В одному з номерів «ЗК» ми вже розповідали про косметику, якою користувалися красуні Станиславова за старої доброї Австрії. Тоді на їхніх туалетних столиках зберігалися переважно вироби місцевих аптекарів. У міжвоєнний період ситуація помітно змінилася.
Станиславівські пані мріяли про дорогу французьку косметику чи полювали за дешевшими німецькими засобами, які в тогочасній Польщі можна було придбати лише з-під поли.
Косметологія від доктора Мондшайна
Саме за Другої Речі Посполитої в нашому місті стався значний прогрес у галузі краси – відкрилися перші кабінети апаратної косметології. Новатором у цій справі став знаний у місті лікар Максиміліан Мондшайн. У жовтні 1905 року він відкрив інгаляційний кабінет у пасажі Гартенберґів.
Ще раніше пан Мондшайн працював у віденській клініці, а по прибуттю до Станиславова певний час спеціалізувався на дитячих хворобах. Його інгаляційний кабінет вважався справжньою гордістю міста, адже був надзвичайно комфортним і суперсучасним, звісно, як на той час.
Після Першої світової війни підприємливий лікар зрозумів, що за важкі воєнні роки жінки скучили за красою і прагнули приділяти собі більше уваги. Він відкрив косметичний кабінет, який у 1920-х роках знаходився на вул. Ґолуховського, 30 (тепер вул. Чорновола). За допомогою найсучасніших на той час апаратів лікар проводив процедури з лікування проблемної шкіри, корекції зморшок, видалення бородавок, шрамів, вугрів та небажаного волосся.
В кабінеті Мондшайна можна було також пройти лікування куперозу, зокрема позбутися такої неприємної проблеми як почервоніння носа. У 1925 році Мондшайн написав невеличку працю «Про лікувальну косметику для обличчя», яку впродовж року частинами друкувала газета «Кур’єр станиславівський».
У своїй праці автор приділив багато уваги не лише догляду за шкірою обличчя чоловіків та жінок, а й порадам для тих, хто прагнув мати гарне волосся та доглянуте тіло. Пан Мондшайн висловив цікаві, але спірні ідеї, які були поширені серед тогочасних медиків. Так, він стверджував, що на ріст волосся суттєво впливає статеве життя особи.
В народів, які переважно ведуть активне статеве життя, наприклад у італійців чи іспанців, волосся буйно росте на голові й на тілі. Значний вплив на ріст волосся, на думку автора, має також стрес. У великих містах лисих чоловіків зазвичай значно більше, ніж у містечках та селах, бо жителі великих міст переживають більше стресів.
До вад шкіри лікар зараховував не лише вугрі, прищі, чорні цятки і плями, а й веснянки. Взагалі тоді веснянки були не в моді, а ідеалом краси вважалася світла, гладенька й чиста шкіра з ніжним рум’янцем. Джерелом шкірних висипань пан Мондшайн вважав передусім проблеми у функціонуванні органів травлення, тому радив особам, які мають проблемну шкіру, перш за все впорядкувати своє харчування, вилучити з раціону алкоголь, занадто жирну та гостру їжу і пройти лікування травного тракту.
Веснянки у міжвоєнний період були не в моді.
На думку лікаря, ефективним методом догляду за обличчям був масаж, який допомагав боротися зі зморшками та покращував кровообіг шкіри обличчя. Однак автор застерігав, що неправильно виконаний масаж принесе шкірі більше шкоди, ніж користі. Небажане волосся на обличчі Мондшайн видаляв методом електролізу, який дозволяв позбутися не лише волосин, а й волосяних цибулин.
Як зауважував лікар, у нього на прийомі бували пацієнтки, які своїми буйними вусами могли скласти конкуренцію чоловікам.
Доктор Юпітер і англійський король
Відомим косметологом міжвоєнного Станиславова був також Норберт Юпітер, чий кабінет у 1920-х роках знаходився на вул. Третього Мая, 11 (тепер вул. Грушевського). Свою кар’єру спеціаліста зі шкірних проблем та венеричних захворювань лікар розпочав у віденському шпиталі, згодом зайнявся косметологією.
У закладі пана Юпітера пацієнти проходили лікування проблемної шкіри кварцовою лампою, позбувалися судинних «зірочок», бородавок та небажаного волосся. У 1937 році пан Юпітер став справжньою зіркою преси, але зовсім не через свої лікарські таланти. 10 червня 1937 року стало гарячим для кореспондентів британських видань, які працювали у Варшаві.
Вони отримали завдання від своїх редакцій у Великобританії знайти станиславівського лікаря Норберта Юпітера та поспілкуватися з ним. Адже цей медик отримав у подарунок сто фунтів від самого англійського короля! Начебто пан Юпітер написав королю лист, у якому просив його про допомогу, бо через фінансові труднощі не міг одружитися з коханою дівчиною, з якою познайомився у Відні.
Ця звістка викликала величезне зацікавлення, і телефонна лінія Варшава-Станиславів була того дня перевантажена. Однак Норберт Юпітер категорично заперечив, що надсилав королю листа з проханням про допомогу. Згодом журналісти все ж дізналися, що лікар злукавив – мабуть, посоромився зізнатися у своєму вчинку.
Лист пана Юпітера прочитав секретар короля. Вражений незвичним прізвищем прохача – не кожен день зустрінеш людину з прізвищем Юпітер! – він послав лікареві від імені англійського монарха сто фунтів.
Косметика з-під поли
З часу відродження Польської держави в 1918 році влада обкладала імпортну косметику дуже високим ввізним митом, а потім і зовсім заборонила її ввіз до країни.
Однак ця заборона містила в собі кілька винятків. Такі країни як Великобританія, Австрія та Франція мали з Польщею укладені торгові угоди, тому ввіз косметики з них був дозволений, а податкова ставка знижена на 50-70%. Однак імпорт косметики з цих країн був незначним, тому що податкова ставка навіть після зниження все ж залишалася високою.
Зрозуміло, що вона впливала на ціни товарів, а отже, в міжвоєнній Польщі, яка потерпала від економічних негараздів, імпортну косметику мало хто міг собі дозволити. Крім того, в Польщі діяло ще й вагове мито, а тому підприємці намагалися ввозити перш за все ті засоби, які були легкими на вагу, – пудри, тіні, рум’яна, помади та інші засоби в малих упакуваннях.
Особливо скрутною була в Польщі ситуація з німецькою косметикою, популярною в інших країнах Європи, адже німецькі засоби були дуже якісними і разом з тим недорогими. Німеччина не укладала з Польщею жодних угод, які давали б пільги для продажу товарів, а крім того, з 1926 року Польща та Німеччина перебували у митній війні.
Через це Польща забороняла ввіз на свою територію 95% видів товарів, які були вказані у митному тарифі. Дозволявся ввіз лише деякого обладнання, хімічних реактивів та сировини, які можна було придбати тільки у Німеччині. Водночас ділові люди все ж обходили цю заборону за допомогою старого як світ способу – контрабанди.
Тому популярна німецька косметика все ж час від часу продавалася і в Станиславові. У березні 1935 року станиславівська прокуратура підготувала акт оскарження проти Мавриція Ґрубера, власника крамниці на вул. Собєського (тепер вул. Січових Стрільців). А все через те, що шановному бізнесменові банально не пощастило.
В його закладі проводили ревізію і – треба ж такому статися! – поштар якраз приніс посилку від певної фірми з Гданська. В крамниці у той час були присутні митні контролери. Господар крамниці помітно сполошився й відмовився приймати відправлення, але контролери затримали поштаря й у присутності свідків відкрили принесений пакунок.
В ньому виявилася продукція німецьких фірм «Калодерма» і «Дівінія» – пудра і мило. Звичайно, контрабандна косметика була відразу ж конфіскована, тож клієнтки пана Ґрубера так і не отримали нагоди подбати про свою зовнішність за допомогою якісної німецької продукції.
Проблеми з імпортною косметикою спонукали ділових людей Польщі розвивати вітчизняне виробництво. У 1924 році у Кракові доктор Леон Люстер заснував косметичну фірму «Miraculum», яка й досі відома мільйонам жінок перш за все завдяки серії «Pani Walewska». Галицька преса того часу містить багато рекламних оголошень косметики доктора Люстера.
Зокрема для омолоджування обличчя він радив розпарювати обличчя, а потім змащувати його кремом «Mira» власного виробництва.
Крамниці для краси
Адресна книга Станиславова за 1929 рік повідомляє, що в тодішньому місті працювало дев’ять дроґерій, де продавали господарські товари, засоби гігієни і косметику. Однією з найбільш популярних була крамниця «Фарболь», відкрита у 1921 році в кам’яниці Гаусвальда (тепер вул. Незалежності, 11).
Ініціатором створення крамниці був підприємець Юрій Синишин, а серед акціонерів підприємства фігурували такі відомі особи як лікар Володимир Янович, гімназійний професор Яків Ковальський і адвокат Юлій Олесницький. За інформацією адресної книги, один підприємець у Станиславові самостійно виготовляв та продавав туалетне мило – М. Зінґер, чиє підприємство знаходилося на вул. Матейки. В місті також були дві парфумерно-косметичні крамнички – заклад М. Дроліха на вул. Святого Юзефа, 5 (тепер вул. Шашкевича) та крамниця вже згаданого Мавриція Ґрубера на вул. Собєського, 16.
У жовтні 1938 року вийшло міністерське розпорядження про контроль над виробництвом та збутом косметики. Згідно з цим розпорядженням, косметичні товари належало реєструвати та отримувати дозвіл на їхній продаж. Косметичні засоби подорожчали, адже підприємці мусили нести додаткові витрати на реєстрацію виробів та контроль їхньої якості.
Тому недивно, що в галицькій пресі того часу можна знайти багато порад жінкам, як дбати про свою красу за допомогою природних засобів. Зокрема преса радила жінкам умиватися дощовою водою, бо, мовляв, вода з водогону надто «жорстка» для шкіри. Після вмивання з милом шкіру належало відразу ж змастити кремом, щоб повернути їй втрачений жир. Крім того, як природний крем для тіла рекомендували смалець для змащування шкіри.
Разом з тим газетні радники наголошували, що жодні косметичні засоби не допоможуть жінці, яка не дотримується здорового способу життя. Тому пані, яка прагне бути привабливою, повинна відмовитися від паління, до мінімуму обмежити вживання алкоголю, не зловживати нічними розвагами, вчасно приймати здорову їжу і перебувати якомога частіше на свіжому повітрі. Мабуть, цей рецепт актуальний на всі часи.
Олена БУЧИК | 
