Досить часто у житті буває, що ми проходимо повз будинки, вулиці, які наповнені різноманітними цінними об’єктами архітектури чи природи і навіть не здогадуємося, що поряд із нами справжня історична реліквія. Звичайнісіньке дерево, яке вже стало свого роду легендарним, як Льондон чи пес Фунтік, для декількох поколінь калушан може мати геть іншу історію, більш глибоку та ціннішу. Чи знали ви, що у Калуші збереглася липа Фельчинських? Можливо їх було або ж є декілька по нашому місту…
Кожен калушанин добре знає відому родину дзвоноливарів Фельчинських із Калуша та наосліп може показати приміщення їх ливарні, що розміщується навпроти ліцею №3. Насправді окрім дзвінкості та милозвучності дзвонів, родина Фельчинських намагалася зробити наше місто більш красивим та затишним. Так, принаймні, подейкують люди. Нещодавно біля дерева, що навпроти відділення банку у центрі міста встановили стенд для розміщення клепсидр (повідомлення про смерть). Даний факт дещо активізував містян, а Віктор Павлів стверджував, що то липа Фельчинських, повідомляє "Інформатор".
У розмові з Інформатором краєзнавиця та науковиця Галина Марчук із Волині, що більш ніж 30 років займається кампанологією (наукою про музичне та наукове дослідження дзвонів) припустила, що це могла бути всього лише легенда серед містян:
“Думаю, про липу, це просто легенда. В нас у Луцьку теж була така про ясень Лесі Українки. Це дерево нещодавно зніс буревій, то тепер підприємливі ділки продають різні дерев’яні речі, говорячи, що то з Лесиного ясена.
Так, люди вміють на пустому місці придумати щось, і потім це важко викорінити. В нас говорили, що маленька Леся любила гратися під крислатим ясенем, хоча по віку він не підходив. Так само говорять замок Любарта, і що він його будував, хоча в усіх історичних документах пишеться Луцький замок. А будувався він впродовж ста років і Вітовтом і Любартом і Свидригайлом”
Це дерево є дуже популярним серед калушан, адже довгі роки на стовбурі дерева розміщували клепсидри про смерть. Втім, тепер є спеціальний стенд і дерево нарешті очистилося від цвяхів та великої кількості паперу.
Якщо у випадку із Волинню люди можливо й сформували легенду, то калуський краєзнавець Віктор Павлів розвінчує припущення науковиці, адже свого часу він спілкувався із нащадком родини відомих калуських дзвоноливарів — Михайлом Фельчинським, який підтвердив факт посадження дерева його родиною:
“У Хотіні жив нащадок Фельчинських — Михайло Фельчинський. Ми гуляли з ним по місту і проходили повз ці липи, то він розказував, що ця липа, яка навпроти відділення банку була посаджена Фельчинськими. Вони, за його словами, цілий ряд посадили. Казав, що люди завжди ламали на Зелені свята. Ця липа, що збереглася була квала, нещасне дерево, яке поволі росло. Його ніхто не чіпав. Тому воно помаленьку росло собі. Тепер вийшло, що то дерево залишилося, а ті більші липи порізали.”
Михайло Фельчинський, за словами Віктора Павліва, не був дуже говірким, адже боявся, щоб його десь не обдурили. Це пов’язано було із колишнім мером Романо Сушком, який свого часу заявляв про відновлення дзвоноливарства у місті, на що відгукнувся Михайло. Однак, місто мало певні умови – дзвоноливарня має бути державною, на що не погодився нащадок Фельчинських, вважаючи, що цим він вб’є усю цінність цієї професії.
Втім Віктор Павлів зауважує, що робив постійні записи, усе що бачив та знав занотовував у своїх рукописах:
“У нього були залишки дзвонів, інвентарю. Він то все описував. Розповідав, що всі писали про Фельчинських, але ніхто з ним не зустрічався.”
Відомо, що калуська ливарня дзвонів братів Фельчинських мала філію у Перемишлі. Після приходу більшовиків у вересні 1939 р., дзвоноливарню реквізували, а родина відомих дзвоноливарів була змушена покинути місто. Виходячи із вище написаного та на основі історичних фактів можемо припустити, що дерево могло бути посаджене у 1920-1930-их рр., до виїзду Фельчинських на територію Польщі у 1940 рр.
Також свого часу, Віктор Павлів разом із Олександром Ковалем планували обгородити цю липу і встановити інформаційний стенд. На ньому розміщувалася б інформація про дерево та історія родини Фельчинських.
“Хоча б половину тієї роботи зробили. Вже хоч забрали ті листівки з дерева, а далі треба огородити”, – ділиться Віктор Павлів
Одразу важко повірити в те, що це дерево свого часу могло бути кволим, але точно знаємо, що якщо так і було, то це фактично врятувало його від рубки, а для міста залишилася цінна історична реліквія. Але її ще потрібно зберегти… |
