На початку ХХ століття станиславівські юдеї вірили, що поганий вчинок можна спокутувати пожертвою на благі цілі. Звісно, при цьому вірянин мусив щиро розкаюватися і твердо вирішити більше так не вчиняти.

Тому, хто здійснював таку пожертву, в синагозі видавали відповідну грамоту, а інколи й дарували певні релігійні реліквії. Цими дарами місцеві юдеї дуже пишалися і дбайливо їх зберігали, адже вони були для них знаком Божої милості і прощення гріхів, пише Західний кур’єр.

Проте у квітні 1910 року Якуб Мангард, станиславівський промисловець і власник граверної майстерні, вирішив цю «Божу милість»… продати. Покупцями виступили три його товариші – купці Вуль, Аксельрад і Лінденберґ. Придбали вони «Божу милість», до речі, не так уже й дорого – всього за сто корон. Отримавши гроші, Мангард прийшов до дружини, щоб похвалитися «вигідною» оборудкою.

Проте пані Мангард була шокована вчинком чоловіка і навіть зомліла він переживань. Вона сама пішла до покупців «Божої милості», віддала їм гроші і зажадала повернення реліквій. Однак щасливі володарі категорично не бажали розлучатися з цінною покупкою, тому віддавати її відмовилися і гроші не прийняли.

Бачачи, що дружина у повному розпачі,  Мангард сам пішов до своїх друзів, але і йому не вдалося їх умовити повернути «товар». Тоді він звернувся до рабина, але той, дізнавшись про негідний вчинок Мангарда, спочатку не хотів його приймати. Лише згодом Мангарду вдалося добитися аудієнції.

Рабин таки переконав покупців віддати реліквії, але вирішив, що заплатити за них Мангард мусив удвічі більше, щоб це стало для нього покаранням. Проте друзі Мангарда виявилися хитрішими і зажадали за них аж 500 корон. Врешті-решт справу про продану «Божу милість» мусив розглядати суд, і цей випадок викликав справжню сенсацію в місті.

Підготувала Олена БУЧИК