У фільмах жахів герої, тікаючи від монстрів, часто намагаються врятуватись у храмі. Втім, церковні стіни далеко не завжди зупиняють нечисть – згадаймо знамениту повість Гоголя «Вій». У станиславівському фарному костелі усіляка чортівня теж почувала себе абсолютно вільно. Краєзнавець Олена Бучик відшукала цікаву замітку у «Кур’єрі Станиславівському» за 1911 рік, в якій йдеться про День усіх святих, що припадає на 1 листопада.

Існувало повір’я, що вночі у костелі збирались душі померлих парафіян. Незадовго до опівночі у храмі самі собою запалювались вогні, починав грати орган, а духи співали псалми. Службу відправляв привид священика. Зрозуміло, що живим людям туди не було чого пхатися.

Розповідають, що одній дівчині закортіло подивитися на «месу мерців». У ніч всіх святих вона пробралась до костелу і заховалась у куточку. Але духи помітили її та кинулись з усіх боків. Дівчина кинулась до виходу, але зрозуміла, що не встигне. Тоді вона кинула на підлогу хустину, втім, це мало допомогло – привиди розірвали плахту на шматки і продовжили погоню. Вже біля дверей, коли духи мали ось-ось наздогнати втікачку, вона почула крик півня і уся нечисть раптом зникла.

З того часу дівчина ходила на служби виключно до вірменського костелу.

Іван Бондарев