Коли заходить розмова про зв’язок Івана Франка із Станиславовом, то обов’язково згадують його тутешнє кохання. Історія досить відома. У 1883 році він закохався у молоду полячку Юзефу Дзвонковську, запропонував їй руку й серце, але та відмовила.
І тут франкознавці діляться на два табори. Одні кажуть, що у всьому винна соціальна нерівність. Адже Дзвонковські походили з давнього, хоч і збіднілого, роду, а Франко був сином сільського коваля. До того ж, в одному з листів Юзефа писала: «Прагнете Ви від особи, яку Ви добре ані не знаєте, ані вона Вас, безоглядного довір’я – згідно з моїм переконанням, це є легковажним почуттям, оскільки не посилає сподіваного спокою і щастя». Схоже, вона його просто не кохала, пише Репортер.
Франкофіли обурюються – як можна було не кохати Каменяра?! В них інша версія: Дзвонковська Франка любила, але хворіла туберкульозом, тож не хотіла наражати його на небезпеку. Тим більше, він сам писав про це у знаменитому вірші «Тричі мені являлася любов»:
Явилась друга – гордая княгиня,
Бліда, мов місяць, тиха та сумна,
Таємна й недоступна, мов святиня.
Мене рукою зимною вона
Відсунула і шепнула таємно:
«Мені не жить, тож най умру одна!»
І мовчки щезла там, де вічно темно.
На підтвердження наводять той факт, що Дзвонковська так і не вийшла заміж, хоч претендентів не бракувало, й померла в 1892-му – у неповних 30 років. Певно, всіх рятувала від хвороби, тому й відмовляла.
Та є один нюанс, який не вписується в гарну легенду. Останні роки життя Дзвонковська викладала у княгининській школі. Отже, майбутнього чоловіка їй було шкода, а як же діти?
Іван Бондарев |
