У багатьох із нас є теплі спогади про шкільні роки, зокрема про ігри з товаришами та смаколики зі шкільного буфету, які ми пам’ятаємо ще довго після закінчення школи.

Оксана Лемеха-Луцька, вихованка станиславівської жіночої гімназії у 1920-х роках, також згадує, як розважалися її подруги у ті роки та чим тамували голод між гімназійними заняттями, пише Західний кур’єр:

«Входимо в браму нашої школи. Праворуч ведуть широкі дерев’яні, скрипливі сходи, по яких поспішно збігають першокласниці і другокласниці в гранатових (темно-синіх – О.Б.) фалдованих «мундурках», із чорною кокардою на грудях. За ними поважно сходять учениці старших кляс, які мають завжди багато що розказати одна одній під час шкільних перерв. Усі сходять на подвір’я. Учениці нижчих кляс заводять ігри: «хованку» та особливо люблену гру в «закрутаса».

Полягала вона в тому, що кільканадцять дівчат, міцно тримаючись за руки, творили ланцюг, яким керувала найміцніша учениця, закручуючи цим живим ланцюгом у різні боки, неначе линвою, а на кінці тієї живої линви, немов на хвості, цупко обома руками трималася «жертва», якою закручували з усією силою на всі боки та шпурляли в шалених «закрутасах». Кінчалися звичайно ті «закрутаси» розбитим носом, подряпаними колінами та подертими панчохами, але все одно кандидаток до цієї гри ніколи не бракувало.

Осолоджували ми собі ті всі подряпини шоколадними «бомбами» зі шкільної кооперативи, що приміщувалася на першім поверсі. Під час шкільних перерв черга за «бомбами» була завжди велика. Але ж бо і «бомби» ті були не абиякі – ромові, кокосові, цитринові – та як смакували! Шукала я в пізніших роках життя за такими солодкими «бомбами», щоб своїм дітям дати посмакувати, але дарма, такого унікального смаку шоколадних «бомб», які ми купували в шкільній крамниці, не знаходила я і в найкращих цукернях під час моєї життєвої мандрівки».

Підготувала Олена БУЧИК