В’язні галицьких тюрем у разі непокори чи поганої поведінки піддавалися додатковим покаранням, які робили ще нестерпнішими і так важкі тюремні умови – пише “Західний кур’єр”.
На землях під австрійським пануванням діяв кримінальний кодекс, ухвалений у 1852 році. У Галичині він залишався в силі аж до введення в дію кримінального кодексу Польщі в 1932 році. Згідно з цим кримінальним кодексом в’язню могли додатково призначити піст, який передбачав сидіння на хлібі і воді.

Цю кару тюремне керівництво мало право призначати не більш ніж на три дні на тиждень. Поширеним покаранням було тверде ложе, коли засуджений мусив спати на голих дошках чи взагалі на холодній долівці. Але й цю кару не можна було застосовувати протягом більш ніж трьох днів на тиждень.

Ще засудженого, який чимось провинився, інколи переводили до одиночної камери. Це покарання вважалося одним з найважчих, і його не дозволялося застосовувати довше, ніж на один місяць. Щонайменше двічі на день «одиночника» мусили відвідувати тюремні працівники.

Найбільш непокірливих засуджених дозорці замикали самих у темниці, але не більш ніж на три дні. Якщо «наука» не допомогла, тюремне керівництво знову могло посадити в’язня у темницю, але не раніше, ніж через тиждень після попереднього покарання.

До речі, карний кодекс від 1852 року передбачав покарання за дії та вчинки, які зовсім не вважаються злочинами з погляду сучасної людини. Так, злочином вважалося влаштування збіговиськ, участь у таємних товариствах, прояви зневаги до шлюбу, поширення неправдивих чуток.

Строго каралося підбурювання офіційного службовця до перевищення його повноважень. Деякі «злочини» взагалі викликають посмішку, як, наприклад, необережне і швидке приймання їжі. Вважалося, що такі «злочинні» дії несуть загрозу здоров’ю і безпеці особи. Злочинами вважалися також неприродні статеві стосунки, тобто з особами своєї статі і з тваринами, а також участь у дуелях.

Підготувала Олена БУЧИК