Здавалося би, у старшому віці людина повинна бути сповнена мудрості й прагнення ви­правити помилки, допущені протягом життя. Але буває й так, що прожиті роки не додають людині ні мудрості, ні порядності.

Про це красномовно свід­чать історії місцевих злочинців, чий вік був уже далеко не юним. Так, у 1880 році перед стани­славівським судом постав такий собі Мачей Вишневський. Він скоїв убивство, його засудили на кару смерті, але згодом помилували.

Після того, як він відсидів 18 років у тюрмі, суд знову роз­глянув його справу. З огляду на поважний вік в’язня, якому тоді було вже аж 80 років, та його бездоганну поведінку протягом відбування покарання, суд у 1898 році вирішив дати йому свободу, тож сивий в’язень нарешті вийшов із тюрми.

У 1920-х роках відомою міською злодійкою була 75-річна жіночка Анна Монюк, яка ходила містом і крала все, що погано лежало. Поліція певний час дивилася крізь пальці на її витівки, змушуючи злодійку лише віддавати вкрадене. Однак терпець по­ліціянтів усе ж урвався, і після чергової кра­діжки сива злодійка таки вирушила за ґрати.

Відомим був у тодішньому місті й 64-річний злодій Еліаш Локер, який удавав глухонімого. Він ходив по хатах і просив милостиню, а також крав усе, що було можна. В одного з господарів він стягнув зі стола гаманець із грішми, в іншого вкрав золотий перстень. Однак і його походеньки швидко закін­чилися, і він мусив опинитися на старість у негостинних тюремних стінах.

Олена БУЧИК