Станиславівські театрали початку ХХ століття зазвичай поводилися під час вистав емоційно  – активно аплодували і висловлювали свій захват голосними вигуками. Проте всьому є свої межі, і деякі відвідувачі справді порушували громадський порядок. 

Газета «Кур’єр станиславівський» у квітні 1902 року вимагала вплинути на тих глядачів, які поводилися у театрі невідповідно, пише Західний кур’єр:

«На гальорці під час театральних вистав часто можна чути гучні сварки і верески, які жодним чином не пов’язані з виставою, що демонструється на сцені. Нагадаємо, що поліція повинна слідкувати за дотриманням у театрі належного порядку. Про лад у театрі має також дбати кожен, кому не бракує інтелігенції, і надмірно розвеселених глядачів варто закликати до спокою, а тих, які поводяться буйно, – віддавати в руки поліції».

Для підтримання порядку під час вистав той же часопис запропонував також запровадити у театрі електричні дзвінки. Їх варто було розмістити у вестибюлі та ресторані театру, і вони мали би з’єднуватися зі сценою як у всіх європейських театрах.

Таке нововведення було справді необхідним, бо деякі театрали не виходили з зали під час антракту, бо боялися пропустити початок другого акту, а ті, хто виходив, нерідко поверталися у залу зі значним запізненням.

Ще один захід для підтримання порядку під час вистав був пов’язаний з освітленням. На початку ХХ століття у станиславівському театрі вже було газове освітлення, але під час вистав у залі все одно запалювали свічки, щоб у разі раптових проблем з освітленням не запанувала темрява і не налякала глядачів.

Підготувала Олена БУЧИК