"Дзеркало" продовжує публікувати статті про технічну історію Коломиї.
Сьогодні піде мова про автобуси.
Загальновідомо, що першим транспортом у нашому краї був кінний. У 1866 р. в Коломиї з’явилася залізниця, і відтепер можна було їздити швидше і на далекі відстані. Відомий коломийський друкар і видавець Михайло Білоус у статті «Поступ» згадував, що у 1870-і він виїздив з Коломиї у суботу по шабасі гебрейською будою і приїздив до Львова у п’ятницю перед шабасом. Але з відкриттям залізничного сполучення все в Коломиї змінилося і в 1890-і цю відстань додали значно швидше і легше.
Нарешті дійшла черга й до иншого виду транспорту — автобусного. У коломийській газеті «Русская Рада» читаємо, що 1911 р. в Коломиї відкрито рейс «самохода бензинового» за маршрутом Коломия — Косів — Кути, але ціна на квитки ще не була врегульована.
Ця сама газета наступного року писала, що бензиновий самохід курсує за маршрутом Коломия — Пістинь — Косів — Кути. Однак згодом через погану дорогу він їздив за маршрутом Коломия — Заболотів — Рожнів — Косів — Кути. Очевидно, це був самохід на зразок фіакра, лише запряжений не кіньми, а мотором. Таке свого роду таксі.
У 1935 р. з шести автобусних сполучень на гори були два такі: Коломия — Кути і Коломия — Космач.
А ось уривок з спогадів українського композитора й дириґента Осипа Залеського (1892 — 1984) про подорож на Гуцульщину 1938 р.: «Їду цього року в Космач. Цікавить він мене, бо там ще не був. Знаю його тільки з гарних писанок, які щорічно продають старі гуцули під церквою у Станиславові у Страсний тиждень. Їдемо з дружиною і веземо нашу восьмилітню потіху до оселі КВОМ — у Космачі.
У Станиславові прилучується нас кільканацять осіб до львівської партії таборовиків, яких ми з бідою відшукали у довгім пульманівськім возі. Провідниці нарікають, що не вважаючи на зголошення, не дістали для дітей окремих переділів і мусять тиснутися на коридорі ваґону.
Подібна історія і в Коломиї, на двірці при автобусі. Хоч автобус замовлений, не можемо дійти до порозуміння з ревізором, що не хоче згодитися, щоби в одному автобусі їхали діти з опікою і батьками, а в другому інші подорожні. Вперся чоловік, щоби діти з іншими подорожніми їхали в одному возі, а опіка й батьки в другому. Важко його переконати, що годі залишити самих дітей без опіки. Причину такого відношення пояснюємо собі тим, що ми в його очах менше вартісні громадяни, з якими не треба рахуватися. Мимоволі нагадуються мені подорожі в інших краях Европи, де на подорожнього дивляться як на клієнта залізничного підприємства та намагаються уприємнити йому подорож, тримаючись купецької засади, що «наш клієнт — наш пан». Вкінці по довших торгах розміщуємо дітей згідно з бажанням проводу і виїздимо з двірця та через славний коломийський ринок (славний тому, бо єдиний у Галичині має залізничу зупинку: Коломия-ринок) і ушкоджений міст на Пруті виїздимо на добрий гостинець що веде до Яблонова. За Яблоновом починається «автрострада першої кляси». Інжиніри, що її колись будували, певно й не припускали, що туди будуть їздити автобуси, а то були б збудували трохи ширшу та зробили б трохи менше карколомних закрутів. Але зручний шофер перемагає ці перешкоди щасливо і ми коміть головою зсуваємося в долину Космача. Хтось з подорожніх завважує злобно, що на цій дорозі міг би бути добрий перегоновий шлях для авт; мабуть кожне авто дістало би перше місце, тільки кожне в іншому зворі на дні».
У 1939 р., ще до приходу більшовиків, з Коломиї ходили автобуси на Незвисько, Городенку, Заліщики, Надвірну, Космач, Косів, Кути, Ворохту; на Жаб’є через Яблунів і Косів, на Жаб’є через Заболотів і Косів; на Косів і Снятин через Заболотів, приватний на Станиславів через Отинію. Робили 19 рейсів з Коломиї і 19 рейсів на Коломию.
Міська управа мала в своєму розпорядженні до десятка державних автобусів марки «Заурер», які підпорядковувалися Польскій колії панствовій (PKP) і стояли в гаражах вагонного депо.
Місцем стоянки автобусів у 1930-і була нинішня площа Т. Шевченка, що навпроти ратуші та площа перед залізничним вокзалом, а перша автобусна станція містилася на площі, де донедавна був завод ПРУТ, навпроти актового залу першої школи, на вул. Гетьмана Івана Мазепи.
Маємо також інформацію, що в Станиславівському воєводстві у 1928 р. працювало 70 водіїв, а в 1931 р. — 442. У 1938 р. зареєстровано 495 транспортних засобів, і хоч автобусів не було аж багато, однак в дорожньо-транспортних пригодах загинуло 14 осіб.
З тогочасної преси довідуємося, що 1933 р. під час зимових змагань, коли через наші околиці проїжджало багато автомобілістів-учасників марафону Бухарест — Монте-Карло, неуважний польський шофер Збіґнєв Ґорґон заїхав у віз коломийського гебрея Мозеса Шаллера, поранивши коня і розбивши на друзки віз. Того самого року водій коломийського автобуса №60488 Г. Кох (власник К. Лінден) заїхав у с. Нижньому Вербіжі в рів, внаслідок чого три пасажири отримали легкі тілесні травми.
Друга світова війна внесла свої жорстокі корективи в життя, в т. ч. й транспортне. Однак у серпні 1942 р. відновлено автобусний рейс «Коломия — Косів».
У 1948 р. почав відроджуватися автопарк, у 1950 р. автотранспортна контора (АТК) отримала два державні автобуси: один робив рейси на Яблунів, Печеніжин, Косів, Городенку, Заболотів, Делятин, а в неділю — на Чернівці, другий
їздив щоденно до Кутів через Снятин, а вертався через Яблунів.
Курсували тоді невеликі КАВЗики й ПАЗики, а також більші й довші ЛАЗи.
Автобусний парк зростав: у 1954 р. АТК мала до 10 автобусів, у 1960 р. — 75, у 1991 р. — 272. Згодом АТК перетворено на АТП-08033, а потім на АТП 12639.
У 1951 р. започатковано міські маршрути, їздив рейс «Вокзал — центр». У 1991 р. вже діяло 14 міських маршрутів, а також 18 спеціальних маршрутів для перевезення працівників підприємств. Того року на міських маршрутах виконували 690 рейсів, на приміських — 800, на міжміських — 91 рейс — загалом обслуговували 207 населених пунктів. За рік коломийські автобуси перевозили 26, 4 млн. пасажирів.
У часи Незалежності змінилося багато що в автоперевезеннях. Зокрема, конкуренцію громіздким автобусам склали буси, які тепер возять пасажирів в найвіддаленіші сільські кутки, а також по місту. Правда, вони і суто пасажирські, і переобладнані з вантажних на пасажирські. На автолінії вийшли комфортні європейські автобуси, які ані в СРСР, ані в Україні так і не могли сконструювати наші інженери. Відкрито міжнародні маршрути, і тепер пасажирів з Коломиї везуть до Польщі, Чехії, ба навіть до Італії.
Микола САВЧУК |
