У попередньому номері ми писали про те, як комуніст Юхим Безкровний почав кар’єру підпільника у Станіславі з короткою версією його провалу.

Але там усе було значно буденніше, а тому цікавіше, пише Репортер.

Отже, після війни чекісти почали розбиратися, хто здав групу Безкровного. ­Заарештували двох колишніх поліцаїв – Петра Федишина та Федора Шпільчака, які брали участь у затриманні секретаря підпільного обкому. 30 листопада 1945 завели кримінальну справу № 2054, закрили її 24 квітня наступного року. За її матеріалами і спробуємо здійснити реконструкцію тих подій.

Диверсанта брав бухгалтер

Головним фігурантом справи був Петро Федишин, 1909 року народження. На допиті розповів, що за окупації служив бухгалтером в українській поліції Станіслава. Потрапив туди по блату – через знайомство з комендантом (начальником поліції) Семеном Гевою. За перших совітів Федишин працював учителем у селі Павлівці, а Гева був інспектором шкіл Станіславського райвно.

У показах Федишин плутається, дає різні свідчення. Наприклад, не пам’ятає точну дату арешту Безкровного. Одного разу каже, що то була середина серпня, іншого – початок вересня. Зі слів Федишина, його викликав до себе комендант Гева і сказав, що має інформацію про перебування у місті колишнього голови Станіславського райвиконкому Юхима Безкровного. Ніби того бачили у квартирі його колишнього шофера Мартинюка на Панській, 10 (тепер вулиця Романа Купчинсього).

Оскільки Федишин добре знав Безкровного в обличчя (до війни часто перетинались по роботі), комендант доручив вирушити туди особисто, і якщо то таки він, затримати і привести до команди поліції, що розташовувалась на нинішній вулиці Франка – там, де Діпромісто. Для супроводу виділили озброєного поліцейського Шпільчака.

Дійсно, в хаті Мартинюка сидів Безкровний, якого негайно відправили на зустріч із комендантом. Більше Юхима Безкровного ніхто не бачив.

Поліцай Шпільчак казав трохи інше. За його словами, він взагалі там ні до чого, добре знав шофера Мартинюка і прийшов до нього в гості. У цей час до помешкання увірвались поліцаї на чолі з Федишиним. Вони вивели Безкровного з сусідньої кімнати і потягли до команди. Через кілька годин вернулись і заарештували самого Мартинюка, якого пізніше розстріляли.

Вдову покійного, Марію, теж допитали. За словами жінки, її чоловік, Олексій Мартинюк, за совітів працював водієм при райвиконкомі, возив Безкровного і мав з ним добрі стосунки.

На початку серпня, коли місто вже контролювали німці, на їхню квартиру прийшов колишній голова райвиконкому. Переночував, а ранком послав чоловіка за іншим підпільником – Єфремовим, який жив у іншому місці. Вони планували кудись рушати далі, тому Марія спакувала їм харчів і приготувала два костюми, адже одяг диверсантів був сильно зношений. Мартинюк привів Єфремова і пішов на роботу, підпільники про щось поговорили, після чого Єфремов також пішов. А потім до них в гості зайшов знайомий поліцай Шпільчак зі своєю матір’ю, яка принесла з села сир і яйця.

Безкровного взяли на квартирі шофера Мартинюка на Панській, тепер – вулиця Романа Купчинського

Через деякий час вони теж пішли, але пізніше Шпільчак повернувся разом з кількома поліцаями та Федишиним. Вони заарештували Безкровного, який ховався у сусідній кімнаті. Коли ж Мартинюк повернувся з роботи, його забрало гестапо.

Через два дні затримали Єфремова. Тут теж не все зрозуміло. Наприклад, Федишин заявив, що бачив, як того вели до відділку поліції, що розташовувався на вокзалі. А колишній завідувач поліційної їдальні Дмитро Савчак показав, що Єфремова заарештувало гестапо на квартирі однієї польки, яка служила у кримінальній поліції. Ніби це вона його видала. Вдова Мартинюка доповнила, що та квартира була на вулиці Липовій, теперішній Шевченка.

Картопля, борошно й хустка

То хто ж здав диверсантів? Федишин спочатку казав, що комендант Гева отримав інформацію від якогось поліцая Федіра Галярника. Потім він відкинув цю версію і наполягав, що на Безкровного стукнув сам шофер Мартинюк, оскільки боявся гестапо.

Та як з’ясувалося, ні той, ні інший до провалу совітського підпілля не мали жодного стосунку. У всьому була винна… хустка! Так, гарна жіноча хустка. Про це розповіла мама поліцая Шпільчака – пані Євдокія, яка мешкала в Ямниці.

Влітку 1941 року в Станіславі дуже бракувало харчів. На початку серпня до неї в село приїхав Олексій Мартинюк – знайомий її сина. Він поскаржився, що родина не має що їсти, і попросив картоплі, а взамін пообіцяв хустку. Добра жінка дала хлопцю мішок бараболі та 10 кіло борошна. Шофер подякував, поїхав і… зник.

Через кілька днів стривожена жінка поїхала до Станіслава, розшукала на ринку свого сина-поліцая і разом вони вирушили до Мартинюка за обіцяною хусткою. На квартирі їх зустріла дружина шофера, яка посадила гостей у кухні та винесла хустину. Пані Євдокії хустка настільки сподобалась, що старенька додала ще трохи сиру і два десятки яєць.

У помешканні в той час була ще й дівчина-полька. Коли дружина шофера пішла ховати харчі до льоху надворі, дівчина побачила, як Шпільчак зазирнув у сусідню кімнату. Ймовірно, він побачив там Безкровного, якого одразу впізнав, але промовчав. Потім вони попрощались і пішли, а за півгодини до помешкання прийшли поліціянти зі Шпільчаком і Федишиним.

Федишину ще закидали, що чоботи, які були на ньому при арешті, дуже нагадують взуття Безкровного. Їх навіть вилучили як речовий доказ, але довести, що бухгалтер зняв їх з невдахи-підпільника так і не змогли.

Своя гра коменданта Геви

Далі події розгорталися досить дивно. Комендант поліції Гева не доповів гестапо, що в його руках опинився голова радянського підпілля. Він добре знав Безкровного по спільній довоєнній роботі, допитував ввічливо. Саме тоді до відділку поліції нагрянуло гестапо. Німці забрали Безкровного, заарештували Геву, а через кілька днів затримали й Федишина.

На допитах секретарю підпільного обкому закидали репресії проти мирних мешканців. Він усе заперечував, наводив свідків, які могли б підтвердити його непричетність до переслідувань українських націоналістів. Усіх цих свідків також заарештували.

Дивно, але Гева захищав Безкровного; казав, що той зарекомендував себе як порядна людина. У німецьких слідчих склалося враження, що тут усі заодно. Тому через кілька місяців разом з Безкровним і Єфремовим вони розстріляли шофера Мартинюка, коменданта Геву і ще близько 20 свідків, які фігурували у справі. А бухгалтера Федишина випустили, щоправда, з поліції вигнали.

13 червня 1946 року військовий трибунал Станіславської області приговорив Федишина та Шпільчака до 15 років таборів з конфіскацією майна. Перший відбував покарання у Воркуті, другий – у Караганді. Після смерті Сталіна обидва писали скарги, просили переглянути справу. Клопотання розглянули і зменшили термін з 15 до 10 років.

У 1992 році прокуратура Івано-Франківської області знову переглянула справи колишніх поліцаїв. Петра Федишина реабілітували через відсутність доказів. А Федіра Шпільчака визнали таким, що не підлягає реабілітації.