Понеділок, 20.05.2024, 23:14:07

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Березень 2023  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031
 
Архів новин
Головна » 2023 » Березень » 26 » Коломийський декан і парох о. Олександр Русин: до 155-річчя від дня народження
21:06:31
Коломийський декан і парох о. Олександр Русин: до 155-річчя від дня народження

У вирі подій першої половини ХХ сторіччя, коли в Галичині за 50 років змінили одна одну п’ять держав з різними ідеологіями, коли одні коломияни гинули через свою національність, інші – в боротьбі за свободу, а ще інші каралися за авторитет та освіченість, коли сусіди опинялися в складі різних армій, а близькі люди втрачали довір’я один до одного – єдине, що підтримувало, залишаючись незмінним, – це віра. Уособленням такої постійності, надійності і віри була для коломиян-українців постать пароха, декана о. Олександра Русина. Впродовж 48 років очолюючи Коломийський деканат і 35 – парафію, завжди залишався зі своїми парафіянами – і в періоди піднесення, і в часи непевності й безнадії. Високого, впевненого і завжди спокійного, його з легкістю впізнаємо на численних світлинах з діяльності коломийської української громади. З нагоди 155-річчя від дня народження ще раз згадаємо сповнене жертовності й невтомної праці життя священника й громадського діяча о. Олександра Русина, скориставшись статтею кандидата історичних наук, завідувача кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Івано-Франківської академії Івана Золотоустого Руслана Делятинського і власними дослідженнями.

Народився Олександр 25 березня 1868 року в Косові в родині судового ад’юнкта Антона Русина та Северини Яворської. Згодом батька призначено на посаду судді повітового суду в Печеніжині, де й зростав майбутній коломийський парох під опікою строгого батька і надзвичайно працьовитої й релігійної матері. Початкову освіту отримав вдома від приватних учителів-гімназистів, потім навчався в Коломийській цісарсько-королівській вищій гімназії з польською мовою викладання (української класи відкрито лише в 1892 р.), яку закінчив у непростий для себе рік – 1886-й, коли помер його батько. Та все ж, продовжив освіту і вже з 1 вересня розпочав богословські студії у Львівському університеті як студент Львівської духовної семінарії. Одночасно відвідував лекції української мови та літератури професора доктора Омеляна Огоновського на філософському факультеті, брав активну участь в громадському житті студентської молоді: був членом «Академічного Братства» (голова Євген Петрушевич), літературно-наукового гуртка, який згодом очолив. У своєрідному протистоянні народовців і москвофілів, яке панувало тоді в семінарії, Олександр Русин був завзятим прихильником перших, тож уже відтоді стояв на позиціях українського патріотизму.

 

Закінчивши студії, отримав право на душпастирську посаду після освячення відповідно до рішення Галицького Намісництва від 24 серпня 1890 року. На початку наступного року одружився з 18-літньою Алиною, донькою пароха Обертина о. Михайла Левицького. Запис про оголошення оповідей наречених в лютому цього року є в метричній книзі церкви св. Архистратига Михаїла, оскільки Олександр мешкав тоді в Коломиї на Надвірнянському передмісті № 402. А вже 23 квітня 1891 року о. Русин отримав ієрейські свячення з рук першого Станіславівського єпископа Юліана Пелеша й 18 червня розпочав душпастирське служіння як сотрудник в Обертині, помічник тестя о. Михайла, та як катехит 4-класової місцевої школи. Через два роки молодого священника призначено катехитом в Коломию, де він навчав релігії у державній гімназії та чотирикласових чоловічих школах. У травні 1894 року склав конкурсний іспит з богословських дисциплін, що давав право на отримання парафії.

Наступного року в березні о. Олександр став парохом в с. Корничі (з прилученням с. Королівки) Коломийського деканату, де впродовж п’ятнадцяти років не лише ревно виконував душпастирські обов’язки, розбудовував церковне життя, а й проводив активну громадську, культурно-просвітницьку та господарську працю. Передусім великою його заслугою є розширення сільської церкви св. Миколая, заснування трьох церковних братств, катехізація школярів, яких намагався ще й заохотити до навчання в гімназії. З ініціативи пароха засновано дві читальні товариства «Просвіта» – в Корничі під проводом самого о. О. Русина, й у Королівці; збудовано нову школу, облаштовано дороги. Зорганізував він і громадське зерносховище (шпихлір), крамницю, «Християнську гостинницю» в Корничі, «Касу Стефчика» (сільська ощадно-кредитна спілка), якою сам керував, та «Християнську гостинницю» в Королівці.

У вітальному слові з нагоди 70-ліття о. О. Русина коломийський суддя Василь Оробець, підсумовуючи його служіння на парафії в Корничі, сказав: «Повний енергії провадить своїх парохіян на славу і примір другим селам, ділить з селом долю і недолю в часі війни, не опускаючи парохії мимо близькости фронту – звязь між парохом, а селом так дуже затіснилася, що коли відходив на нову парохію до Коломиї – ціле село облягло приходство, щоби з ним попрощатись і «пращали ми нашого Отця духовного зі слезами в очах» – як се сказав один парохіянин, свідок єго праці».

Під час своєї душпастирської праці в Корничі долучався й до діяльності української громади в Коломиї – 1898 року в числі представників передової української інтелігенції міста став членом першої Управи товариства «Український Народний дім», збирав датки серед своїх парафіян – маленькі «цеголки», з яких виріс величний осередок українського культурно-освітнього життя цілого Покуття. Під час його будівництва о. Русин навіть інколи пішки з Корнича ходив на засідання управи. Разом з К. Кульчицьким заснував у Коломиї товариство «Родина», долучився й до створення «Жіночого кружка», ставши його «надзвичайним» членом.

 

Такою своєю щирою працею о. О. Русин заслужив пошану й авторитет в усій Коломийщині. Тож у 1907 році владика Григорій Хомишин призначив його спочатку адміністратором Коломийського деканату, а через рік – деканом. В грудні 1907 р. іменував його ще й радником єпископської консисторії з крилошанськими відзнаками. Тривалий час о. О. Русин був віце-маршалком (заступником голови) Коломийської повітової ради, а з проголошенням ЗУНР, на пропозицію голови Окружної Національної Ради (ОНР) В. Гвоздовича, окружного коменданта Т. Примака та повітового старости І. Стрийського, став її головою. Увійшов також до складу ОНР, таким чином активно долучився до становлення Української державності.

14 вересня 1920 року о. Олександр отримав призначення на парафію до Коломиї в непростий для коломиян час втрати державності, розбитих надій, утвердження нової влади, а ще й кількарічної відсутності пароха, адже після відходу о. Миколи Семеніва (москвофіла), парафія мала лише завідувачів-адміністраторів, людей молодих без життєвого досвіду. Тож новопризначений парох з властивими йому енергією та запалом взявся за вирішення духовних, суспільно-політичних, культурно-просвітницьких, благодійних та господарських справ. Щодо останніх, то за роки свого служіння в Коломиї він зробив дуже багато для впорядкування церкви св. Архистратига Михаїла, що відзначив у вітальній промові В. Оробець: здійснив ремонт фасаду, реставрацію настінних розписів інтер’єру, іконостасу, середньої копули (купола); 1934 р. церква була електрифікована; завдяки зусиллям о. Русина 1937 р. встановлено в церкві нову підлогу вартістю 5650 зл., замінено також підлогу в пресвітерії й «прорізано» там два вікна, в 1936 році облаштовано друге захрестя для Братства з богослужебним престолом; закуплено до церкви чотири дзвони на суму 1086 американських доларів, встановлено навколо церкви нову огорожу. Робилося все за добровільні пожертви, ніяких додаткових фінансових навантажень на парафіян не накладали й це також безумовна заслуга невтомного о. Олександра. У 1931 – 1932 роках під керівництвом о. О. Русина біля церкви збудовано домик з каплицею, помешканням для сотрудників і крамничками. Ще раніше – впродовж 1927 – 1930 років – на вулиці Мнихівка (тепер – Довбуша) під керівництвом о. О. Русина споруджено двоповерхову кам’яницю для захоронки для дітей-сиріт (дитячий садок) за кошти трьох жертводавців (т. зв. побожні записи), а саме: Лукашевича, родини Вербових та особи, що побажала залишитися невідомою, а також за кошти від продажу «грунтів» і датків парафіян. Дбав парох і про інше церковне майно, щоб якнайоптимальніше використовувати його для потреб української громади міста й повіту, зокрема відремонтував будинок сотрудників на вулиці Красінського (тепер – Вічевий Майдан), де розмістилися за мінімальну плату, а то й безкоштовно українські установи та товариства – Амбулаторія для бідних, Союз Українок, «Сокіл» та читальня ім. Г. Сковороди. Дім на вул. Шевченка, 5, відреставрувавши, о. О. Русин надав читальні ім. М. Шашкевича, читальні товариства «Скала», розташувалися там і товариство «Зоря» й міщанська каса. Велику справу зробив о. Олександр і для збереження маєтку «Коблянщина».

Цю ділянку біля сучасної лікарні коломийський парох о. Іоанн Коблянський (1818 – 1901) заповідав Братству св. Архистратига Михаїла, але в результаті ліквідації Братства о. Миколою Семенівим (за його висловом, товариство «марнотратило» церковне майно) «Коблянщина» мало не була втрачена. Отець Олександр тривалий час «виборював» її й, відновивши 1921 року діяльність Братства, аж 1936 р. остаточно затвердив його власником ділянки. Маєток «Коблянщина» Братство надавало безкоштовно Українській бурсі (гуртожиток) для хлопців.

Далі буде…

©Наукова співробітниця Музею історії міста Коломиї 

Мирослава Кочержук

 

Дзеркало Медіа


Переглядів: 73 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024