Станиславів (нині Івано-Франківськ) наприкінці липня 110 років тому – очима газети Kurjer Stanisławowski.
В останні дні липня 1907 року мешканцям Станиславова (тепер – Івано-Франківськ) завдавала великих клопотів банда хатніх злодіїв. Непрохані гості внадилися до будинків заможних міщан, які проводили літо поза містом. Злодюги, хоч і не здобували великих скарбів, викрадали з помешкань усе, що потрапить під руку.
«У нашому місті зафіксовано дванадцять крадіжок із проникненням до помешкань, власники яких виїхали на літній відпочинок. Поліція ретельно вистежує злочинців», - писав тоді Kurjer Stanisławowski.
Одному з таких капосників вдалося здійснити зухвалу крадіжку навіть із помешкання, в якому ночували господарі. Неочікуваний візит нічний гість зробив до помешкання пана Драчинського, мешканця вулиці Камінського (тепер – вулиця Франка).
«Злодій, розбивши шибу, дістався до кімнати, в якій спали дві особи, і взявся виносити речі. Приготував собі дуже багато, але, мабуть, був сполоханий, бо залишив на паркані викрадений одяг – забрав же велику кількість постільної білизни й інших речей, серед яких – оригінальний срібний годинник «Омега» у квадратовій оправі. Сума збитків становить 500 корон», – повідомляла газета, зауваживши, що злочин, ймовірно, скоєний професійними крадіями, які вже кілька днів поспіль промишляють в Станиславові.
До честі станиславівської поліції, затримати злодіїв вдалося доволі оперативно. Уже на початку серпня Kurjer Stanisławowski повідомив про арешт банди розбишак, які влізали через вікна до помешкань і виносили звідти одяг, білизну, біжутерію й інші речі. Злочинцями виявилися розквартировані в Станиславові військові: рядовий 24. полку Беріш Штайнгорн, обозний Теодор Безкачнюк і артилерист Давид Геллес на псевдо Фурман.
«Встановлено, що виявлені у них речі походять із крадіжок, скоєних у помешканнях інженера Драчинського, надкондуктора [начальник потягу – авт.] Рамера, помічника адвоката доктора Колєвича, капітана Павловського, м’ясника Коцка, залізничного службовця Січа, шевця Дильського, домовласниці Малгожати Махрової і різника Пєлечка», - інформувала газета.
Треба сказати, що це був не перший успіх станиславівської поліції у ті липневі дні. Трохи раніше, у вівторок, 23 липня, місцевий поліцейський агент Браєр затримав на вулиці Галицькій невідомого чоловіка, який продавав старий вживаний одяг і не міг пояснити походження свого товару. Прискіпливість детектива виявилася немарною: до рук поліції потрапила злодійська парочка аж із Варшави. Злодії, судячи з їхніх трофеїв, спеціалізувалися на ювелірних виробах.
Перед тим, як затримати підозрілого чоловіка, пильний агент Браєр зауважив, що разом із ним був його напарник, який тим часом зайшов у шинок, розташований у будинку під № 9 на вулиці Галицькій. Але коли Баєр разом із арештованим зайшов до того шинку, напарник, запідозривши щось недобре, чкурнув через задні двері. При цьому залишив на столі цілу купу золотих прикрас.
«Доставлений до поліцейської інспекції чоловік повідомив, що називається Теодор Холм і походить з Варшави, російський підданий, має 26 років і за професією оббивач меблів, що був переслідуваний царським урядом за приналежність до протиборчої партії, у зв’язку з чим утік з Королівства і 21 липня разом із своїм товаришем, таким собі Завадським перетнув кордон і прибув до Станиславова», – повідомляв Kurjer Stanisławowski.
Стосовно виявлених коштовностей Холм пояснив, що Завадський десь їх украв, але відмовився повідомляти, де саме і в кого. А краденого було чимало: 115 різних золотих колечок, 8 золотих сердечок, 9 золотих хрестиків, 8 шпильок, 30 кульчиків і ще 51 золотий предмет залишив у шинку Завадський, а 21 золотий перстень, 6 сердечок і 7 інших предметів виявили у Холма («який, безсумнівно, є досить вправним злочинцем і затаїв своє справжнє прізвище», – писав про злодія Kurjer Stanisławowski). Крадія передали до кримінального суду.
Відзначилися також люди з військової поліції – цісарсько-королівської жандармерії. У містечку Гвіздець біля Коломиї жандарми затримали студента, квартиранта місцевого ксьондза, за те, що той відправив одному з тутешніх мешканців надрукованого на машинці листа, сповненого шантажу та погроз. Студіозус, якого газета називає лише за ініціалами В.М., жадав у неназваної особи 6 тисяч корон. Їх треба було до певного часу залишити на залізничнім двірці – у печі почекальні для пасажирів, які подорожують першим класом. У разі невиконання своєї вимоги студент погрожував смертю або тяжким каліцтвом. Під листом він поставив підпис «Революційний комітет».
«Розслідування жандармерії щодо існування Революційного комітету не дало позитивного результату, ймовірно, це була звичайна спроба шантажу», – повідомляла газета.
Тим часом у Станиславові інший жандарм вчинив справжній подвиг, врятувавши іншого студента, який ледь не втопився, відпочиваючи на пляжі біля приміського села Хриплин. У той час Бистриця Надвірнянська (її ще називали Чорною або Срібною) в найпопулярнішому місці для купання (сюди зі Станиславова щодня прибували спеціальні купелеві потяги) мала глибину до 4-5 метрів. Саме в такому місці почав тонути студент на прізвище Франта.
«Ніхто з оточення не наважився поспішити на допомогу потопельнику на такій глибокій воді. Вчинив це лише Владислав Чаплинський, комендант постерунку жандармерії у Княгинині-Гірці [тепер мікрорайон Івано-Франківська – Z]. Побачивши тонучого, приплив до нього і, наражаючи своє життя на небезпеку, урятував його від певної смерті», – вихваляв мужнього жандарма Kurjer Stanisławowski.
А от врятувати ще одного потопельника, підофіцера Аша, який служив у бухгалтерії 1. лінійного корпусу артилерії, на жаль, не вдалося. Чоловіка, який спробував надати йому допомогу, Аш ледве не затягнув із собою у глибінь, але той вирвався з його цупких обіймів. Трагічна смерть підофіцера сталася на очах його нареченої, яка була з ним на пляжі. «Її розпач був великою», – зауважила газета.
Загалом кінець липня у Станиславові видався багатим на трагічні подій. Зокрема, у ті дні трапилася пожежа в обійсті на вулиці Казимирівській, 22 (нині вулиця Мазепи). Першою загорілася дерев’яна стаєнка, з якої вогонь перекинувся на такі самі прибудови та ґонтовий дах житлового будинку. Пожежу гасили впродовж двох годин, керував діями пожежної охорони віце-бурмістр Фідлер. Вогонь знищив усі дерев’яні конструкції, але, на щастя, майно було застраховане на 14 тисяч корон у Краківському асекураційному товаристві.
Нещасний випадок стався і в славетному пасажі Гартенберґів. Шестирічну дитину привалило недбало складеними під стінами віконницями та дверними рамами. Зачепивши стос того, як зауважив Kurjer Stanisławowski, «барахла», донька власника шинку пана Пістрайха була тяжко травмована в голову. За інформацією газети, закривавлену дівчинку віднесли додому, життя її було під великою загрозою. «Якийсь фатум навис над недавно збудованим пасажем Гартенберґів. Його вже охоплювала пожежа, двоє людей під час будівництва скалічилися, а в неділю 6-річна дитятко знайшло в пасажі своє нещастя», - бідкався Kurjer Stanisławowski.
Ще одна трагічна пригода траплялися з лісничим Хшонщем під час літнього відпочинку у Карпатах. Разом із групою роверистів він вирушив через Яблуницький перевал до закарпатського містечка Керешмезе (нині Ясіня). На дуже похилому серпантині, який зазвичай проїжджають, пригальмовуючи або ведучи велосипед пішки, Хшонщ, який щойно навчився їздити і мав ровер старої системи (без гальм), полетів на одному з поворотів сторчма і приземлився аж на наступному закруті дороги. Покаліченого чоловіка з переломами хребта та ключиці доставили до лікарні у Станиславові, але стан його лікарі оцінювали як критичний.
До речі, того літа у пансіонатах Яремчі, Татарова та Ворохти нарікали на замалу кількість літників. Kurjer Stanisławowski припустив, що причиною відсутності туристів була надзвичайно холодна (як на кінець липня) погода в Карпатах. У Надвірній і в Чернівцях, за даними газети, у ті дні взагалі падав сніг. «З Надвірної нам повідомляють, що в тамтешніх горах минулого тижня випав сніг, внаслідок чого температура різко понизилася. В Чернівцях на днях при прегарній погоді чотири хвилини падав сніг, який тут же топився», - засвідчили газетярі.
Поки ж власники карпатських пансіонів чекали на гостей, селяни, наймити пана Гальперна у Станиславівському повіті, почали боротьбу за право на достойний заробок. Як повідомляв Kurjer Stanisławowski, у ті дні на страйк вийшли близько 700 робітників, а головний осередок бунтарів був у селі Тисменичани (тепер – Надвірнянського району). Вимоги страйкарів стосувалися їхньої винагороди за працю: селяни хотіли працювати за кожен 10-й сніп, а не за 11-й, отримувати у півтори рази більше кукурудзяного борошна, жита та квасолі, а також цілу топку солі замість половини.
Богдан Скаврон |
