Ще на початку ХХ століття преса зазначала, що кам’яниці Станиславова нерідко бували зовні гарними, а всередині занедбаними і захаращеними.

Передні фасади були гарно пофарбовані, а з боку подвір’я – брудні й непривабливі. Парадна брама лакована й чиста, а двері на задній двір – обдерті, неначе в хліві. Вікна, що виходили на центральний фасад, чисті й прикрашені квітами, а на сходових клітках потріскані й у павутинні. Внутрішні подвір’я були або взагалі не бруковані, або бруковані дуже погано, підвали захаращені різним непотребом, пише Західний кур’єр.

Судячи з повідомлення газети «Слово» за 1936 рік, у міжвоєнний період в міських кам’яницях мало що змінилося на краще. Ввечері, 21 вересня того року в кам’яниці по вул. Галицькій, 64 виразно відчувався запах, що нагадував газ. На місце відразу ж прибув директор міської газовні пан Брейнер разом з інженером і монтером. Газовики ретельно обстежили територію, але жодних витоків газу зафіксовано не було.

Мешканців будинку попросили на певний час залишити свої квартири. І тут хтось згадав про підвал. В ньому зберігалися сільськогосподарські добрива, які через вологу вже почали псуватися. Саме вони й стали джерелом неприємного запаху, який так сполошив мешканців та газовиків. Газета зазначає, що в підвалах міських кам’яниць зберігалися також гнилі огірки й капуста, зіпсуті курячі яйця, а запах інколи був таким сильним, що досягав навіть верхніх поверхів. Проте мешканці, які винаймали в цих будинках квартири, мало що могли зробити з цим неподобством.

Підготувала Олена БУЧИК