Середа, 29.05.2024, 04:54:57

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Січень 2024  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
1234567
891011121314
15161718192021
22232425262728
293031
 
Архів новин
Головна » 2024 » Січень » 21 » Якими друкарськими машинками користувалися у старому Станиславові
18:46:18
Якими друкарськими машинками користувалися у старому Станиславові

На початку ХХ століття у конторах станиславівських підприємців зазвичай було дуже шумно, адже там голосно цокали друкарські машинки. Переважно першою, кого бачив відвідувач, була панянка-машиністка, яка старанно друкувала ділові документи. При цьому не лише панянка, а й сама друкарська машинка була справжньою окрасою кожної солідної контори, адже її елегантний дизайн цінувався не менше, ніж технічні характеристики, пише “Західний кур’єр”.

Як з’явилися друкарські машинки

Друкарською машинкою або «машинкою для писання» називали прилад для друкування тексту шляхом відбитку літер на папері. Тексти друкувалися на папері за допомогою важелів, кожен із яких закінчувався насадкою з літерою. Між літерою та папером закладалася чорнильна стрічка. При натисканні відповідної клавіші літера відбивалася на аркуші паперу, який закріплювався за допомогою спеціального валка – тримача паперу. Після друку кожного символу рухома частина, яка називалася кареткою, зсувалася вправо, а у багатьох моделей навіть був дзвінок, який повідомляв, що до кінця рядка залишилося кілька символів.

Згадка про першу друкарську машинку належить до 1714 року, коли англійська королева Анна видала патент винахіднику Генрі Міллю, який запропонував апарат для розшифрування тексту шляхом послідовного введення символів. Детальний опис пристрою не зберігся.Наступну спробу подарувати світові пристрій для друкування тексту зробив італієць ПеллегріноТуррі у 1808 році.З 1874 року друкарська машинка американця Крістофера Шоулза почала масово випускатися під назвою «Ремінгтон №1». Попит на новинку був дуже високим, і за перші десять років було випущено понад сто тисяч моделей. Серед перших покупців «Ремінгтона» був письменник Марк Твен.Ця друкарська машинка мала лише великі літери, а замість цифр «1» і «0», потрібно було натискати літери «І» та «О».

У 1868 роціШоулз отримав патент на вдосконалену машинку. Ще близько десяти років його команді знадобилося, щоб доопрацювати винахід. Виробляти машинки для продажу виявилося дуже дорого – собівартість кожної складала близько 250 доларів. Такі високі витрати змусили Шоулза та його інвестора Джеймса Денсмора у 1873 році звернутися до компанії «Е. Ремінгтон та сини», яка займалася виробництвом вогнепальної зброї, швейних машин та фермерського обладнання.

Незабаром Шоулз продав цій компанії свою половину патенту за 12 000 доларів, а передбачливийДенсмор уклав угоду, за якою надалі отримав 1,5 мільйона доларів як патентні відрахування. Після набуття права на масовий випуск компанія внесла зміну в розкладку клавіатури, запропоновануШоулзом, помінявши місцями символ крапки та латинську літеру R. Так було винайдено знамениту QWERTY клавіатуру. Зроблено це було щоб продавці могли надрукувати слово TYPEWRITER (англ. – друкарська машинка), використовуючи символи одного рядка, і цим вразити публіку під час демонстрації товару.

Виробники запустили рекламну кампанію. Зображення «Remington №1» з’являлися у каталогах, на рекламних листівках та в газетах і журналах. Цікаво, що друкування на машинці з самого початку класифікували як жіночу працю. Друкарську машинку асоціювали з гарненькою дівчиною, яка позувала для рекламних оголошень компанії. Неофіційно прилад називали «Міс Ремінгтон».

Удосконаленням друкарського пристрою почали займатися багато винахідників, а великі компанії були зацікавлені у виробництві такого затребуваного товару. В 1890 році Франц Вагнер розробив модель, у яку вніс дві значні зміни: машиніст міг бачити шрифт, а клавіші розташовувалися на горизонтальних важелях (у моделі «Ремінгтон»клавіші розташовувалися на вертикальних важелях як шапочки на цвяхах). Право на випуск винаходу Вагнера набув фабрикант Джон Ундервуд. Підприємство Ундервуда тривалий час виготовляло чорнильні стрічки та копіювальний папір для друкарських машинок «Ремінгтон». Незабаром Ундервуд зрозумів, що втрачає прибуток і вирішив налагодити своє виробництво. Модель «Ундервуд 5», що випускалася на його фабриках, за багатьма параметрами перевершувала «Ремінгтон», і до 1915 року підприємство Ундервуда стало найбільшим і найуспішнішим у сфері випуску друкарських машинок.

Пальчиками по клавішах

На початку ХХ століття більшість жінок не працювала, а перебувала на утриманні своїх чоловіків чи батьків. Для панянок «з доброго дому» трудова діяльність узагалі не заохочувалась, але –дивна річ!– робота машиністкою друкарської машинки сприймалася суспільством цілком позитивно. Видно, дуже добре вони одне до одного пасували – чарівна панянка і елегантна друкарська машинка. Тож не дивно, що у «Кур’єрі станиславівському» час від часу публікувалися оголошення на кшталт: «Панна з освітою дев’ять класів шукає посаду друкарки і згідна на скромну винагороду».

Судячи з давньої преси, у Станиславові початку ХХ століття друкарські машинки активно використовувалися і дуже цінувалися. Ще в 1905 році в місті діяла школа друкування на машинці пана Норберта Ерліха, який також займався продажем друкарських машинок. Школа знаходилася по вул. Сапєжинській, 10 (тепер вул. Незалежності). Як обіцяла реклама, випускниці школи набирали текст у 4-5 разів швидше, ніж тривало писання того ж тексту від руки. Школа також давала ученицям можливість трохи підзаробити – вона приймала замовлення на набір текстів на машинці за помірну оплату. Тут же при школі знаходився й склад-крамниця друкарських машинок і різних витратних матеріалів та запчастин до них. Пан Ерліх був офіційним представником американської фірми «Hammond», яка виробляла друкарські машинки з 1881 року, та фірми «Monarch». «Щоразу частіше і успішніше друкарські машинки заміняють ручне письмо, – читаємо в рекламі школи за 1907 рік. – Громадськість, яка раніше не дуже їм довіряла, поступово переконалася, що друкарські машинки абсолютно необхідні у кожній конторі, банку, та офіційній інституції».

В 1909 році з дозволу цісарсько-королівського намісництва у місті по вул. Вірменській, 10 відкрилася школа стенографії і машинопису. Курс машинопису коштував тут 20 корон, а за реєстрацію додатково сплачували ще чотири корони. Заняття потрібно було відвідувати тричі на тиждень протягом трьох місяців. Слухачки курсів опановували десятипальцевий метод друкування. Крім друкарських курсів, тут пропонували ще й курси стенографії, які коштували трохи дорожче –30 корон за три місяці занять. Після закінчення курсів слухачкам видавався відповідний сертифікат. При школі машинопису пропонувалися й різноманітні курси рукоділля, а також курси німецької мови, а «паннам з доброго дому» навіть допомагали з житлом та харчуванням на час навчання.  Як з гордістю повідомляла реклама, керівницею курсів і власницею школи машинопису була внучка цісарсько-королівського радника крайового суду в Станиславові.

Отримати навички стенографії і машинопису можна було також у приватній торговій школі С. Вайнберґа, яка спочатку знаходилась по вул. Собєського, 70 (тепер вул. Січових стрільців), а пізніше винаймала приміщення при міському театрі. Школа була заснована в 1898 році і навчання в ній тривало два роки. Станом на 1906 рік у школі навчалося 26 учнів у першому класі і 18 у другому.

Продаж, ремонт і кримінал

По вул. Третього Мая, 10 (тепер вул. Грушевського) працювала майстерня Юліана Бурдона, чиє прізвище свідчить про французьке походження.Майстерня займалася ремонтом друкарських машинок, а також телефонних апаратів, грамофонів та інших приладів. Тут можна було замовити і встановлення електричного освітлення, дзвінка у помешканні та відремонтувати велосипед. Пізніше власником майстерні став такий собі Юзеф Павлик.

У давній станиславівській пресі часто зустрічається реклама друкарських машинок Nova, які «мали сильну механіку і точну клавіатуру», а також не потребували тасьми – елементу, який у тодішніх друкарських машинках найчастіше виходив з ладу і потребував заміни. Торгове представництво цієї марки знаходилося в Калуші і поширювало її продукцію на всю Галичину і Буковину. В станиславівській пресі рекламували ще й американські друкарські машинки фірми «Yost», чиє торгове представництво знаходилося у Львові. Лише в 1910-х роках у міській пресі з’являються оголошення про продаж легендарних машинок «Underwood».

Друкарські машинки дуже цінувалися і коштували недешево, проте в місті було достатньо так званих «райзендерів», тобто мандрівних торговців, які пропонували неякісні підробки під друкарські машинки відомих американських і європейських виробників. Такі машинки швидко виходили з ладу і викликали нарікання у споживачів. Врешті-решт у 1902 році уряд Австро-Угорщини, до якої тоді входила Галичина, видав нову промислову постанову, яка повністю забороняла мандрівним торговцям продавати друкарські машинки.

У серпні 1918 року в Станиславові набула широкого розголосу кримінальна історія, пов’язана з друкарськими машинками. Якийсь спритник винайшов до геніальності простий метод власного збагачення. Він завітав не куди-небудь, а просто до міського магістрату і представився як Іґнацій Томек – працівник відомої львівської фірми «Уріх», яка займалася продажем і ремонтом друкарських машинок. Фірма була дуже солідною, тому її представник відразу викликав довіру й нікому не спало на думку засумніватися, чи він справді той, за кого себе видає. Машинки у магістраті були старенькі й справді потребували ремонту та чистки, і персонал охоче погодився скористатися послугами люб’язного майстра. Певний час шахрай робив вигляд, що ремонтував машинки, а потім схопив одну, найновішу і найдорожчу, і зник. Пізніше він успішно продав її одному місцевому адвокату аж за 1700 корон. Але на цьому історія не закінчилася. Шахрай відвідав ще контори кількох заможних міських купців і втнув там такий самий фокус. Поліція розіслала за спритним злодієм пошукові листи по різних містах, але марно.

Олена БУЧИК


Переглядів: 51 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024