Культ Богоматері започатковується в Русі-Україні з прийняттям християнства в 988 р. за князювання Володимира Великого. Дослідник чудотворних ікон отець Николай Вояковський пише: «Пресвята Богородиця виявила над нашим народом свою опіку в такий спосіб, що в різних місцях на наших землях Вона об’являла чудотворну поміч у різних іконах, і таким чином творила по всьому краю не тільки твердині віри, але водночас чудотворні ікони Божої Матері ставали вогнищами милосердя й любові Божої». Всього мистецтвознавці нараховують щонайменше 350 чудотворних українських ікон, які мали загальнонаціональне, регіональне і суто місцеве значення. Такої ласки від Небесної Цариці не удостоївся жоден інший народ у світі. Про чудотворні ікони розповідають давньоруські літописи. За свідченнями очевидців, ікона Богородиці з літописного Звенигорода врятувала у 1235 р. місто від облоги чернігівського князя Михайла. «І город вони хотіли взяти, але не взяли, бо була свята Богородиця в нім, чудотворна ікона». ХІІІ ст. принесло нашій Батьківщині нечувані страждання, які спричинилися до бездержавного періоду в нашій історії. Лишившись один на один супроти займанщини, український народ бачив тільки в Пресвятій Марії свою єдину захисницю та опікунку. Тому не дивно, що вороги виривали з душі народу його серце – віру в Богородицю. Ще в середині ХІІ ст. із заміської резиденції київських князів у Вишгороді було викрадено і вивезено до Володимира на Клязьмі чудотворний образ. Вишгородська ікона уславила себе і з новим іменем — Володимирська. Наприкінці ХІV ст. намісник угорського короля в Галичині Володислав Опольський вивіз з Белза чудотворну ікону до польського міста Ченстохова. У монастирському костелі своїми чудодіяннями Ченстоховська ікона удостоїлася почесного звання «Королева Польщі». Повною завісою таємничості закрита Галицька чудотворна ікона. Відомо, що одну з копій Влахернської Одигітрії привезла з Константинополя до Києва дружина Володимира Великого, княгиня Ганна. За часів володарювання Ярослава Осмомисла (1153-1187) її було перенесено до Галича. З метою вберегти від наруги, Данило Галицький вивіз її до Львова. За історичною версією ікона була подарована королем своїй невістці, дружині сина Лева, Констанції, дочці угорського короля Бели ІV, і поміщена в новозбудованому храмі Йоана Христителя католицького обряду у Львові, в якому службу відправляли монахи-домініканці. Згодом її було перенесено до Домініканського собору. Про чудеса, вчинені іконою, свідчить корона типу «Квітка лілії» на голові Домініканської ікони. У 1945 р. паладіум короля Данила вивезли зі Львова до Польщі, тепер чудотворний образ зберігається в костелі святого Миколая в Гданську. На щастя, про всі ці ікони з княжої доби ми маємо достатньо документального матеріалу, і що найголовніше, вони пережили всі лихоліття і дійшли до нашого часу. Адже багато чудотворних ікон вважалися навіки втраченими. Так, з історією Волинської єпископської кафедри, яка була перенесена із Володимира-Волинського за князювання Мстислава Даниловича, що обрав Луцьк за резиденцію (1289 р.), пов’язана доля чудотворної ікони Волинської Богоматері. Її було відкрито на початку 60-их років минулого століття в Покровській церкві в Луцьку, а в 1962 р. ідентифіковано як цінну пам’ятку давньоруського живопису. Вона належить до найпоширенішого іконографічного типу Одигітрія, що з грецької мови перекладається як «та, що проводить в дорозі» (Богоматір тримає немовлятко на лівій руці). Наступне, просто неймовірне відкриття чудотворної ікони з теренів колишньої Галицько-Волинської держави, сталося рівно через 30 років. Про ікону «Богородиця-Дороговказання» з церкви Успіння Пресвятої Богородиці в давньоруському Дорогобужі знали давно. В історичній літературі про ікону, як про чудотворну, згадували відомі дослідники Волині Микола Теодорович і Орест Фотинський. Зокрема, вони вказують, що на старезній дошці збереглися численні цвяхи, застосовані при набитті на ікону срібних риз. Образ було виявлено у 60-их роках минулого століття відомим українським мистецтвознавцем Павлом Жолтовським в недіючій, напівзруйнованій Успенській церкві в с. Дорогобуж на Рівненщині. Науковця зацікавила давня дошка, здеформована часом, на якій ніхто не вгледів під перемальованим ликом одну з найдавніших ікон, виявлених в Україні. У 1985 р. визначний львівський реставратор Мирослав Откович вибрав її серед фондових ікон Рівненського краєзнавчого музею для здійснення негайної реставрації. Для проведення робіт із врятування ікони було створено групу дослідників, а безпосередню роботу виконала львівський художник-реставратор Надія Скрентович. Вперше відреставрована ікона була представлена для широкого огляду на виставці одного шедевру 19-20 грудня 1991 року в Львівському музеї етнографії та художнього промислу під назвою «Богородиця в духовній культурі українського народу». У серпні 1993 р. у м. Галичі відбулася Міжнародна наукова конференція «Галицько-Волинська держава», на якій мистецтвознавець Володимир Александрович виголосив доповідь «Ікона Богородиці-Одигітрії» з Успенської церкви в Дорогобужі». На основі аналогів дослідник запропонував датувати ікону візантійського походження останньою третиною ХІІІ ст. і відніс її до пам’яток елітарної культури. Ікона, що повстала у всій своїй величі і духовній красі, знаходиться сьогодні в експозиції Рівненського обласного краєзнавчого музею. Повернення чудотворного образу Холмської Матері Божої, яке сталося на межі останніх двох тисячоліть, є не тільки найбільшою мистецькою подією нашого часу, але й Божою та історичною справедливістю. Одна з найвідоміших і найшановніших ікон у християнському світі має славну і трагічну історію, сповнену таємниць і загадок. Її історична доля нерозривно пов’язана з Холмом. Родинна реліквія Данила Галицького була поміщена в храмі, спорудженому на честь Пресвятої Приснодіви Марії. Завдяки заступництву Пресвятої Богородиці Холм був врятований від Батиєвого нашестя. В 1241 р. Єпископ Холма Яків Суша в ХVІІ ст. і єпископ ХVІІІ ст. Максиміліан Рилло вказують, що при іконі було вчинено 704 чуда. Але найбільші випробовування на долю ікони випали в ХХ ст. Нагадаємо, що в її врятуванні брав участь прославлений вчений Іван Огієнко (православний Патріарх Іларіон). Восени 1996 року під зобов’язанням збереження таємниці, реставрація славного образу була довірена завідувачу реставраційної майстерні Волинського краєзнавчого музею Анатолію Квасюку. Луцький художник-реставратор здійснив науковий подвиг, бо він воскресив той образ, про який натхненно і поетично писав у ХVІІ ст. Яків Суша «Образ намальовано достойно і з великим мистецтвом. Лик Богоматері скромний і суворий, в суворості страшить, у страху до служіння Богові. На правиці Діва Благословенна несе немовля Ісуса. Материнським оком своїм прямо звернена до Божественного ока Сина: і, немов жива, дивиться не тільки в Божественне Око, але у серце Сина; кожного, хто дивиться на Неї, ранить своїм голубиним поглядом». Стилістична схожість з візантійськими іконами, збережені давньоруські золоті прикраси, виготовлені в техніці перегородчастих емалей, три кипарисові дошки, що вціліли на одежі Богородиці, – все це дало підставу датувати Холмський образ ХІ ст. Таким чином, три шедеври раннього українського іконопису суттєво збагатили світову художню культуру і показали здатність українців-християн ревно берегти свій скарб – образ Божої Матері з Її Єдинородним Сином. Ігор КОВАЛЬ, доцент кафедри релігієзнавства і теології Прикарпатського національного університету імені В. Стефаника
Наталія Духович, методист обласного державного центру туризму і краєзнавства учнівської молоді |
