Уже 20 років директор Гвіздецької школи мистецтв Ігор Довганюк намагається врятувати унікальну пам’ятку архітектури державного значення – костел монастиря Бернардинів Непорочного Зачаття Найсвятішої Діви Марії у Гвіздці. Місце намолене – лише диво та вищі сили допомогли будівлі простояти без ремонту 300 років. І хоча костелом та монастирем мала б опікуватися держава, жодної копійки на реконструкцію і ремонт за весь час не надійшло. Наразі тут міститься Гвіздецька школа мистецтв – викладачі власними зусиллями, засукавши рукави, побілили стіни, поставили підлогу тощо. Ігор Довганюк каже, що збереження будівлі – практично справа всього його життя. Розчарувавшись у обіцянках, пан Ігор звернувся у громадську приймальню депутата обласної ради Богдана Гдичинського. Має на меті разом з молодіжним благодійним фондом «Заради добра», який створений з ініціативи Богдана Петровича, відкрити фонд порятунку пам’ятки.
Від XVI століття до теперішнього часу У відомостях, поданих від 1615 по 1623 роки, згадується, що костел був знищений татарами. Парафія у Гвіздці заново була відновлена 1710 року. Наступним фундатором костелу був князь Міхал Пузина, який заснував у Гвіздці дерев’яну резиденцію-кляштор бернардинів. Від XVIІІ століття і до кінця ІІ світової війни у кляшторі проживали монахині. Обширна територія парафії потребувала будівництва костелів і капличок. Після спровадження бернардинів до Гвіздця в 1715 році Міхал Пузина збудував у Гвіздці дерев’яний костел. Скарбек виразив остаточну згоду на поселення бернардинів у Гвіздці. Фундатор зобов’язався побудувати власним коштом костел і кляштор для 12 законників, захристію та бібліотеку і виділити відповідну площу на город для монастиря. Уже 1725 року костел був діючим. В 1728 році згорів дерев’яний костел з кляштором. Після поновлення дерев’яної резиденції для декількох законників розпочато будову нового костелу. Будова, якою керував гваріан о. Яблоновський, йшла доволі швидко. Процес побудови кляштору тривав ще багато років. В 1742 році збудовано амвон за рахунок фонду доброчинниці Теклі Бєльської і позолочено стараннями Юзефа і Маріанни з Каліновських-Понінських. Згодом зроблений вівтар святої Анни, поставлено статую святого Яна з Дуклі, виготовлено сповідальниці. 1889 року костел освятили, і тут відправлялися літургії. До 1892 року виконані уже нові вівтарі. В головному вівтарі були різьблені фігури святих, а саме: св. Францішека, св. Міхала, св. Клари, св. Антонія. Там же містився образ Найсвятішого Серця Ісуса. В 1896 році Олександр Жебровський, майстер зі Львова, закінчив новий орган. В час воєнний, в 1916 році, знову були пошкоджені дахи і вежі костела. Відбудовано їх аж в 1919-1922 роках, в костелі розмістили склад з цементом, а потім із зерном. У кляшторі спочатку містилася лікарня, а згодом – музична школа і бібліотека. Потім замість бібліотеки – духовне училище. На будівлі знаходиться унікальний в Україні сонячний годинник Ігор Михайлович погодився провести нам екскурсію – на перших двох поверхах знаходяться класи. Загалом їх майже 25, і в кожному колись містилася келія монахів. Про це нагадують ніші у стінах і своєрідна архітектура. Однак висота костелу сягає висоти понад 35 метрів, а це приблизно 14 поверхів. Звісно, на звичайному огляді ми не зупинилися і вирішили піднятися до самого шпилю. Дорога доволі екстремальна: спочатку драбиною вилазимо на горище, а далі розпочинаються круті, вузькі та звивисті сходи. Місця розвернутися практично немає – вміщається одна нога. Здається, що коридорчик ніколи не закінчиться, однак нарешті добираємося до місця, де розпочинається покриття бляхою. Звідси відкривається доволі захоплююча панорама. Оригінальним є і дворик, який розташований практично в середині між костелом і монастирем. Здається, ніби потрапляєш у стародавні часи. Не дивно, що тут залюбки фотографуються молодята. Та напевне, найбільшою гордістю є сонячний годинник – такий є лише в Чернівцях і у Гвіздці. Виявили його недавно, однак Ігор Довганюк переконаний – випадковостей не буває. – Ми побачили якусь червону мітку на стіні будівлі і вирішили подивитися, що там таке, – каже Ігор Михайлович. – Майстри почали знімати верхній шар і відкрили для себе сонячний годинник. В цей самий час знайшли камін усередині приміщення, який ми своїми зусиллями відновили. Годинником зацікавився професор Львівської політехніки, наразі намагаємося його відновити, вже готові ескізи. Ігор Довганюк вважає, що тільки масштабне привернення уваги до проблеми може зберегти пам’ятку. Так, кошти потрібні чималі, тому фонд порятунку робитимуть якщо не міжнародним, то всеукраїнським. Назва символічна – «Дзвін». В першу чергу цей дзвін має розбудити свідомість жителів села, які не дуже розуміють важливість збереження пам’ятки. По-друге – це дзвін, який закликає всю громадськість до дій. Ну і «Дзвін» хоча б тому, що на дзвіниці немає одного дзвона – залишився лише один. Ігор Довганюк переконаний: споруда ще не все про себе сказала. Ще прийде її час, коли почнуть відкриватися одна за однією таємниці… Запрошуємо всіх небайдужих доєднатися до збереження пам’ятки. Не будьте байдужими! Оксана Романенчук, Коломийські Вісти Новини Коломиї Андрій Волощук, директор молодіжного благодійного фонду «Заради добра» Новини Коломиї |
