Субота, 25.05.2024, 12:54:41

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Травень 2019  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
 
Архів новин
Головна » 2019 » Травень » 1 » Історія однієї родини: один брат був в УПА, інший – у Червоній армії, а сім’ю вивезли в Сибір
12:36:51
Історія однієї родини: один брат був в УПА, інший – у Червоній армії, а сім’ю вивезли в Сибір

Друга світова війна ще на закінчилася, а радянська карально-репресивна система вже розгортала маховик депортацій українців із Західної України. 26 березня 1945 року керівництво НКВС Станіславської області повідомило в службовій записці голову Станіславської обласної ради депутатів трудящих Р.Рясіченка, що в квітні цього ж року відбудеться «виселення бандитських сімей» і для збору депортованих в містах Станіславі, Коломиї, Калуші мають бути організовані спеціальні пункти. Натомість виконавча влада області повинна була забезпечити для цих пунктів приміщення, санітарну обробку, медичне обслуговування і хліб відповідно до норм. Пізніше до пересильних пунктів додалося селище Брошнів. Пройшли через них тисячі галичан, яким зламали життєві долі.

Службова записка заступника начальника НКВС у Станіславській області до голови Станіславської обласної ради депутатів трудящих про початок депортацій т.зв. бандитських сімей.

Трагічно склалася доля Олени (Лесі) Василівни Дротенко (дівоче прізвище – Ромаш), яка народилася 4 січня 1942 в селищі Заболотів Снятинського району (крім неї, в сім’ї були ще старші брати – 1923, 1925, 1931 та 1933 років народження). Батько після служби в австрійській армії і в УГА був на фронті в Червоній армії, але його комісували через виразку шлунка. У 1949 році Олену з родиною виселили як бандпосібників, оскільки старший з братів, випускник Коломийської гімназії, студент Львівської політехніки, був в УПА.

Улітку 1940 року 17-річний Мирослав присягнув на вірність Україні в першій п’ятірці Заболотівської станиці ОУН під псевдо Русявий, або Р. Студентом політехніки він організовував таємні військові вишколи, допомагав формувати Українську національну самооборону, а восени 1944 року пішов в УПА, до куреня скуби Сотні Цигана.

Після боїв у селах Брустори, Рудники та під Космачем Мирослав захворів на тиф і лікувався у Верхньому Березові. Великоднього 6 травня 1945 року його, що лише вставав на ноги після хвороби, арештували. Після нелюдського утримання в Яблунівському НКВС і Коломийській тюрмі упівця засудили на двадцять років в’язниці і відправили в табори Воркути. Звільнили Мирослава аж у 1956 р., тоді він і поєднав долю з засудженою за боротьбу за незалежність Пазунею-Оленкою Хриптун.

Родина Ромашів проживала у багатому помешканні в центрі міста. Комуністи давно облюбували його для себе, але один із братів, Михайло, встиг не тільки побути в УПА, але й повоювати в Червоній армії та навіть відзначився знищенням нацистського дзоту. Сім’я віддала коня, корову, овець та всю господарку в колгосп. Спочатку обійшлося без репресій – враховували, що в сім’ї фронтовик, але взимку 1949 року родину таки забрали «на білі ведмеді».

Ромаші потрапили у Коломийський пересильний табір. Умови перебування там були жахливі: один зал і тисячі людей, нари, параша, нікчемне харчування, але були люди, які і в цих умовах з гумором оцінювали своє становище. Далі сім’ю, як худобу, повантажили у вагони з одним віконцем і відвезли в Хабаровський край, у район імені Лазо. У дорозі забороняли навіть співати по-українськи, люди мучилися страшно, збирали бурульки з вікон, щоб якось втамувати спрагу, годували їх бурдою, дорогою дехто помирав. Частину депортованих розмістили у кошарі для худоби в степу Казахстану, де вони вмирали, страждаючи від холоду, аж доки казахи не почали допомагати і не були викопані землянки.

​А родина Ромашів потрапила в Хабаровський край. Людей поселили в бараки, де кишіли блощиці, по 20 сімей у кожний. Брати влаштувалися на роботу, і було трохи краще, за хлібом по півдня вистоювали в чергах, готували рибу і якось виживали. Але все одно поваги до українців не було ніякої, місцеві обзивали їх бандерівцями і хохлами. Олена пам’ятає, як стояла на лінійці, коли повідомили про смерть Сталіна, всі плакали, а вона собі думала: «Як добре, що ти помер».

У 1955 році сім’ю вже не змушували розписуватися щомісяця, щоб вони не втекли, і пані Олена змогла виїхати до Коломиї, до брата Михайла, і вступити до медучилища. Всі інші залишалися в Сибіру до 1960-х років, бо не вистачало коштів на повернення. Довго не могли отримати прописки, брат із сім’єю зміг влаштуватися на проживання аж у Донецькій області.

Один із братів, Микола, закінчив інститут у Пермі, а потім поїхав до реабілітованого брата-упівця Мирослава у Воркуту, який отримав диплом інженера-електротехніка. Через переслідування КДБ Мирослав у кінці 1969 року звільнився з копальні у Воркуті і переїхав до Коломиї, де вже облаштувалася його дружина і діти. Але у 1983 році колишній упівець відчув ще один болючий удар радянської системи: його син Ігор під час строкової військової служби поблизу кордону з Монголією сильно опромінився й помер.

Зрештою родині Ромашів таки вдалося повернутися на рідну Івано-Франківщину, і вони навіть спробували повернути батьківську хату. Їх приймали по-різному: були затяті комуністи, які обливали їх помиями, а були й такі, що допомагали, чим могли. Але найбільше Ромаші втішилися, коли Україна здобула незалежність, і сьогодні дуже переживають за її важке становлення.

Сергій АДАМОВИЧ


Переглядів: 303 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024