Діти великих людей перебувають під пильною увагою дослідників. Чим знаменитіші батько чи мати, тим ретельніше історики вивчають життєписи їхніх нащадків.

Візьмемо, для прикладу, Петра Франка – Каменяревого сина, пише «Репортер».

Чоловік був достойний, січовий стрілець, один із перших українських авіаторів, інженер-хімік, викладач. Певно, саме тому в 1941 році його розстріляли енкаведисти. Нині його ім’ям названа авіабригада у Старокостянтинові.

Але до літаків Франко-молодший ще добре проявив себе в… розвідці. Коли почалася Перша світова, 24-річний Петро вступив до січових стрільців. У званні поручника був призначений старшиною розвідки. У деяких джерелах розвідників ще називали пластунами. Анна, сестра Франка, згадувала, що товариші брата розповідали їй «про його надзвичайну відвагу, коли він у цивільному одязі, з палицею в руках ішов на тили російського війська на розвідку».

До чого тут Станиславів? Річ у тому, що професор Іван Монолатій виявив у архівах цікавий документ. Це рапорт начальника управління контррозвідки штабу російської сьомої армії від 28 травня 1917 року. Звідти випливає, що перед відступом австрійців у Станиславові працювала шпигунська школа. Вона містилась на вулиці Голуховського (Чорновола) й готувала агентів зі стеження за росіянами, які скоро мали увійти до міста.

Росіянам вдалося встановити імена двох шпигунів, тобто шпигунок – 22-річну вчительку Марію Ткачуківну та 20-річну ученицю вчительської семінарії Софію Когутяківну. А керував тою шпигунською школою «лейтенант Петр Франко» – це він інструктував агенток. На жаль, у рапорті не згадується точна адреса розвідшколи і точний час її існування, адже москалі вибивали австрійців з міста тричі – у 1914, 1915 і 1916 роках.

Хоча, в листі товаришу, Петро Франко згадує, що у вересні 1916 їхня частина стояла біля Станиславова. Отже, Петра можна вважати не лише родоначальником галицької авіації, а ще й батьком української армійської розвідки.

Іван Бондарев