Справжнім учителем може стати далеко не кожен навіть дипломований спеціаліст. Адже роль педагога в житті кожної людина справді неоціненна. Навчити, порадити, спрямувати, любити — усе це та багато іншого повинен уміти освітянин. А для цього душа його має бути щирою та відкритою, серце — великим і люблячим, розум — ясним і безмежним. А ще вчитель повинен уміти пропустити через себе кожну проблему дитини, зрозуміти її душу. Ці слова про довголітнього директора та вчителя Ямницької школи Кирила Ткачука. Кирило Якович Ткачук народився 30 травня 1888 р. в Княгинині. Батько Кирила Яків був дяком у церкві св. Покрови в Княгинині і користувався загальною повагою, мати Марія була домогосподаркою. Спочатку навчався в 6-и класній початковій школі, а в 1917 році закінчив гімназію м. Станиславова. З дитинства виростав і виховувався в патріотичній атмосфері національно свідомого родинного оточення. Розповідали, що саме Кирило на фірі вивіз з Станиславова втікача з станиславівської в’язниці, українського месника Мирослава Січинськоо в час, коли того повсюдно розшукувала австрійська поліція. По закінченні семінарії Кирило підпав під мобілізацію до австрійського війська. Протягом двох років 1917-1918 рр. воював на італійському фронті, зокрема брав участь в кровопролитній битві на р. Ізонцо. Після проголошення Західно-Української Народної Республіки він вирішує пов’язати своє життя із школою. В 1921 році закінчив 5 курсів вчительської семінарії у Станиславові, а з 1 березня 1922 року був повністю кваліфікований для навчання в школах. 
В 1922 році Кирило Ткачук розпочав свою вчительську діяльність у Ямницькій 4-и класній школі, де була гостра нестача вчителів. Вже за рік, він стає директором школи, замінивши довголітнього керівника Яна Яськіва, який вийшов на пенсію. На бричці, а пізніше, за німців і за більшовиків, на велосипеді, іноді на поїзді, кожного дня директор Ткачук добирався з Станилсавова до Ямниці. В селі користувався пошаною і любов’ю за чесну працю і патріотизм, навіть в умовах тиску з боку різних окупантів. Протягом 1923-24 рр. в Ямниці тривала відбудова школи, яка згоріла в часи Першої світової війни. К. Ткачук активно долучився до справи відновлення шкільної установи. Він та війт села Д. Ребрик замовили план-проект школи у відомого львівського архітектора Броніслава Кулаковського. Протягом цього часу К. Ткачук вирішив безліч питань пов’язаних з відбудовою школи, складанні кошторисів та інвентар’я, вів постійну переписку із позичковою скарбницею та шкільною радою Станиславова. Вже на кін. 1924 року в Ямниці була нова школа. В польський час К. Ткачук намагався будь-якою ціною не допустити ополячення дітей. Контактуючи з сільською «Просвітою» він постійно збільшував кількість уроків на українській мові. Ткачук заставляв вчителів розучувати з дітьми українських пісень та віршів, а місцевого пароха Ю. Гірняка просив навчити дітей різним молитвам. На це негативно наголосив під час чергового візиту шкільний інспектор з Станиславова Кухцак у своєму звіті за 1926 р., - «місцеві вчителі приділяють більше уваги навчанню на українській, а не на польській мові...». Окрім шкільних справ Ткачук постійно брав участь у вчительських конференціях повіту. Добре володіючи польською та німецькою мовами він часто виступав з підготовленими рефератами на історичну тематику, а також географії, мінералогії, культурі. Десятки перевірок Ямницької школи комісіями повіту, засвідчили, що найбільш успішними були четверті класи які навчав тільки Ткачук. На 1927/28 рр. К. Ткачук домагається перетворення Ямницької школи з 4-х кл. на 5-и класну, а в 1930-х роках на 7-и класну. За цей час він виводить Ямницьку школу на одну з кращих в повіті. При школі облаштовує велике поле та сад з якого безкоштовно харчувалися школярі, створює шкільну філію ощадної каси «Стефчика» для екскурсій та різних відпочинків, домагається від шкільної ради фінансування найновітніших приладь, карт, книг для ефективнішого навчання. Активно підтримував бібліотеку. На 1926 рік шкільна бібліотека нараховувала всього 20 книг, а вже в 1932 р. – 176. Саме польський період був найбільш плодотворний в діяльності директора Ткачука. В 1939 році, коли прийшла Червона Армія, більшовики встановили свої порядки. Гострі на язик ямничани, бувало іронізували з того, що директор під тиском більшовиків виступав, як атеїст, а після приходу німців відмовлявся від своїх слів. І, мабуть, тому і донині ходить між ямничанами трагічно-комічна історія. До класу заходить директор під час чергової зміни влади: прийшли більшовики. Діти, добрий день! В церкву ходити не будемо, бо Бога нема, релігії вчити не будемо, а молитва - то блуд. Через деякий час, коли прийшли німці, директор знову заходить до класу. Діти, Слава Ісусу Христу. Віднині будемо вчити релігію, молитися, ходити до церкви. Пане директор, але ж ви казали, що Бога нема. Діти, я брехав, - просто відповів Ткачук. Сьогодні, з висоти пройденого часу і пройдених подій, відчуваємо трагізм тієї ситуації, в якій знаходилось українське вчительство. Тоді, будь-яке слово сказане вчителем без санкції влади, могло коштувати йому життя. Супутницею життя і помічницею у всіх справах Кирила була його дружина, вчителька Софія Надворська. В шлюбі подружжя виховало двох доньок-близнюків Марту та Олесю. В домі Ткачуків бувало багато вчителів та відомих людей. Часто заїжджали Лесь Мартинович, Дмитро Макогон, Ірина Вільде та ін. Будучи людиною авторитетною, Ткачук за Польщі був висунутий на посла до польського сейму, але програв отцю-мітрату Роману Лободичу. Також мав можливість стати війтом Ямниці, але відмовився. 23 листопада 1945 року на відрізку дороги між Угриновом і Ямницею в районі залізничного переїзду К. Ткачук їдучи на велосипеді до Ямницької школи був збитий на смерть вантажним автомобілем. В Ямниці практично всі жителі старшого покоління ще й сьогодні теплим словом згадують свого директора, вчителя і добру людину Кирила Ткачука. Андрій СМІЖАК |
