Багато українців не можуть змиритися з думкою, що Великдень цьогоріч доведеться святкувати в умовах карантину. Навіть ті, хто раніше байдуже ставилися до великодніх забав, відчувають потребу в товаристві.
Тож Репортер пропонує згадати, як це було 100 років тому.
Ігри не для слабких
На Великдень осередком народних зібрань був майдан біля церкви. Саме там старі й малі збиралися для гаївок.
Гаївка – найбільш популярна назва у Галичині. Однак, відомі й інші варіанти: ягілка, гагілка, магілка та лаголойка. У Крехові, на Львівщині, гаївки називали галями, або ж казали «гратися в галі». Часто у селах й досі кличуть «грати в жука» – від назви популярної гаївки «Ходить жучок…».
Етнографи розрізняють дитячі, парубочі, дівочі, змішані та спільні великодні забави. Найменшим звичайно подобалося «цоканє» – стукання писанками. Вигравав той, хто розбивав яйце суперника. Особливо спритні навіть вдавалися до хитрощів і заливали свою крашанку воском, щоб та була міцнішою. Підлітки також змагалися у дзвонінні в церковні дзвони.
Щодо парубків, то однією з найпоширеніших ігор була «Дзвіниця», «Оборіг», або «Вежа». Вона вимагає гарної фізичної підготовки, адже юнаки стають на плечі один одному і немов би будують вежу, а потім обходять церкву. Це доволі небезпечна гра. Наприклад, понад 100 років тому в селі Мшанець Старосамбірського повіту її заборонили через загибель одного з учасників.
Часто чоловіки, які повернулися з армії, показували юнакам військові вправи. Так, у Хом’яківці (Тисменицький район Івано-Франківської області) парубки збиралися в групу з 16 людей і вчилися марширувати. Провідник вів їх на гурт дівчат. Ті розбігалися з вереском і жартами, немовби їх розігнало справжнє військо.
Більшість гаївок виконували дівчата. Хоча старші жінки також не залишалися осторонь. Вони навчали дітей гаївок і відігравали роль моральних цензорів, слідкуючи, щоб молодь поводилася пристойно. Якщо парубок образив дівчину, то його негайно виганяли з майдану.
До речі, під час великодніх забав можна було розгледіти свою майбутню половинку, а ще перевірити, як вона співає чи танцює. Чим не кастинг талантів? Не дарма усі, особливо дівчата на виданні, намагалися придбати на свято новий одяг. Були й такі, що позичали у подруг минулорічне вбрання. Хлопці в першу чергу дбали про гарні парубоцькі капелюхи.
А ще на Великдень у селах облаштовували гойдалки. За це відповідав старший парубок – голова молодіжної громади.
Для себе й туристів
У текстах пісень весняного пробудження природи часто згадуються кохання, сватання, перипетії подружнього життя. Найпоширеніша гаївка – «Вербовая дощечка». До популярних забав належать «Жук», «Хвіст», «Перепілонька, «Коструб», «Кумедія», «Огірочки».
У селі Чортовець на Городенківщині досі збереглася унікальна гаївка «Сербин». Під час її виконання в коло стає кілька сотень чоловіків – від найстарших до найменших. Гаївку розпочинає найповажніший господар з топірцем у руках. Зараз часто доводиться чути від старожилів, що коли в радянські часи гаївки забороняли, то на них сходилося набагато більше людей. В окремих селах великодні забави відтворюються тільки як шкільні виховні заходи. Натомість, Чортовець зумів не тільки зберегти цю гаївку, а й зробити її туристичним брендом і візитівкою свого села.
У гаївках часто відображається історичне минуле. Так, у одній співається про те, як «панщинонька тікала, в темнім лісі ночувала», у іншій – згадуються Січові стрільці. У селі Гостів Тлумацького району Івано-Франківської області навіть після приходу совітів біля церкви співали:
«Борітесь, брати-галичани, не час нам розпуки, не час!
Бо нам ще Великдень настане і сонце засяє для нас».
«Коли б котру не обляли…»
Які ж великодні забави без обливаного понеділка?
«У Великодний, волочівний або світлий понеділок, коло церкви на цвинтари є великий єрмарок на писанки. Гонір є тому, що дістав найбільше писанок. И мушіне одни одним дают писанки. По деяких селах обливаютци водов, або волочют одни одних у воду и за це гніва нима» – писав війт села Жаб’є (Верховини) Петро Шекерик-Доників.
Як стверджував Іван Франко, у його рідному селі Нагуєвичі на Дрогобиччині у понеділок відзначали храмове свято, тому тут влаштовували «обливаний вівторок». Часом парубки, спіймавши дівчину, навіть кидали її в річку. А от заміжніх жінок й обливати не годилося. Дівчина ж що більше опиралася, то мокрішою йшла додому.
«Коли би котру дівчину оминули і не обляли у Великодній понеділок, то був би для неї великий встид. То було би ознакою, що ніхто з парубків нею не цікавиться, ніхто про неї не думає. Чим більше парубків її обляло, тим більша честь для такої дівчини», – наголошувала Софія Волчук з села Олієво-Королівка на Городенківщині.
В окремих селах Великодній вівторок називають «Жаливний». У цей день дівчата мають можливість «віддячити» хлопцям за обливання і пожалити їх кропивою. Тоді вони неодмінно ростимуть дужі й здорові.
На другий день свят парубки збирали серед дівчат писанки. Вважалося, що котра дівчина приготує найбільше гарних писанок, та заробить і любов хлопців, і повагу серед подруг. Натомість, відданиця, яка «відмовила би парубкові писанки, не могла мати найменших виглядів на те, що буде того літа танцювати. Бо ніякий хлопець не попросить її до танцю».
У Хом’яківці на третій день свят молодь обирала жартівника та перевдягала його на єврея. Він грав у «купівлю в дівчат телят і свиней», але в дуже екстравагантний спосіб. Юнак несподівано ловив дівчину і цілував її. Якщо сміливець гарно справлявся з обов’язками, то його обирали на наступний Великдень. І так – поки не ожениться. На цю роль брали лише холостяків, бо ж чиїй дружині сподобалися б такі жарти?!
І на завершення. Напередодні Великодніх свят галичани охоче несли частування бідним сусідам. Так само щедро обдаровували харчами убогих і жебраків під час великодніх забав. Пам’ятаймо про це і сьогодні.
Оксана Дрогобицька, історик, ПНУ | 
