У сучасному Івано-Франківську навіть ранньою весною можна без проблем придбати рум’яні яблука, соковиті апельсини і навіть більш екзотичні фрукти. А от мешканцям старого Станиславова не всі фрукти були доступні, перш за все через високу ціну. Крім того, давня преса повідомляла про різноманітні махінації, пов’язані з фруктами, зокрема про «апельсинову війну» та «яблучну аферу».
Апельсини дешевші, ніж яблука
Хто би міг подумати, що Станиславів на зламі ХІХ і ХХ століть був маленьким «апельсиновим раєм», де ці плоди були дешевими і широко доступними?
У травні 1912 року місцева преса зазначала, що апельсини, які завозилися до Галичини з Італії, в Станиславові коштували дешевше, ніж яблука. Містяни не лише охоче ласували ними просто на вулицях, а й пригощали вуличних музикантів.
У січні 1911 року газета «Кур’єр станиславівський» опублікувала есе «Чим є в Станиславові вулиця», де зокрема є й такі рядки: «Вулиця є їдальнею. Наші громадяни їдять на вулицях каштани, яблука, апельсини, виноград та інші фрукти, а хто молодше, той гризе горіхи чи жує шоколад або цукерки і при цьому завжди облизується».
Апельсини не лише їли свіжими, а й використовували їх для приготування десертів, джему, а також готували з них компот. Для приготування компоту апельсини нарізали тонкими шматочками, а яблука – тонкими пластинками. Фрукти заливали водою, до якої додавали ром, цукор, апельсинову цедру, і варили до готовності.
Газета «Кур’єр львівський» у січні 1898 року зазначала, що яблука у тодішній Галичині були «золотими», особливо взимку. Тієї зими яблука в галицьких крамницях продавалися поштучно (!) і вартували 12–18 центів (розмінна монета від злотого ринського). Апельсини ж вартували 3–4 центи за штуку. На думку автора статті, така прикра ситуація була пов’язана з певним занепадом у галицькому садовому господарстві та зі складнощами, пов’язаними зі зберіганням фруктів. Тодішні господарі зберігали яблука в землі, викопуючи рови глибиною 15–20 см. Дно рову вистеляли сухою соломою, а на неї клали яблука. Кожен шар яблук перекладали соломою, зверху теж насипали шар соломи, а потім насипали шар землі. Господарські порадники стверджували, що фрукти в такому сховищі добре зберігалися навіть при сильних морозах. Втім, такий спосіб зберігання все ж був недосконалим і часом призводив до втрати врожаю.
Досить дешевими в тодішньому Станиславові були й лимони – всього 30–40 галерів за 10 шт. У кожній кав’ярні чи ресторації міста пропонували чай із лимоном, їх подавали також до коньяку. Крім того, лимони вважалися чудовим засобом для лікування головного болю та стресу. Для полегшення стану потрібно було нарізати лимон тонкими пластинками, покласти на скроні і зав’язати зверху хустиною.
Банани, натомість, були для галичан рідкісним і недешевим делікатесом, тому дозволити собі ними поласувати міг не кожен. До Галичини їх завозили з італійського міста Трієст, яке тоді належало до Австро-Угорщини. В 1913 році за 5 кг. бананів просили 9,60 корон. У вільному продажу в крамницях бананів не було, для вибагливих клієнтів їх привозили за попереднім замовленням. Так само потрібно було замовляти й кокосові горіхи, які вартували 3,60 корон за 5 кг. Їх найчастіше замовляли кондитери, які використовували ці екзотичні фрукти для випікання тортів та тістечок.
Лише у міжвоєнний період банани стали доступнішими і вже досить часто з’являлися на полицях магазинів. Тоді улюбленим десертом галичан були банани в шоколаді. Банан очищали, нарізали на невеликі шматочки і закріплювали на паличках. Потім шоколад розчиняли на водяній бані, додавши трохи масла чи ложку олії. В шоколадну масу вмочали шматочки бананів, а потім посипали їх подрібненими горіхами і клали в холодне місце, щоб шоколад застиг.
На початку ХХ століття в місцевих крамницях делікатесів продавалися також консервовані ананаси виробництва угорської фабрики Томаша Ґуровича по 2,20 корон за бляшанку. До речі, мешканці міста й самі могли зайнятися консервацією фруктів, адже реклама в міській пресі пропонувала їм придбати прилад для консервування «Weck». Його надсилали поштою з Моравії. Якщо вірити рекламі, щасливими власниками цього приладу станом на 1911 рік стали майже мільйон чоловік.
Де купити фрукти?
На початку ХХ ст. в Станиславові були визначені місця, де продавці фруктів, які прибули з інших місцевостей, могли вести торгівлю. Відповідне розпорядження видавав магістрат, а порушників, які торгували в непризначених місцях, ловили і штрафували. Продавці фруктів стояли на вул. Бельведерській поряд із друкарнею Хованця (тепер вул. Бельведерська, 8), біля «Флоріанки» (тепер вул. Грушевського, 7), на вул. Сапєжинській біля реальної школи (нині вул. Незалежності, 17) та на вул. Вірменській.
У вересні 1910 року на розі вул. Вірменської та Третього Мая (тепер вул. Грушевського) стояв селянин-бойко, який продавав фрукти і навіть потрапив у мовний скандал. Справа в тому, що він спілкувався з покупцями лише руською (тобто українською) мовою і відмовлявся відповідати покупцям будь-якою іншою. Але Станиславів тоді був багатонаціональним містом, тому така поведінка ображала деяких покупців і негативно впливала на продажі.
У Станиславові початку ХХ століття було також кілька десятків сталих яток та буд, у яких продавці фруктів збували свій товар. Судячи зі старих поштівок, такі ятки знаходилися, наприклад, на площі Франца-Йозефа (тепер Вічевий майдан). Ці малі архітектурні форми викликали велике невдоволення у містян. На їхню думку, вони суттєво псували вигляд міста і подекуди навіть заважали рухові пішоходів та екіпажів. Проте міська влада не зважала на критику, бо підприємці сплачували кошти за свої торгові місця до міського бюджету. Крім того, на вул. Галицькій знаходилася популярна крамниця пана Шмідта, де продавалися фрукти, букети та садові саджанці. Ціни тут були навіть трохи нижчі, ніж на фруктових ятках. У сезон фрукти та овочі також продавали на Тринітарській площі.
Торговці фруктами продавали виноград по 3,80 корон, персики по 4,50 корон, яблука по 3,80, сливи по 3,80, груші по 4,80. Фрукти продавалися не кілограмами, а кошиками. Один кошик зазвичай вміщав близько п’яти кілограмів фруктів. Нагадаємо, що середня зарплата у тодішньому Станиславові складала 80–120 корон у місяць. У фруктових будах часто продавали також мед і горіхи. Персики та виноград до Станиславова завозили з Угорщини та Штирії (місцевість в Австрії). На жаль, фрукти на ятках часто були неналежної якості, зокрема продавалися недозрілі плоди. За скаргами покупців міський торговий комісар конфісковував неякісні фрукти. Крім того, від продавців вимагали накривати фрукти чистою тканиною, щоб захисти їх від комах і вуличної куряви.
Абрикоси до Станиславова поставлялися з Заліщиків, де знаходилося велике садове господарство підприємця Зільбербуша. В 1902 році вони продавалися кошиками по 5 кг за 3 корони 50 галерів. Тоді популярним літнім десертом були смажені абрикоси. Свіжі плоди розділяли на половинки і клали на сковорідку, додавши трохи вершкового масла чи олії, цукор або мед. Коли плоди зарум’янилися, їх викладали на тарілочку або на скибку хліба, посипали подрібненими горіхами і їли. Підприємці замовляли у пана Зільбербуша партії фруктів по 100 кг, які доставлялися до міста колією. Ще один підприємець із Заліщиків, Бенціон Венкерт, поставляв абрикоси трохи дорожче – по 4,25 корон, але в рекламі переконував, що його продукція найвищої якості.
Фруктові пристрасті
У міжвоєнному Станиславові навколо фруктів неодноразово спалахували скандали, вони також ставали предметом махінацій та крадіжок. Так, у травні 1935 року імпорт у Польщу бананів, грейпфрутів, лимонів, апельсинів, кави та деяких інших товарів призупинили у зв’язку зі зміною ввізних мит. На цей товар також установили фіксовані ціни, які імпортери не мали права перевищувати. Всі ці складнощі спричинилися до того, що екзотичні плоди зникли на певний час із полиць магазинів. Преса охрестила такі дії влади «апельсиновою війною», адже штучно фіксовані ціни не відповідали ринковим, тож купці просто перестали возити фрукти. Тоді кілограм апельсинів коштував близько двох злотих, але після накладеного мита їхня ціна стала надто високою для багатьох покупців.
Через складнощі з імпортом апельсини намагалися вирощувати у Заліщиках, але вирощені фрукти не могли покрити наявних потреб. У 1936 році ситуація з імпортом апельсинів трохи покращилася, внаслідок чого ціни на фрукти впали. В той час суттєво активізувався імпорт фруктів із Палестини. Основними фірмами, що поставляли апельсини, були «Pardess», яка належала євреям, та арабські компанії «Omari» і «Jaffa».
У березні 1936 року преса писала про численні махінації імпортерів екзотичних фруктів. Зокрема їх звинувачували в тому, що вони за допомогою шприців висмоктували сік із лимонів і апельсинів, а потім продавали їх «порожніми». Крім того, для кращого збереження плодів використовували токсичні консерванти, які шкодили здоров’ю споживачів. Частина цих звинувачень у ході судових слухань була відкинута, зокрема слідчі просто в судовій залі намагалися добути сік із апельсина за допомогою шприца, і їм вдалося довести, що це надзвичайно складно.
У 1937 році в Станиславові прогриміла так звана «яблучна афера». Восени того року, саме в яблучний сезон, до Косова приїхав елегантний пан, який представлявся тамтешнім господарям як Юзеф Брошка, підприємець зі Станиславова, що торгував фруктами. Пан Брошка домовився з місцевим господарем Мироном Шишкою, що той поставить йому 7 тис. кг косівських яблук. Оплату за товар у розмірі 1 750 злотих «підприємець зі Станиславова» мусив здійснити відразу ж після завантаження яблук до потяга на залізничній станції Заболотів. Через кілька днів по тому Мирон Шишка привіз яблучний вантаж до Заболотова і в присутності покупця завантажив яблука до потяга, що вирушав у Станиславів. Після цього вони обидва, покупець і продавець, вирушили до вокзальної ресторації, аби провести розрахунки і заодно обмити вдалий ґешефт.
Але щойно партнери всілися за ресторанний столик і зробили замовлення, пан Брошка вибачився і повідомив, що мусить вийти… за нагальною потребою. Продавець яблук чекав-чекав його, сам випив усю горілку і з’їв закуски, аж поки до нього дійшло, що він став жертвою обману. Юзеф Брошка тим часом спокійно вийшов із ресторану, переліз через паркан, який обгороджував ресторанне подвір’я, і зник у невідомому напрямку. Ошуканий господар кинувся до поліції, яка негайно повідомила про цей випадок стражів порядку в Станиславові. За свіжими слідами станиславівські поліцейські швидко знайшли спритного шахрая і відправили його до в’язниці.
Олена БУЧИК |
