Злочини у Станиславові траплялися регулярно. Ревниві чоловіки вбивали дружин, «ведмежатники» зламували сейфи, хитрі аферисти дурили довірливих мешканців – рідкісний випуск «Кур’єра Станиславівського» обходився без кримінальної хроніки. Найбільш резонансним злочинам присвячували окремі статті, інколи навіть з продовженням.

Але розслідуванню однієї крадіжки місцева преса присвятила цілих чотири роки! Історія мала всі атрибути детективу – поштовий диліжанс, велика сума грошей, хитромудрий план, людська жадібність і невідворотне покарання, пише Репортер.

Усе, крім грошей

На початку ХХ століття голов­на пошта Станиславова містилась у так званій «кам’яниці Бика», що відповідає сучасній адресі Бачинсь­кого, 4.

12 грудня 1906 року, приблизно о шостій вечора, звідти виїхали три поштових вози – два маленьких і один великий. В останньому був невеличкий полотняний мішечок із векселями, цінними паперами та готівкою, загалом – на 54 612 корон і 13 геллерів. Якщо згадати, що тодішня середня зарплата була 100 корон, що близько наших десяти тисяч, то загальна сума вантажу дорівнювала майже п’яти з половиною мільйонів гривень.

Підводу охороняли двоє – віз­ник Яків Павликівський і возний (щось на кшталт експедитора) Андрій Остапчук. Жоден із них не мав ключа від багажного відділення – його відкривали й зачиняли працівники центральної пошти та її філій.

Близько 18.30 віз під’їхав до відділення № 3, що на вулиці Газовій, – нині Дністровська, 2. Тамтешній працівник Ян ­Бабіїв та офіціалістка (держслужбовиця) Якубша відчинили ящик і доклали туди ще кілька мішків з кореспонденцією. Водночас до відділення під’їхала невеличка поштова двоколка, на яку теж почали завантажувати кореспонденцію. П’ять чи шість пакунків не влізло, тож Бабіїв завантажив їх у великий екіпаж і своїм ключем закрив скриньку.

Вулицями Газовою та Заболотівською (Дністровською й Василія­нок) віз Остапчука прибув до поштової філії залізничного вокзалу, звідки пакунки мали відправити вечірнім потягом. При передачі вантажу офіціаліст Лінденбаум виявив нестачу мішечка з готівкою. Підводу перетрусили згори донизу, але грошей не знайшли. Мішечок був невеличкий, його легко могли сховати під одягом. Втім, обшук Остапчука і Павликівського результатів також не дав.

Слідство зайшло в тупик

Така велика сума грошей у Станиславові зникла чи не вперше. На їхній пошук задіяли найкращі кадри: зі Львова прибули старший поштовий комісар Турнель, поліційний агент Гюнсберг і старший комісар Лисаковський, з місцевих долучили суддю Іваницького.

Першим ділом поліція за­арешту­вала усіх причетних до транспортування готівки. За ґратами опинились візники та експе­дитори усіх возів, чиновник, який видавав кошти, працівники філії на Газовій і залізничні поштарі. Тільки пан Лінденбаум, який зауважив пропажу, був поза підозрою.

У понеділок, 17 грудня, до поліції звернувся сторож ратуші Анто­ній Шкамат. У неділю ввечері на подвір’ї магістратської споруди, біля штабелю дров, він знайшов надірваний полотняний мішечок. Всередині виявились векселі та інші цінні папери, які зникли перед тим. Відтак, сума збитків зменшилася до 46 000 корон.

Замість того, аби подякувати сторожу, цього хворого 70-річного діда теж заарештували. Але допити нічого не дали. За кілька днів довелося відпустити усіх поштарів разом зі Шкаматом.

На початку січня 1907 року в поле зору поліції потрапив 42-річний листоноша Войцех Павловсь­кий. Вісім років тому його вже підозрювали у крадіжці поштових грошей, але нічого не довели. Цей дядечко, який до того жив досить скромно, несподівано почав розкидатися грошима, зокрема витрачав великі суми у міських борделях. Пояснити своє раптове багатство Павловський не зміг, тож його затримали. Заодно взяли й поштового візника Яна Вацебу, який «допомагав» йому просаджувати гроші. Але 20 січня їх теж довелося випустити за браком доказів. Слідство зайшло у глухий кут.

Шукайте в сіні

Наприкінці травня 1907 року до поштового уряду прийшла мешканка Княгинина пані Гайслерова, яка розповіла цікаву історію. Її сусідом був візниця сумнозвісного поштового воза Яків Павликівський. Після крадіжки його теж загребла поліція, але за два тижня відпустила. Невдовзі він звільнився зі служби і жив у своє задоволення в невеличкій хатинці на станиславівському передмісті. Його дружина «по секрету» розповіла Гайслеровій, що то її чоловік пограбував пошту. Потім жінки через якусь дрібницю посварились і обурена сусідка заклала Павликівського.

Поліція нагрянула з обшуком. Діти Павликівського, а їх він мав аж троє, показали місце на городі, де були закопані гроші – 2600 корон. Щодо їх походження подружжя давало плутані свідчення, тож обох затримали. Невдовзі Яків зізнався, що, коли підводу довантажували на вулиці Галицькій, звідти випав мішечок. Він непомітно поклав його під своє сидіння на козлах, по приїзді на вокзалі прив’язав до дишла й накрив попоною. У стайні заховав пакунок під жолобом для напування коней, а потім відніс додому. Гроші забрав, а мішок з цінними паперами за кілька днів викинув на подвір’ї ратуші. Тільки ось Павликівський божився, що там було лише 2600 корон.

Поліцейські вчинили хитро. Після допиту вони Павликівських випустили, але встановили за ними нагляд. Результат не забарився. Колишній поштар одразу побіг до свого вуйка Гриня Гаргата, що мешкав у сусідній Іваниківці. Цей заможний селянин володів 14 моргами землі (близько 8 га), у громаді його шанували.

Перший обшук нічого не дав. Тоді слідчі Гаргата просто налякали: «Якщо не знайдемо грошей, то весь твій маєток продамо з аукціо­ну і покриємо збитки». Чоловік розколовся. 2060 корон він заховав під стріхою, а ще два пакети – на 12 000 і 16 300 корон – тримав у соломі в шопі (покрівля на опорах для захисту від дощу). Також Гаргат повідомив, що разом з Павликівським діяв інший поштовий візник – Ян Вацеба. Той самий, що взимку шикував у борделях. Усіх заарештували.

В жовтні відбувся суд. Павликівський дістав чотири з половиною роки за ґратами, Вацеба – три, а пані Павликівську й Гаргата відпустили. Куди поділися ще 13 тисяч, ніхто не знав. Поліція припускала існування ще одного спільника. Але хто це?

Згубила жадібність

Пройшло два роки, справа потрохи забулася, Павликівський тихо сидів у тюрмі «Діброва». Несподівано у червні 1909 він закликав в’язничну охорону та заявив, що хоче зробити зізнання.

Виявилося, що організатором крадіжки був поштовий возний Войцех Павловський, про якого ми вже згадували. Він виготовив дублікат ключа від ящика з кореспонденцією, який вручив Павликівському. Спільники дочекалися, поки віз затримається на вулиці Газовій, а поштові працівники зайдуть до приміщення філії. Тоді Вацеба «встав на шухері», Павликівський відчинив скриньку та передав мішечок Павловському, який швидко зник з місця події. Ввечері злодії зустрілися в нього на квартирі, поділили гроші, після чого той же Войцех Павловський викинув мішок біля ратуші.

Поліція давно його підозрювала, але не мала зачіпок. Тепер доказів було достатньо, тож Павловського ув’язнили.

Цікаво, чому Павликівський так довго мовчав і раптом викрив спільника? Усе через жадібність Павловського.

Після ув’язнення подільників він опікувався їхніми дружинами і щомісяця виплачував їм невелику суму. А у травні 1909 року Павликівський сильно захворів, в’язничні охоронці були впевнені, що він помре. Почувши про це, Павловський вирішив зекономити. Його дружина буквально виштовхала з хати пані Павликівську, яка прийшла за черговою «пенсією». Та поскаржилася чоловікові, він обурився і заговорив.

На суді Войцех Павловський усе заперечував. Втім, йому присудили вісім років в’язниці, відшкодування збитків пошті на суму 17 643 корон і судові витрати. Куди він сховав свою частку, Павловський так і не сказав.

 Іван Бондарев