Одним із найбільших гріхів у Галичині вважалося плюндрування святинь. Справа ця невдячна, ще й смертельно небезпечна. Практика показує, що люди, які підняли руку на святе, зазвичай погано завершують. Наприклад, у Жовкві вантажівка, яка везла демонтовану совітами статую Діви Марії, потрапила у ДТП, водій загинув. Коли у Львові, на костелі святої Ельжбети, що біля вокзалу, робітник пиляв хрест, той переломився і розтрощив кривднику ногу.

Схожа історія трапилась і в Станіславі. Її розповіла Зоряна Босович, чия мама у 1950-х мешкала на Вовчинецькій, пише Репортер.

Після війни більшість поляків з міста виїхала, й радянська влада швиденько позачиняла усі костели. Найбільший римо-католицькій храм – Христа Царя, що на Гірці, – почали будувати ще за Польщі, а там і війна, тож поштукатурити храм не встигли. Він довго стояв пусткою, а в 1954 році міськвиконком віддав його під книжковий склад.

Над храмом височів великий залізний хрест, який муляв очі партійним начальникам. Зняти його заважали дві обставини. По-перше, це було технічно складно й небезпечно, а по друге – ніхто не хотів братися за таку ганебну роботу.

Нарешті знайшли виконавця. Звали його Чорнобай, він був затятим комуністом, та й премію обіцяли. Мешканці Гірки ледь не зі сльозами просили не робити цього, але не вмовили. Він виліз на дах і швидко зрізав хрест. А люди його прокляли.

Далі життя цього чоловіка у Станіславі не склалося й він перебрався на Херсонщину, де працював трактористом. Незабаром звідти долетіла звістка – Чорнобаю відірвало обидві руки.

 Іван Бондарев