Як за Австрії, так і за Другої Речі Посполитої більшість мешканців Станиславова винаймала помешкання, бо нерухомість у місті була дуже дорогою.

Між локаторами (так тоді називали квартирантів) і власниками житла нерідко виникали конфлікти, які приводили до непередбачуваних наслідків. Так, у серпні 1936 року станиславівський власник нерухомості Шимон Берґер через заборгованість в оплаті за допомогою судових виконавців виселив з квартири пані Гелену Цеслик – бідну вдову, яка сама виховувала двох дітей. Поряд з жінкою винаймали квартири ще дві родини – Айзенберґи і Таубенкюбелі, пише Західний кур’єр.

Їм стало шкода сусідки та її дітей, і ці добрі люди поселили все сімейство у себе і навіть знайшли місце для меблів та іншого майна вдови. Коли про це дізнався власник, він був дуже розлючений і зажадав, аби вдова покинула будинок, але добрі сусіди не хотіли цього допустити. Тоді пан Шимон Берґер, викликав поліцію, яка склала відповідний протокол і передала справу на розгляд староству.

Після розгляду справи жорстокому господареві присудили 14 днів арешту, але за порушення правил винаймання житла покарали й милосердних сусідів, присудивши їх до десятиденного арешту. Після апеляції до Окружного суду цю справу розглянули повторно і строк арешту для Берґера замінили десятьма днями чи п’ятдесятьма злотими штрафу, а покарання для сусідів суд повністю скасував. Ця новина дуже втішила мешканців Станиславова, які уважно стежили за перебігом цього процесу і були аж ніяк не на боці суворого господаря.

Підготувала Олена БУЧИК