За потреби довідатись якісь дані про Івано-Франківськ, скажімо, площу чи кількість населення, нині ми першим ділом дивимось у пошуковику, який скеровує до Вікіпедії, пише Репортер.

До настання цифрової ери основними джерелами довідкової інформації були енциклопедії. У різні епохи інформацію про наше місто друкували різні довідники – австрійські, польські, радянські. А який був першим?

У далекому 1786 році польський граф Еварист Андрій Куропатницький видав монографію «Географія або докладний опис королівств Галичини і Володимирії». В ній подані короткі довідки про міста та великі села – фактично книга є першою гео­графічною енциклопедією регіону. Станиславову там присвячена ціла сторінка. Отже, яким було наше місто у 1786 році?

«Місто дідичне графині Катерини з Потоцької Коссаковської, каштелянки кам’янецької, дами ордену Зіркового Хреста. То місто цілком муроване, за смаком чужинським містам не поступається, з палацом, ратушею, зброярнею, фортифікацією, на яку невмирущої пам’яті Станіслав Потоцький, каштелян краківський, гетьман великий коронний, кілька мільйонів поклав. (Тут автор помилився – зазначені титули й заслуги належать Юзефу Потоцькому). Чудова колегіата, колишній єзуїтський костел пишно оздоблений стараннями (Вікторії) з Лещинських Потоцької, сестри короля польського та князя Лотарінгії та Бару Станіслава Лещинського. Маючи велику канаркарню, ця пані продала пташок у Гданську, а виручену тисячу дукатів віддала на спорудження великого вівтаря. Також був колегіум і школи єзуїтські, в яких тепер школи латинські: окружна і нормальна. Був тут ще великий монастир і чудовий костел отців тринітаріїв, у якому був чудотворний образ Спасителя, що падає під хрестом. Також костел вірменської нації і руські церкви; гарні будинки і високі кам’яниці, широкі і бруковані вулиці, багаті крамниці купців і стайні вірмен, наповнені кіньми на продаж та багато добротних фабрик».

 Іван Бондарев