П`ятниця, 24.05.2024, 02:48:35

 
Меню сторінки
 
Анонси подій
 
Нові світлини

 
Важливі події

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання

 
Календар новин
«  Січень 2021  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
 
Архів новин
Головна » 2021 » Січень » 5 » Коробка з колоритом. 40 років тому у Франківську збудували драмтеатр
14:15:54
Коробка з колоритом. 40 років тому у Франківську збудували драмтеатр

Нині багато туристів приїжджають до Франківська спеціально, аби потрапити на вистави нашого драмтеатру. Опера жахів «Гамлет», мюзикл «Гуцулка Ксеня», драма «Солодка Даруся» давно стали культовими і придбати на них квитки буває проблематично.

Взагалі, про сам театр написано вже багато, а ось про будівлю, де він живе та працює, майже нічого. Тим більше, у грудні 2020 споруді виповнилося 40 років, пише Іван Бондарев у Репортері.

Проєкт з надлишками

Совіти плекали культуру, яка допомагала просувати ідеологію. У Станіславі вони хотіли створити одразу два театри – музичний і драматичний. Але акторів і грошей вистачило лише на один. 20 грудня 1939 року розпочав роботу Станіславський музично-драматичний театр імені Івана Франка. З приміщенням вирішили просто – міськвиконком виділив трупі будівлю колишнього польського театру імені Монюшка (теперішня філармонія).

Після війни більшовики повернулись до театрального питання. У 1946 році на сторінках «Прикарпатської правди» вийшла розлога стаття начальника обласного відділу архітектури Клочка, де він презентував проєкт реконструкції Станіслава. Передбачалось докорінно змінити площу Ринок, позносити старі кам’яниці, а на їхньому місці звести будинок міської ради, музей та оперний театр. На щастя, далі намірів справа не пішла, історичний центр вдалося відстояти.

Але проблема із театральним приміщенням нікуди не ділась. Глядацький зал старого театру налічував 550 місць, для обласного центру явно замало. Проєкт доручили архітекторам Криловій та Жижеріну. Вони задумали створити новий адміністративний центр на вулиці Радянській (Незалежності), площу Ринок уже не чіпали. Короткий опис проєкту подали у «Прикарпатській правді» за 1958 рік. Там новий театр мав стояти на площі, замикаючи вихід з вулиці Леніна (Лепкого), і тепер він був музично-драматичним, а не оперним.

«Приміщення театру проектується спорудити з цегли, облицьованої місцевим білим вапняком Доброводського родовища, цоколь буде з сірого граніту. Головний фасад матиме вигляд шестиколонного портика з лод­жією за колонами. Віконні прорізи в глибині лоджії передбачається заповнити вітражами з кольорових прозорих пластмас або кольорового скла. Тема вітражів – побут, праця і мистецтво українського народу.

Зал для глядачів розрахований на 800 місць. Він матиме партер, два яруси балконів, фойє, виставочні приміщення, вестибюль, кулуари навколо залу. Сцена передбачається механізованою, обладнаною електроапаратурою.

Будівництво театру розпоч­неться в цьому році».

Не розпочалося. Адже ще у 1955 році була прийнята постанова ЦК КПСС «Про усунення надлишків у проектуванні і будівництві». Процитуємо уривок звідти: «Нічим не виправдані баштові надбудови, численні декоративні колонади і портики, запозичені з минулого, стали масовим явищем при будівництві житлових та громадських будівель, внаслідок чого перевитрачено багато державних коштів…».

Проєкт театру визнали надто помпезним і поклали під сукно.

 

Неблагонадійний митець

У 1967 році головний архітектор Франківська Леонід Попиченко розповідав читачам газети про масштабні будови майбутнього. Тоді ще не було зрозуміло, що саме буде на площі – «ми плануємо збудувати там театр, або великий житловий будинок».

Остаточно визначились на початку сімдесятих. У тій же «Прикарпатській правді» від 19 вересня 1971 той самий Попиченко писав, що для створення архітектурного ансамблю нової площі доведеться знести «невеличку церковку» – колишню євангелістську кірху. Остаточний вигляд площі сформується після побудови готелю «Україна», встановлення пам’ятника Леніну та «закінчення будівництва музично-драматичного театру».

Отже, станом на 1971 споруд­ження драмтеатру вже почалось. У статті був ескіз майбутньої площі з театральним будинком, що нагадує теперішній.

Проєкт драмтеатру розробив київський архітектор Степан Сліпець у 1967 році. Перед тим він створив креслення театру в Сумах, за що пізніше отримав Шевченківську премію. Зрозуміло, що франківський театр не був точною копією сумського, але вони схожі. Масштаби споруди вражали – висота дорівнювала дев’ятиповерхівці, загальна площа 13 тисяч квадратів, глядацький зал на 950 місць, площа видимої частини сцени 420 квадратів, діаметр рухомого кола сцени 14 метрів, на даху вертолітний майданчик, у підвалі – велике бомбосховище.

Степан Сліпець працював у парі з художником Віктором Зарецьким, який відповідав за монументальне оздоблення театру. Архітектор Зеновій Соколовський розповідав, що спочатку художник запропонував прикрасити фасад величезним панно з обрядами слов’ян дохристиянського періо­ду. Але проєкт не пропустило партійне керівництво.

Тоді Зарецький створив нові ескізи з гуцульськими музиками, які хотів виконати із смальти, кольорового скла, керамічної плитки й золота. Мало того, художник навіть погоджувався зробити це все безкоштовно. Але начальству знов не сподобалось.

Справжня причина відмов полягала в тому, що Зарецький був чоловіком Алли Горської – відомої художниці-шестидесятниці, диси­дентки, активної діячки правозахисного руху. Її вбили у 1970 році за загадкових обставин, є аргументована версія, що до її смерті приклало руку КДБ.

Театральні світильники робили з гутного скла на єдиному в області склозаводі у селі Кутище. Фото Володимира Миговича

Мармур і дерево

Прикарпаттям тоді керував перший секретар обкому Іван Скиба. Він мав великі амбіції, хотів такий театр – щоб у Києві ахнули. А оскільки зовні будівля була типовою, то вирішили вразити інтер’єром. Роботу доручили головному архітектору області Дмитру Сосновому. Перший секретар дав йому карт-бланш – залучати найкращих майстрів і використовувати будь-які матеріали. Але з термінами обмежив. Аби все встигнути, Сосновий взяв відпустку та усамітнився на дачі малювати ескізи.

На прикрашення театру задіяли ледь не всю область. Протягом 1979-1981 років там працювали майстри Косівського художньо-виробничого об’єднання «Гуцульщина», художники і скульптори обласного художнього фонду. Кришталеві люстри виготовляли за проєктами Зеновія Соколов­ського на склозаводі села Кутище, що на Тлумаччині.

Напередодні відкриття театру в ньому влаштували фотосесію у стилі етно. Кулуари прикрасили численними гуцульськими ліжниками

Основний задум внутрішнього оздоблення – найповніше розкрити колорит Гуцульщини. Майстри намагалися поєднати мармур стін, дерев’яні різьблені сволоки та меблі, художньо оброблений метал, ліжники й гобелени. Головною родзинкою вестибюлю стало велике керамічне панно у техніці глазурованого шамоту загальною площею 100 квадратів, де представлені сценки з побуту гуцулів і сюжети карпатських легенд. Над ним працювали Василь Вільшук, Йосип Косович і Михайло Мурафа, які й себе там увіковічнили на одному з фрагментів.

Ззовні театр теж прикрасили. На головному фасаді з каменю висікли величезне панно «Троїсті музики». У ньому вгадується сильно спрощена версія «забороненого» проєкту художника Зарецького.

Результат усім сподобався – в Україні такого ще не було. У березні 1982 року колектив митців нагородили Шевченківською премією «за використання мотивів народної творчості при створенні приміщення музично-драматичного театру імені І. Я. Франка в м. Івано-Франківську». Її розділили архітектор Дмитро Сосновий, скульптор Василь Вільшук, художник Володимир Шевчук, столяр-червонодеревник Антон Овчар, різьбяр Василь Лукашко, інженер-конструктор Леонід Сандлер.

Оздоблювальні роботи ще тривали, а театр вже приймав перших глядачів. Датою відкриття вважається 18 грудня 1980 року. Того дня для делегатів ХІХ обласної партконференції та будівельників, які споруджували новий театр, відбувся концерт. Перед глядачами співали зведений чоловічий хор у супроводі симфонічного оркестру музучилища імені Січинського, хори будівельників із Калуша, а також колгоспників Городенківського й Богородчанського районів. Далі виступили ансамбль педагогічного інституту «Росинка», юні танцюристи з Франківська й села Мишин (Коломийщина), хорова капела приміського села Радча та бандуристи Івано-Франківського будинку культури.

Наприкінці всі учасники концерту вийшли на сцену та разом заспівали тодішній шлягер «Партія – наш рульовий!». Серед хористів був і молодий інженер приладобудівного заводу, майбутній краєзнавець Михайло Головатий.

Іван Бондарев


Переглядів: 187 | Додав: Dnister









Пошук на сторінці
Статистика

Locations of visitors to this page
 
Кнопка сторінки

Івано-Франківська обласна організація НСКУ

 


Наші друзі







Відлуння віків Вишивка Оксани Чемеринської
 
©2010 - 24. 
Ідея, автор, збір і систематизація матеріалів - 
Почесний краєзнавець
України 
Андрій Чемеринський. 


Матеріали авторів розміщені виключно для популяризації та зацікавлення історією рідного краю. 
Висловлюємо подяку авторам за їхню нелегку працю! 
Через технічні можливості сторінки ми не можемо подати посилання (гіперлінк), проте вкажемо прізвище автора (або ресурс походження). 
Нашим завданням є збір масиву інформації з різних джерел - щоб зацікавлені особи мали можливість з нею працювати. Ряд інтернет - сторінок з часом втрачають свої попередні публікації, ми старатимемося їх зберегти на цьому ресурсі. 

Подання власних дописів та досліджень для розміщення на сторінці вітається.

Спілка та веб - сторінка не є власником авторських матеріалів, тільки популяризує їх для загальної обізнаності.

Офіційна позиція Спілки може бути відмінною від думки поданої в авторських матеріалах. 

Copyright MyCorp © 2024