і не змогли відтворити в пам’яті, бодай, якийсь значний твір дрібної пластики на тему Благовіщення з княжого Києва чи іншого значного давньоруського центру. Коли гості зі Львова побачили на долоні Володимира Даниловича Барана крихітний квадратик металу, вкритий зеленкуватою патиною, то одразу ж усвідомили, що це шедевр, якого світове християнське мистецтво ще досі не знало! – Одна справа зображувати Благовіщення на класичній іконі, тобто на широкій липовій дошці або й кількох дошках, з’єднаних шпугами, – звернувся до дослідників мистецтвознавець В.Овсійчук, – там художник мав необмежений простір для висловлювання своєї уяви і фантазії, а тут на невеличку площину розміром 4,5x3,5 см, не маючи оптичних пристроїв, митець зумів показати урочисту постать Богоматері на троні, яка представляє ціле людство. Вона в цю мить знайшла ласку від Бога. А гляньте на благословляючого Архангела, зображеного в динамічній позі – в русі з берлом-жезлом у лівій руці. Як авторитетний Божий посланець, зодягнутий в багаті палацові шати, він має урочистий вигляд, адже звіщає Богородиці і всьому людству глибоке таїнство. Подивіться, що майже мікроскопічним різцем вирізьблено німб святості над головами Богоматері і Архангела, заповнено їх дивовижним орнаментом, навіть знайдено місце для монограм основних героїв божественного дійства. – Володимире, – спитала у В. Вуйцика Лариса Крушельницька, – а чому Божа Мати тримає в руках нитку та веретено? Я так розумію, що Богородиця пряде? – Такий Іконографічний мотив вибрали ще старі візантійські майстри. В апокрифічних творах розповідається, що Архангел Гавраїл благовіщує Марію в той момент, коли вона сидить на троні і пряде пурпурову нитку для тканини на завісу Єрусалимського храму. Джерела цієї іконографічної традиції вловлюються на равенському саркофазі та на мозаїці церкви Санта-Марія Маджоре у Римі V століття. – Мені здається, що символізм християнського мистецтва мусів би ще глибше пояснити саме таке заняття Богоматері, коли їй відкривається Блага Вість з уст Архангела, – чи то запитував, а, може, ділився своїми міркуваннями археолог Львівського університету Роман Чайка. – Дозвольте вам пояснити, – продовжив жваву дискусію В. Овсійчук, – Благовіщення в іконографії – це зображення ідеї Господнього втілення, бо від Архангела Гавриїла до людства приходить Добра /Блага/ Новина. Довгоочікуваний прихід Месії нарешті сповнюється. Щоби всі люди стали дітьми Божими, Господь посилає свого Єдинородного Сина. До речі, на тріумфальній арці Київської Софії центральне місце відведено мозаїчному зображенню сцени Благовіщення. Пресвята Марія в чудовому темно-синьому одязі, стоячи, пряде багряну нитку для завіси храму в Єрусалимі. У цьому криється дуже глибоке богословське значення. Марія перевтілює в образ те, що почула і тому тче образ, тобто тіло Слова Божого. Нитка, якою Пречиста тче тіло Христа, червона, адже це – колір божественний, Син Божий втілюється в лоно Богородиці. – Іконописці раннього християнства намалювали такий сюжет Благовіщення, яким він є зображений на цій іконці, за розповіддю з Протоевангелія від Яко-ва, де сказано: "Тоді була нарада у жерців, які сказали: "Зробімо завісу для храму Господнього”. І сказав первосвященик: "Зберіть непорочних дівиць із роду Давидового”. І пішли слуги, і шукали, і знайшли сім дівиць. І первосвященик згадав про молоду Марію, яка була з роду Давидового і була чиста перед Богом. І слуги пішли, і привели її. І впровадили дівиць у храм Господній. І сказав первосвященик: "Киньте жереб, що кому прясти: золото й аміант, і льон, і шовк, і гіацинт, і багрянець, справжній пурпур”. І випали Марії справжній пурпур і багрянець. Марія стала прясти”. – Товариство, – наквапом промовляв В. Баран, – мені пригадалася одна конференція археологів, на якій виступав російський академік Валентин Янін. У своїй доповіді він повідомив, що серед новгородських печаток князя Всеволода Мстиславича /1117-1136/ понад 30 відтворюють різні варіанти Благовіщення – канонічні і апокрифічні. На візантійських свинцевих печатках Благовіщення зафіксовано теж досить рідко. Зображення Богоматері з прядивом, яка сидить на троні, не засвідчено ніде, крім цієї іконки. Ви щойно сказали, що й канонічні ікони і апокрифічні присвячені події Благовіщення, – ще раз запитав Р. Чайка. – А яка суттєва різниця існує між ними? – Так само, як і в Софіївському соборі в Києві, – став оповідати В.Вуйцик, – дуже часто в церквах Греції, на Балканах, на Сицилії, в північній Італії, на фресках Київського Михайлівського Золотоверхого собору сцену Благовіщення розділювали на дві частини і розміщували на стовпах тріумфальної арки, яка впроваджувала до Святеє Святих. Ці дві частини Благовіщення символізували саме життя /двоє центральних дерев у Раю/. Пізніше, коли в храмах з’явилися іконостаси, на Царських /Райських/ воротах обов’язково зображували Благовіщення поряд з чотирма канонічними євангелістами, які символізують ідею пізнання. На канонічних іконах Благовіщення художник кожним новим порухом пензля переносив на полотно слово в слово свідчення євангеліста Луки, викладені ним у першому розділі від двадцять шостого по тридцять восьмий вірш. – Процес формування українських іконостасів був не менш тривалим, ніж сам процес утвердження іконографії Благовіщення, – продовжував розвивати думки колеги В. Овсійчук. – Над головним /намісним/ рядом з’явився другий святковий чи празниковий ряд, до якого увійшло 12 ікон, присвячених шістьом найважливішим подіям з життя Богородиці та Ісуса Христа. Тоді знову виникла потреба малювати ікону Благовіщення, але дещо з відмінним сюжетом, ніж той, що на Царських воротах. На багатьох іконостасах ми бачимо Богородицю з книгою, яка лежить на столі, призначеному для читання. Свята Марія щойно вивчала текст зі священної книги, але поява Архангела відірвала її від улюбленого заняття. Такий іконографічний тип Благовіщення отримав назву «Благовіщення з книгою». З відомостей із Євангелія Псевдо-Матея започаткувалася інтерпретація образу Марії, коли Вона перечитує Біблію. На формування даної іконографічної традиції безсумнівний вплив мали богословські праці визначних мислителів Східної і Західної церков: святого Епіфанія, єпископа Кіпрського і святого Амброзія Медіоланського. Усі вони відзначають поглиблений інтерес Богоматері до вивчення Святого Письма. Деколи Книги Старого Завіту бувають закритими, але старі галицькі іконографи зображували переважно Біблію відкритою. Цистеріанськнй теолог і монах Бернард з Клерво /1090 - 1153/, будучи палким прихильником Пресвятої Діви, відзначав, що коли божественне Писання є відкритим, то Марія читає пророцтво Ісаї: «Оце ж сам Господь дасть вам знак: "Ось дівиця зачала, і породить сина, і дасть йому ім’я Емануіл». /Іс.7,14/. Євангеліст Матей пам’ятав про старозавітне пророкування. Він дає пояснення слову Емануіл – "З нами Бог” /МТ. І-22-23/. Спочатку інтер’єром, в якому відбувалася сцена Благовіщення, був, звичайно, дім Йосифа в Лазареті. У ще в одному апокрифічному типі ікони, базованої на Протоєвангелії від Якова, показано Марію біля криниці, як та черпає воду. Тоді Архангел Гавриїл, що з’явився Богородиці з небес, тримає в руках квіти лілії, яка вважається в християнському мистецтві символом чистоти й невинності. У Благовіщенні Святий Дух завжди зображуєтеся у вигляді голуба, який злітає на променях божественного світла, що виходить від Бога-Отця. Цей образ вказує на момент зачаття Дівою Марією, тобто втілення Христа через Святого Духа, який вийшов від Бога. Таким чином, можемо узагальнити, що жодній із ікон, присвячених життєвому шляху Пречистої Діви не приділено так багато уваги, як темі Благовіщення. У світовому християнському мистецтві епохи Середньовіччя, ми не знаємо жодної іконки, яка б за лаконічністю і чіткістю композиції та майстерною досконалістю виконання була б подібною до шедевра з Бовшева. Усі дослідники одностайно вважають, що її було виготовлено в ХІІ ст. в ювелірній майстерні княжого Галича. Ігор Коваль, історик-краєзнавець та Наталія Духович, методист обласного центру туризму і краєзнавства |
