Знаєте, як розрізнити стару австрійську поштівку від міжвоєнної польської? Дуже легко! Зазвичай назва вулиці вказувалася там трьома мовами – німецькою, польською, українською. Ця листівка саме така, вийшла на початку ХХ століття – за часів Австро-Угорської імперії. На ній – вулиця Пелеша, яка нині називається Академіка Гнатюка. Туди ще не дісталися забудовники і за останні 110 років вуличка майже не змінилась.

Нас цікавить двоповерхова кам’яниця праворуч. Цікаво, що як тоді, так і зараз, вона має однаковий номер – 21. Свого часу архітектор Любомир Грицевич зробив докладний опис споруди:

«Житловий будинок початку ХХ століття, зведений у стилі функціоналістичного модерну. Цегляний, отинькований, має дев’ять вікон по фасаду. На крайніх вікнах другого поверху влаштовано балкони на металевих консолях. Огородження балконів має вигляд металевої кованої орнаментальної решітки.

Вікна першого поверху прямокутні, без обрамлень. Надвіконна частина декорована вертикальним рустом із замковим каменем, прикрашеним лев’ячою маскою…

Пам’ятка є характерним прикладом типологічного та естетичного вирішення міського житлового малоповерхового будівництва початку ХХ століття».

Сьогодні майже половина карниза обвалилась, а друга загрожує впасти. Інші зміни не такі фатальні – більшість вікон замінили на білий пластик, з фасадної стіни стирчать патрубки індивідуального опалення, а прорізані вікна нагорі свідчать про те, що на горищі хтось мешкає. Хоча є й позитивні метаморфози. Австрійська вулиця Пелеша була лиса як коліно, а ось Академіка Гнатюка – обсаджена деревами, які регулярно підстригають.

Якщо з архітектурою все більш-менш зрозуміло, то з історичною довідкою виникли неабиякі труднощі. Сказати про те, що відомостей про власників було обмаль, це взагалі не сказати нічого. Але наполегливі пошуки дали результат. У «Кур’єрі Станиславівському» за 10 жовтня 1915 року надрукували перелік будинків «пошкоджених у боях з москалями». Перед тим Станиславів кілька разів переходив із рук в руки, і міській забудові добряче дісталося. У розділі про вулицю Пелеша згадується будинок № 21: «Власність А. Тіллінгера. Дах у багатьох місцях продирявлений карабіновими кулями і уламками шрапнелі».

Та можна вважати, що Тіллінгеру пощастило. Замінити кілька пробитих листів бляхи значно простіше, аніж усувати наслідки розриву артилерийського снаряду важкого калібру.

Ще трохи світла на особу власника пролила краєзнавець Олена Бучик. У випуску «Кур’єра» за 7 квітня 1905 вона знайшла інформацію, що Арон Тіллінгер у своїй реальності при вулиці Пелеша здав у найм шість покоїв і кухню. У кімнатах мали розміститись військові канцелярії 24 полку піхоти. Сума оборудки становила 1300 корон на рік, термін оренди починався з 1 травня.

Відомо, що у Станиславові стояли два піхотни полки – 48-й інфантерії та 20-й ­крайової оборони. А ось 24 полк імені генерала інфантерії Вільгельма Рейнландера фон Фрейгера вважався коломийським, оскільки там дислокувався запасний батальйон і вербувальна команда. Може, то якась помилка газетярів?

Ні, все правильно. Виявляється, у 1903-му штаб полку та І і IV батальйони були переведені сюди з угорського Мішкольца. Однак вже у 1907 вояків перекинули до Відня. Отже, Тіллінгер не довго тішився вигідною орендою.