У сучасному Івано-Франківську більшість крамниць працює й у вихідні, проте в ХІХ столітті з покупками у вікенд було значно складніше.

З 1885 року в Галичині діяла заборона працювати в неділю, а власники крамниць, серед яких було багато євреїв, зачиняли свої заклади ще й у суботу. Дозволялося працювати у неділю лише кондитерам, пекарям, продавцям молочної продукції, ресторанам і кав’ярням, а також візникам і конторам, що надавали похоронні послуги.

За порушення цього правила, тобто роботу у неділю, власник закладу чи підприємства мусив сплачувати штраф. Проте ця постанова викликала активні протести з боку різноманітних підприємців. Так, професійна спілка кравців висловила протест, мотивуючи його тим, що кравці інколи мають термінові замовлення, наприклад, на пошиття одягу для поховання, що не терпить зволікання.

До протесту приєдналися й інші підприємці, зокрема перукарі. Однак суттєві зміни до «недільної» постанови внесли тільки у 1895 році. Нова постанова зокрема дозволяла роботу в неділю продавцям м’яса і м’ясних виробів, а також робила виняток для підприємців-юдеїв. Їм дозволялося працювати в неділю за умови, що вони зачиняли свій заклад щосуботи і цього дня робили вихідний для своїх працівників.

У місцевостях, де було багато туристів, робота крамниць у неділю теж дозволялася, але працювати можна було лише з сьомої години ранку до шостої години вечора. І, звісно, всім крамницям дозволялося працювати у так звану «золоту неділю», тобто останню неділю перед Різдвом. Проте й тоді крамниці могли бути відчинені з восьмої ранку до шостої вечора.

Підготувала Олена БУЧИК