Дзеркало" продовжує публікувати статті про технічну історію Коломиї.
Попередні матеріали опубліковані в газеті «Дзеркало краю» та на сайті у 2018 — 2019 рр.
Сьогодні піде мова про велосипеди (ровери).
У мові давніх галичан не було слова «велосипед», а лише «ровер» чи «ровар», рідше «біцикль», «двоколесо», а на велосипедиста казали «роверист», «біцикліст». Слово походить від однойменної відомої британської компанії «Rover» (1887 — 2005), яка від 1886 р. почала масово продукувати ровери. Очевидно, в Галичині завдяки торгівцям-гебреям вони з’явилися вже у 1890-і.
Оскільки в той період тут існувала Австро-Угорська імперія, то всі назви частин велосипеда були переважно німецькі або ж польські, і лише деякі — українські: керовниця — кермо; гамулець — гальмо, падела — педалі; зіц — сідало; ланц — ланцюг, шприхи — спиці, кишка — камера, плащ, помпка, вужик. Ну й колесо, як і у возі, залишалося колесом.
Провідна українська газета Галичини «Діло» 28 квітня 1900 р. вмістила оголошення львівського продавця Ф. Розенмана, який пропонував «Найліпші ровери!» — різноманітні європейські моделі велосипедів 1900 р. виробництва. Отже, в Галичині вже в той час була можливість купити цей легкий вид транспорту.
У календарі «Запорожець» на 1912 р. (Коломия, 1911) читаємо оголошення про те, що механік Генрик Ґерстенгабер, майстерня якого містилася на Ринку, продавав ровери і складові частини до них (шрубки, шприхи, кишки, плащі і т. д.). Він також приймав до направи ровери та випозичав їх за певну плату. Отже, велосипеди були в Коломиї уже на початку ХХ ст.
У 1930-і рр. в Коломиї популярними були німецькі марки «Durkopf» однойменної німецької фірми та «Diamond» теж однойменної німецької фірми, яка випускала велосипеди від 1885 р. А також ровера польського виробництва: «Janos», «Бренебар», «Завадський» і т. зв. «народні ровера», які виготовляли на фабриці Камішевського. Ба навіть можна було купити легкі японські велосипеди, несучі конструкції яких виготовляли з бамбука.
Ровера тоді коштували дорого. Наприклад, вищезгаданий «Janos» коштував 120 злотих (ціна молодої корівчини).
Коломийський гімназист Роман Малащук, описуючи закінчення гімназії 1931 р., згадує таке: «Була тоді така мода, що абсольвенти (випускники гімназії — прим. М. Савчука) отримували від своїх батьків капелюхи і палиці, отримали і ми. Мій батько купив мені ще й ровер за 360 злотих (очевидно — на рати (виплату - ред.), яких не вспів сплатити до своєї смерти)».
У 1937 р. учень Коломийської гімназії Євген Мельничук об’їхав своїм ровером усю Польщу.
Діти багатших містян мали дитячі роверчики або їздили на самокаті, які в Галичині називали на польський манер «гуляй-нога».
У Коломиї працювали веломайстерні. У повоєнні роки велосипедами користувалася керівники коломийських підприємств, хоча незабаром вони пересіли на автомобілі. Деякі коломийські організації у 1970-і давали працівникам велосипеди для швидшого виконання різних завдань. Особливо це стосувалося комунальної служби. Роверами також користувалися листоноші.
У радянський період популярними були марки велосипедів: «Україна» (Харків), «Минск» (Мінськ), «Десна» (), «Пенза» (Пенза), підліткові «Орленок» («Орлятко») та «Школьник» («Школяр»), дамські велосипеди.
Частина людей цікавилася велоспортом. Тут Коломия мала теж свої успіхи.
У Коломиї нема клубу роверистів, але якби був, то першими членами його могли б стати громадський діяч Любомир Грабець, диригент Роман Хімей, краєзнавець Василь Нагірний...
Поміж активних коломийських велосипедистів варто назвати майстра спорту з велоспорту (1990) Юрія Турянського, який свого часу велосипедом зробив, мабуть, найбільші за всю коломийську історію, велоподорожі по Криму, Кавказу, Узбекистану, Алтаю і Далекому Сході. А також підприємця Володимира Андрущенка, який провіз велосипедом свого пса Брюселя в рюкзаку і встановив рекорд України.
Микола САВЧУК | 
