Дивовижне видовище спостерігали у ніч проти 20 серпня 1907 року мешканці міста Станиславова (тепер – Івано-Франківськ): у північно-східній частині неба спалахнуло якесь рожеве сяйво, що, як писав Kurjer Stanisławowski, через короткий час зникло.
«У тій самій стороні дуже докладно було видно комету, за якою простягався кількаметровий хвіст світла і, можливо, саме ця комета була причиною такого відблиску. Для астрономів це цікавий об’єкт для спостережень», - зауважили газетярі.
Можемо з певністю сказати, що небесне тіло, яке наприкінці серпня 1907 року неозброєним оком можна було спостерігати в небі над Станиславовом, було кометою, яку ще 9 червня того ж року вперше зафіксував в шестидюймовий телескоп американський астроном Закхей Даніель із Прінстонського університету.
Від середини липня це небесне тіло було видимим поряд із Сатурном упродовж двох місяців, причому на початку серпня хвіст комети досягав аж 15 градусів завдовжки. Свого максимуму видимості комета досягла 4 вересня, коли з’являлася на небосхилі як зірка другої величини. Період спостереження за кометою Даніеля тривав ще до 18 грудня, щоправда, вже у листопаді її можна було роздивитися лише за допомогою оптичних приладів.
Комета Даніеля (відома науковцям як C/1907 L2) обертається навколо Сонця по дуже видовженій орбіті. За підрахунками астрономів, її орбітальний період становить аж 7 330 років. Тобто, вдруге побачити її в небі над Івано-Франківськом (як і над рештою земних міст) не поталанить ані нам, ані нашим досить далеким нащадкам…
Трішки (лише трішки!) частішими гостями були того року й відпочивальники («літники») – на карпатських курортах. «На всьому відтинку від Делятина до Ворохти лише Яремче в поточному сезоні може похвалитися напливом літників, та й то завдяки євреям, які приїздять головним чином зі Станиславова, а також з Коломиї. Значно менше гостей було цього року зі Львова, а вкрай мало – з Тернополя, Чернівців, Дрогобича та Самбора», – нарікав на пустку у пансіонатах дописувач до Kurjera.
Навіть у Яремчі стояли порожніми такі популярні в ті часи серед туристів заклади, як ресторації Гануса, Скшинського та Ланкоша (останній був розташований біля знаменитого тоді й тепер водоспаду). Вони заповнювалися гостями хіба в неділю, коли до Яремча приїздили потягами відпочивальники зі Станиславова.
«Песимісти пророкують занепад Яремча через страшенну дорожнечу на харчі та небувалий визиск з боку власників віл, які вже переступають усі можливі моральні норми», - картав тутешніх захланців Kurjer Stanisławowski.
Як повідомляла газета, за дві кімнати з кухнею у так званій віллі, яка«часто має вигляд буди, збитої з дошок», власники правлять 300-400 корон, а літру розведеного молока у гуцулів доводиться купувати за 30 сотиків.
«А що натомість пропонує Яремче? Гарну і здорову природу – так, але це, якщо не зважати на куряву, яка здіймається вздовж усієї дороги від вокзалу до «Горянки», що нею цілий день від самого ранку возять лісоматеріали на тартаки до Дори. Якщо ж до цього додати валки фір, які їдуть на каменоломні до Ямни, то стає зрозумілим, чому Яремче занепадає», - резюмував Kurjer Stanisławowski.
До того всього, як повідомляла газета, в Яремчі того літа активізувалися злодії. У тутешніх літників час від часу зникала білизна та столове срібло. А в пана Х., радника скарбу зі Львова, серед білого дня 24 серпня через відкрите вікно вілли хтось поцупив золотий годинник з ланцюжком, браслет і брошку загальною вартістю кількасот корон. Того ж дня хтось привласнив пелерину тернопільського студента Ш.
Поки поліція розшукувала яремчанських злодіїв, у Станиславові розпочали будівництво установи, в якій рано чи пізно мав би закінчитися їхній злочинний шлях. Величний Будинок правосуддя запланували спорудити на вулиці Білінського (тепер – вулиця Сахарова) за проектом архітектора Францішека Сковрона, старшого радника з будівництва австрійського Міністерства внутрішніх справ.
Будівля мала призначатися для окружного та повітового судів, які раніше займали окремі приміщення, тож тут передбачили дві окремі головні брами (тепер це входи у приміщення обласних управлінь поліції та Служби безпеки). Комплекс споруд передбачав також триповерхову будівлю для ув'язнених (теперішній слідчий ізолятор) і одноповерхову будівлю для малолітніх злочинців.
«Усі канцелярські приміщення суду будуть забезпечені гасовим освітленням. Забудовником став відомий львівський підприємець Сливінський. На будівельному майданчику вже складено 1200 тисяч цеглин. Ще до зими тут викопають котлован і покладуть фундамент. Спорудження будівлі суду має завершитися 1910 року. Керівництво будівельними роботами здійснює інженер Леваковський, інспектор будівництва від цісарсько-королівського уряду – Віктор Бужинський», - повідомляла газета.
Але в Станиславові переймалися не лише приміщенням для здійснення правосуддя. Як зауважив Kurjer Stanisławowski, містові бракувало також гідного музею, який є прикметою кожного великого міста – такого як Львів чи Краків. Дописувач, захований під ініціалами Й.С., повідомляв про колекціонера Леона Кременецького, власника цікавої збірки старожитностей, які могли би прикрасити будь-яку музейну установу.
«У його колекції давні гобелени, картини, марки, свічники, годинники, обладунки тощо. Але особливою симпатією пана Леона користуються артефакти з часів нашого мучеництва – від періоду Костюшка до Січневого повстання включно. Сюди входить велика колекції медалей, документів, гравюр і світлин», – інформував Kurjer Stanisławowski, відзначивши серед набутків колекціонера стародавню мапу Польщі, гарматні ядра з-під Теребовлі та Рацлавіц, ґудзики від польських мундирів і масонські хрести.
Відомо, що Леон Кременецький мешкав на вулиці Казимирівській, 143 (нині вул. Мазепи), і його оселя справді нагадувала музей. Кілька печаток з колекції Кременецького належали раніше Антоніні Дзвонковській – матері Юзефи Дзвонковської, коханої Івана Франка. Пан Кременецький також володів цілою галереєю сімейних портретів, які дісталися йому від померлого пана Альфреда Мисловського. Можливо, колекціонер отримав їх у спадок чи придбав. Ці портрети датувалися XVII-XIX століттями, серед них було зображення одного з графів Потоцьких, старости Тлумача.
Колекція Кременецького була відома також у Львові, а сам колекціонер уславився своєю нестримною енергією. Він писав статті, читав лекції на історичну тематику, інколи надавав предмети зі своєї колекції для театральних вистав і ніколи не втомлювався шукати нові скарби. Важко сказати, де перебувають ці музейні раритети зараз (радше за все були вивезені до Польщі).
А поки в Станиславові готувалися до великої будови, в містечку Боднарові біля Калуша (тепер село Калуського району) уже відбулося відкриття новозбудованого дитячого притулку, так званої «охоронки», якою опікувалася Станиславівська спілка жінок. Цей дитячий будинок був розрахований на 30 вихованців. Дописувач до газети підкреслював, що притулок служитиме насамперед для потреб польських дітей і закликав польську громаду брати приклад з русинів (тобто, українців), які активно розвивають свої національні заклади.
Тим часом у місті Тлумачі ледь не пішли з димом одразу декілька великих споруд. Пожежа з невідомої причини виникла на фабриці мінеральних вод Аби Зайфера на вулиці Шкільній. Звідти вогонь перекинувся на столярну майстерню Блена, будинок якогось пана Фіша та стайню місцевого шкільного інспектора.
«У цьому ряді стояли будинки, вкриті гонтою, тому пожежна бригада за допомогою місцевих мешканців чудом не допустила поширення вогню далі», - зауважив у дописі Kurjer Stanisławowski.
Справжній героїзм, за словами газетярів, під час рятункової операції виявили адвокат Боберський, пожежник Горинь і слуга якогось доктора Говурки. Останній ризикував життям, коли рятував речі з палаючої оселі пана Фіша.
«Тільки завдяки тому, що балки з обгорілого будинку зачепилися за якісь меблі, він не загинув. Його витягли через десять хвилин з обгорілими частиною обличчя, руками та ногами. Ушкодження болючі, але не загрожують його життю», - зазначила газета.
Богдан Скаврон | 
