Загальновідомим є факт, що Українська Повстанська Армія зародилась на Волині із партизанських загонів командира Тараса Боровця («Бульби»). Партизанська боротьба на Волині мала свої особливості, які опирались на тамтешні теренові умови. В основному перші українські повстанці воювали із німцями, однак їхні дії носили локальний характер. Це був вияв спротиву німецькому окупаційному режимові. Проте саме ці частини стали авангардом національної боротьби українців за свою незалежну державу. Розвиток повстанського руху в Галичині розвивався в іншому руслі. Коли на теренах Західної України появились радянські партизани Сидора Ковпака, то Головний Провід ОУН вирішив для боротьби із цим з’єднанням створити на території Галичини, а точніше у Карпатах, так звану УНС ("Українську Народну Самооборону»). Організаційну роботу зі створення загонів УНС мали провести обласні проводи ОУН Станіславщини, Стрийщини і Тернопільщини. Це було вирішено на одному із засідань Крайового Проводу, де зібрались обласні провідники трьох організацій – «Роберт» (Ярослав Мельник), «Шпак» (Зиновій Благий) і «Нестор» (Володимир Боричко). Керівником координаційно-організаційної діяльності став військовик Олександр Луцький («Андрієнко», «Беркут»). Ним до керівників обласних Проводів були донесені контрольні цифри, за якими до кінця липня 1943 року мала бути проведена мобілізація членів ОУН, які могли служити в УНС. Формування куренів УНС в Галичині проходило за армійським принципом і зумовлювалось створенням тут другого плацдарму для розвитку повстанського руху. На проведення цих заходів виділялось всього два тижні, за які і були сформовані курені УНС і перепроваджені у Карпати. Загалом було сформовано п’ять куренів, які налічували до двох тисяч вояків. Перший курінь «Чорні чорти» під командуванням хорунжого «Липея» (Ілька Рачка) нараховував до 400 чоловік і перекривав відхід ковпаківців у сторону Яремча. Другий курінь «Трембіта» під командуванням сотника «Чорнобривого» нараховував до 400 чоловік і перекривав відхід у сторону Долинського району. Третій курінь «Сіроманці» чисельністю 250-300 чоловік під командуванням хорунжого «Яструба» (Дмитра Карпенка) розташовувався біля гори Чорна Сигла Болехівського району. Четвертий курінь «Кривоніс» (до 400 чоловік) під командуванням хорунжого «Шугая» (Василь Боб’як) перекривав відхід на Стрийщину, а п’ятий курінь ( теж "Кривоніс»), яким командував булавний Омелян Шкітак, перекривав відхід на Старий Самбір. Загальне керівництво двома куренями здійснював «Вовк» (Лука Павлишин). Планувалось створити ще один курінь «Кривоніс». Проте якщо організаційна робота була проведена досить чітко і в короткий час, то інша сторона плану – військова – значно відставала. Це показали перші сутички куреня «Чорні чорти» із ковпаківцями. Олександр Луцький з цього приводу зазначав, що «Фактично загони УНС свого завдання по знищенню радянських партизанських загонів не виконали. Після кількох збройних сутичок куреня «Липая» з окремими загонами Ковпака в Прикарпатті, які позитивних результатів не дали, командний склад УНС, посилаючись на погану військову підготовку, в дальнішому уникав зустрічей із загонами Ковпака». Аби уникнути зайвих жертв, Провід прийняв рішення організувати вишкіл вояків, щоб підняти їхню військову майстерність. З цією метою були створені старшинські школи для вишколу вояків. У жовтні 1943 року відбулася конференція Проводу ОУН, на якій Р. Шухевичем було дано завдання референту Проводу Богдану Кравціву («Петро», «Семен», «Степовий») поширити діяльність УНС на всю Галичину. Тоді ж було вирішено одну сотню із куреня «Сіроманці» направити у Тернопільську область, іншу із куреня «Трембіта» – на Львівщину для того, щоб кервники обласних провіодів ОУН «Нестор» і «Кедр» (Шкамера Михайло), впродовж місяця на базі цих сотень створили два курені УНС загальною кількістю до однієї тисячі чоловік. До грудня 1943 року УНС завершила своє формування. Таким чином, у її лавах на той час перебувало 5-6 тисяч повстанців. Їх окремі дослідники за українською традицією назавають козаками. Однак зауважимо, що, крім структурної будови військових одиниць, ця назва у Галичині не прижилась. Загалом відділи УНС діяли на теренах Станіславівської, Дрогобицької, Львівської та Тернопільської областей і на той час були досить потужною військовою силою. Не було їх тільки в районі Перемишля та на Закарпатті. До речі, командир «Чорних чортів» «Липай», що був закарпатцем, самовільно хотів переправити курінь через Карпати. За таке непродумане рішення він позбувся посади і був переведений на нижчу посаду на Львівщину. Курінь «Чорних чортів» очолив Іван Бутковський («Гуцул»). Як бачимо, повстанський рух на теренах Волині і Галичини розвивався різними шляхами. Проте тяга до об’єднання цих двох земель існувала ще із часів виникнення Галицько-Волинської держави. Тому , очевидно, враховуючи певний історичний досвід, а також, ставлячи перед собою завдання об’єднання зусиль УНС Галичини та УПА Волині для більш організованої боротьби проти німецьких військ та Червоної армії, Головний Провід ОУН вирішив об’єднати УНС та УПА в одну військову структуру, зберігши за нею назву Українська Повстанська (за тодішніми документами Повстанча) Армія. Сталося це об’єднання 18 грудня 1943 року. Роман Шехевич («Тарас Чупринка») взяв на себе обов’язки Головнокомандувача УПА. Він і очолив Головний військовий штаб армії. Таким чином, на території Західної України була сформована потужна військова сила, яка вела боротьбу за Українську незалежну державу. Іван Драбчук, співробітник Національного заповідника «Давній Галич» | 
